Крамниця / Книжки / Художня / Орест Когут

Хохли

Зберегти

Роман-провокація

Мова: українська

М'яка обкладинка, 79 с., видання 2012 р.

Мова – явище комічне, або як пропагувати українську мову А, власне, як саме? В будь-якому разі по-іншому – вважає київський журналіст Орест Когут . Про це йдеться у його романі-провокації «Хохли».

Новела з роману "Хохли"

«... як парость виноградної лози»

Київ. Рік 2008. Тільки-но з «брехунця» «закапали» сльози, що лив відомий політик і письменник про зневагу до рідного слова, Петра Кривка почали «трафляти шляки». Кинувся до розетки і не прикрутив звук коліщатком радіоприймача, а висмикнув разом зі шнуром вилку, обірвавши автора передачі про любов до рідної мови на півслові. Та у вухо Петра все одно встигли влетіти слова претендента на вождя нації, що вкраїнську мову як матір треба всіляко любити й «плекати як парость виноградної лози».

Увімкнув телевізора. І там війна за мову. Ще один нардеп розпинається. Запитує глядача – а чи відомо йому, що наша мова за мило звучністю посідає другу сходинку після італійської. Усе вони промовляли правильно. Хто б перечив? Але що ж це ми за народ, якого треба просити любити свою матір?

«Ми нація, що не вартує хреста на могилу», – спали на думку рядки вірша поетеси Тетяни Майданович.

Петро почав «блукати» каналами телевізора. Зупинився на передачі «Бєлий попугай». Це коли збираються відомі артисти й вправляються у бородатих анекдотах. Та й тут Петрові наступили на його старий мозоль. Знову спрацював одвічний закон – про що думаєш – те й притягуєш. Співачка з Одеси спробувала розсмішити добірне товариство пікантним анекдотом. Й почала начебто непогано:

«Ідьот хахол...».

Петро ніколи не лютував, коли його співвітчизників називали хохлами. Хохли вони і є хохли. Особливо в анекдоті. Завжди виглядають наймудрішими, найхитрішими, найощадливішими... Але ж за Доліною «навстрєчу хахлу ідьот рускій». Ото вже перебір, пані артистко. Бо «навстрєчу хахлу», за нормальною логікою має йти москаль, або в гіршому випадку – кацап.

Вилка зі шнуром відлетіла ще далі. На голову роздратованого Петра сів його пустунець папуга. Він так завжди робив, коли в господаря псувався настрій.

– Слава Україні! – кілька разів поспіль прокричав папуга.

– Героям слава! – пробурмотів собі під ніс Петро.

Папуга жив у нього понад рік. Відколи залетів собі до кімнати й почав репетувати на столі: «Кєшка хароший!» Потім і на голову сів, і знову за своє – «Кєшка хароший!» І хоча кватирка в кімнаті не була зачиненою, папуга чомусь не збирався ласувати волею.

– Хай тобі грець! Живи у мене – сказав новоявленому квартиранту Петро та почав навчати птаха говорити по-українськи.

Десь зо тиждень кричав йому то в праве, то в ліве вухо «Слава Україні!». Вже думав не буде толку з тієї науки. Раз спересердя схопив і відкрив покришку баняка, в якому кипів борщ.

– Он вже й Осел по телевізору заговорив українською, а ти все «кєшкаєш» тут. (Петро мав на увазі Осла з відомого мультфільму про Шрека, озвученого українською мовою). – Ще раз зачую про Кєшку, кину в борщ, – попередив «учня» «вчитель», піднявши покришку над гарячим варивом.

Зрозуміло, він би ніколи не виконав своєї погрози. Пожартував собі та й годі. Але сталося диво. Папуга раптом почав викрикувати на голові господаря «Слава Україні!».

– Молодець, п’ятірка. Буду тебе прописувати в київській квартирі на законних підставах, – пообіцяв Кривко.

Рій думок про агітаторів всього українського не полишав його. Навіщо тим мудрагелям вже скільки років теле– і радіоефір так щедро надають? Все, як у стіну горохом. Ні щоби Жириновського чи Лужкова запрошувати на передачі. Оті молодці, самі того не усвідомлючи, стали пропагандистами вкраїнського. Бо таке несуть ледь не перші особи імперії про утиски російськомовного населення в Україні, що навіть у найнетральнішого хохла закрадається сумнів – ну якою це вони суперовою свічкою користуються, аби віднаходити ті утиски?

Про автора

Орест Когут

Київський журналіст