Крамниця / Книжки / Максим Стріха (Максим Стриха)

Данте й українська література. Досвід рецепції на тлі запізнілого націєтворення

Зберегти

Письменник, перекладач, доктор фізико-математичних наук Максим Стріха розглядає феномен рецепції постаті й творчости Данте Аліґ’єрі в українській літературі й ширше — в українській культурі від ХVІІІ століття й до нашого часу.

З огляду на власну тезу, що «історія рецепції Данте в українській літературі (та й українській культурі назагал) пов’язана з історією формування сучасної української ідентичности», автор намагається реконструювати процес «запізнілого націєтворення» в Україні за «слідами» дантівських мотивів у текстах українських письменників, громадських діячів, політиків (у порівнянні з аналогічними польськими й російськими сюжетами).

Скрупульозно відшуковуючи згадки про італійського поета в українських джерелах, либонь, чи не від ХVІ століття й до сьогодні, Стріха детально розглядає дантівську тему в доробку Тараса Шевченка та Пантелеймона Куліша, Івана Франка та Лесі Українки. На особливу увагу автора здобувається дотепер малодосліджене відлуння дантеани у світогляді й творчості українських шістдесятників, дисидентів та діяспори, а також відгуки, які викликає постать італійського поета у свідомості найновіших «постмодерністів».

Стріха також звертається (на прикладі історії українських тлумачень Данте) до феномена українського перекладацтва як одного з важливих чинників формування модерної української нації. Не оминаючи навіть фраґментарних спроб витлумачити «Божественну Комедію» українською мовою, автор подає доволі розлогий аналіз досягнень і хиб перекладацької практики Івана Франка, Володимира Самійленка, Петра Карманського, Максима Рильського, а також Євгена Дроб’язка — автора поки що єдиного повного українського перекладу поеми. Не менш широко автор ділиться власним досвідом найновішого в часі перекладача «Божественної Комедії».

В підсумку Стріха доходить не позбавленого оптимізму висновку, що «реальне місце Данте в українській літературі виявилося незміренно вищим, аніж цього можна було сподіватися з огляду на здобутки перекладацького й культуртреґерського проекту. На це вплинули, очевидно, декілька чинників — надзвичайна симпатичність фігури Данте (вигнанця, борця, творця літературної мови на народній основі) для чільних постатей, які творили нове українське письменство. Вони охоче „примірювали“ образ Данте на себе, вбачаючи (й інколи декларуючи) подібність власної долі з долею великого флорентійця».

Про автора

Максим Стріха