Крамниця / Книжки / Мистецтвознавство / Галина Шевцова

Дерев'яні церкви України

Серед українського загалу поняття «дерев'яна церква» найперше асоцію­ється із карпатським регіоном; північ­на, східна і центральна Україна вва­жається колискою мурованої храмової архітектури часів Київської Русі й пе­ріоду «українського бароко». Між тим, у минулому дерево було головним будівельним матеріалом в різних землях України: з нього спо­руджували житло, господарчі будів­лі, церкви, палаци, потужні оборонні системи замків і фортець. Та через вразливість цього живого і те­плого матеріалу до впливу невблаган­ного часу, більшість давніх дерев'яних споруд зникла; здогади про їх структу­ру і образ дають лише археологічні ре­конструкції та аналітичні дослідження. Відносно невелика кількість уцілілих церков - унікальних сакральних споруд, про які дбали поколіннями, дає нам змогу судити про рівень майстер­ності народних творців цих справжніх архітектурних шедеврів. Першу згадку про дерев'яну церкву Іллі на Подолі у Києві, побудовану в 1-й половині X століття, зустрічаємо у «Слові про Ігорів похід». На початку XI століття великий дерев'яний п'ятиверхий храм над мо­гилою Бориса і Гліба був збудований вишгородським «горододільцем» Милонєгом на замовлення князя Яросла­ва Мудрого. Пізніше другу дерев'яну одноверху Борисоглібську церкву збу­дував у тому ж таки Вишгороді інший «горододілець» - Микола Ждан. Однак докладніших даних про вигляд дерев'яних церков часів Київської Русі не збереглось. Можна лише здогадува­тись про дотичність дерев'яного цер­ковного будівництва тих часів до ар­хітектури мурованих великих храмів, котрі зводились під виразним візантійським впливом. На можливість такого зв'язку вказує невелика чернігівська мурована церква св. Іллі ХІІ-ХШ ст. з тридільним планом, що відповідав вимогам культового ритуалу і котрий у XV - XVII ст. стане найхарактернішим для української дерев'яної церковної архітектури. Хоча цілком імовірним видається і зворотній вплив тогочасно­го місцевого дерев'яного будівництва на муровану культову архітектуру Ки­ївської Русі доби феодального розбра­ту, коли на зміну просторим великим соборам - «храмам для всіх» - вини­кають у різних землях (від Чернігів­ської до Галицької) невеликі муровані «фамільні» церкви.

Та безперечним і доказовим є зв'язок дерев'яної церковної архітектури з дерев'яними замками та укріпленнями, з «надбрамними», оборонними та вартовими баштами. Усі вони базу­валися на спільності технічних засо­бів будівництва, виразності та маєстаті архітектурно-художнього образу. Чимало дослідників схиляються і до впливів на дерев'яну церковну архі­тектуру зрубного житлового будівни­цтва, що сягає глибини віків і з часом трансформується у вишукану архітек­туру домівок князів, бояр, дружин­ної верхівки. Тип невеликої тридільної дерев'яної церкви проіснував в Україні понад п'ять століть, та лише в гірських регіонах по обидва боки Карпат збереглись до наших днів такі церкви, дато­вані ХУ-ХУІП ст.

Попри архітектурно-стилістичне роз­маїття, західноукраїнські дерев'яні церк­ви утримували характерні прикмети гли­бокої давнини - тридільність плану, закладеного у Іллінській Чернігівській церкві.

Довгий час ця тридільність була при­хована однаковою шириною західної і центральної частин церкви, котрі в об'ємі споруди наче зростались у вели­кий чотиригранник. Але згодом спо­стерігається наближення тридільної асиметрії до симетричності, створення рівноваги західного (бабинця) і схід­ного (вівтарного) «плечей» церкви по обидва боки центральної частини. Ця тенденція була проявом пошуку народними майстрами гармонійного з'єднання елементів будови. Ренесанс­ний культ симетрії і гармонії приходить у царину української дерев'яної монументальної архітектури: від плану аж до простоти і величності загального архітектурно-художнього образу. Таким змінам сприяв процес кристалі­зації нового стилю в мистецтві України, коли у світогляд народних майстрів-архітекторів (як і в малярство, графіку, літературу) входить потреба пізнання природного оточення, законів члену­вання форм у світі живої та неживої природи і усвідомлення того, що влас­не симетрія і гармонія визначають до­сконалість цілісного. Цьому сприяло і те, що при своїй ори­гінальності і самобутності, українська дерев'яна архітектура не була ізольо­ваною течією в річищі світової архі­тектурної творчості: будівничі україн­ських дерев'яних храмів, міцно три­маючись виплеканих віками народних традицій, тонко відчували подих змін світових стилів та естетичних норм. Прибуття іноземних митців в Україну, стажування українських цехових учнів за кордоном, загальне пожвавлення зв'язків з  культурою і життям Євро­пи вплинули на збагачення естетич­них пошуків в українській дерев'яній архітектурі, рівно як і своєрідний об­мін майстрами з різних «місцевих» шкіл церковного будівництва - за­карпатської, лемківської, гуцульської, бойківської, буковинської, волинської, подільської, слобожанської та ін. Показовим є відгомін характерних рис дерев'яної бойківської архітекту­ри в невисоких «заломах» бань му­рованої церкви Різдва Богородиці в Острожську, що свідчить про «візит» бойків із Карпат на Слобожанщину. Прізвище «Бойко» давно вже поши-рине на Правобережній і Лівобереж­ній Україні, очевидно завдяки леген­дарній мандрівній пристрасті бойків, про яку давно згадували європейці, коли у ХVШ-ХІХ ст. взимку на ву­лицях Парижа біля пічки з жаром можна було частенько зустріти «бой­ка у кожуху, що жваво торгував сма­женими каштанами».

Тема генези засад і особливостей фор­мотворення в українській дерев'яній архітектурі не зникає у наукових по­шуках і сьогодні. Нещодавно ви­йшла друком особливо цікава книж­ка Г. Шевцової «Україна - Японія: дерев'яна архітектура» із вражаючими прикладами збіжності (а іноді - май­же тотожності) прийомів і форм у дерев яній архітектурі цих країн, по­при глобальні розмежування у про­сторі та часі...

В середині XIX століття вчені Вольф-скрон та Дітріхсон, ґрунтуючись на новоповсталій міграційній теорії куль­турних процесів в історичному кон­тексті, шукали зв'язку між україн­ськими та норвезькими культовими дерев яними спорудами. Інші науковці проглядали зв'язок українських цер­ков з пам'ятками архітектури різних країн - Вірменії, Польщі, Болгарії, Індії, Китаю, або намагались визначи­ти українську дерев'яну церковну архі­тектуру як похідну від усіх провідних західноєвропейських стилів. Подібний пошук «всесвітніх» пра-витоків українського дерев'яного бу­дівництва здебільшого базується на умоглядних висновках і не надто об-тяжений науковою доказовістю, од­нак укотре підтверджує, що схожість у місцевих рисах природи, ландшаф­ту, клімату, особливостях менталітету, розвитку економіки, культури, техніки закономірно призводить до подібнос­ті у матеріальних проявах культури різних народів, і вкотре доводить, що жодна культура не розвивається в гер­метичних умовах, а обов'язково збага­чується взаємопізнанням культур різ­них народів.

На початку XX століття вчений Г. Павлуцький у праці «Древності України» дає власний вердикт: «...до україн­ських дерев'яних церков не можна при­класти жодної з відомих європейських мистецько-історичних схем. Не можна їх віднести ні до готики, ні до ренесан­су, ні до бароко. Вони самі становлять стиль. Цей стиль природно випливає з будівельного матеріалу. Стиль цей протягом віків зберігся без змін. Історичні стилі впливали на наші церкви, але не змінили національного стилю і його міс­цевого характеру. Українське дерев'яне церковне будівництво є мистецтво національне тому, що переробило і перет­равило всі чужі елементи - як візантій­ські, так і західні».

З цим висновком важко не солідаризу­ватись, тим більше, що від дерев'яної культової архітектури  Заходу, Кавказу, Далекого Сходу українське дерев'яне церковне будівництво відрізняється у самій основі - конструкції. Тектоніч­ною основою української дерев'яної церкви є зруб із поземно укладених колод, в той час, як у дерев'яних куль­тових Спорудах країн згаданої геогра­фії поширена класична каркасна систе­ма «стійка-балка». Лише у дзвіничних вежах частково застосовувався каркас як конструкція для дзвонів. Зрубна система давала можливість не­звичного розкриття внутрішнього простору в плані й у висоту. В інтер'єрі українських дерев'яних церков за до­помогою «заломів» - пірамідально зрізаних склепінь і поставлених на них підбанників - здійснювалось непо­вторне розгортання простору в висоту, аж до самого вінчання. У карпатських і лівобережних церквах буває до п'яти таких «заломів», але якщо у бойків­ських храмах вони низькі і творять не­повторний «смерекоподібний» силу­ет, то у лівобережних церквах заломи дуже високі, через що храми набува­ють монументальності башт висотою понад 30 м.

Внутрішній простір лівобережних цер­ков відзначається особливою архітекто­нічною естетикою, урочистістю, а ви­сотне розкриття простору храму викли­кає відчуття нескінченного злету... Під незаперечним впливом шляхет­ної естетичної вимови українських дерев'яних церков їх тектонічні осо­бливості й монументальні архітектурні форми знаходять відтворення у муро­ваному церковному будівництві аж до останнього десятиліття XVIII століття, коли процес органічного розвитку на­родної дерев'яної архітектури, особли­во на  Лівобережжі, зазнавав примусу з боку церковної і світської влади наса­дженням у містах і селах класицистич­ного стилю.

Однак і на порозі XIX століття на­родні традиції не зникають одразу: в мурованих церквах відтворюється тип дерев'яної церкви зі стрімкими заломами,  звінчаними легкими ліхтарями, з ідеєю зростання нижніх частин бань, і часом ці муровані спадкоємці ук­раїнської дерев'яної архітектури стають чи не єдиним свідченням про багатство типів давно зниклих дерев'яних церков. Ця спадкоємність є доказом, що архе-тип українського дерев'яного храму дає великі можливості для творчих ремініс-ценцій і у сучасному церковному будівництві, для збагачення палітри сучасної архітектури трансформацією високих тектоніко-естетичних традицій. Зрубані колись давно дерева сягнули неба і вросли у землю на віки прекрас­ними творіннями українських народних майстрів, котрі філігранно вписали їх у поліфонію українського ландшафту. Архітектурно-естетична вимова дерев'я­них церков України має невичерпну палітру відтінків: монументально-маєста-тичних, ліричних, урочистих. їх структура довершена, тектоніка чиста і від­верта, деталі досконалі. їм повним правом належить достойне місце серед найвищих досягнень архітектурного мистецтва.

Засліплені величчю української ка­м'яної архітектури, як часто не помі­чаємо ми шедеврів дерев'яного зодче­ства, що розташовані у важкодоступ-них місцинах і не впадають у вічі. В ошатних путівниках здебільшого зу­стрічаємо описи кам'яних споруд Ки­єва, Львова, Одеси... А про існування перлин із живого дерева в тому чи іншому селі часто ніхто окрім самих се­лян і не знає.

Наукових робіт, присвячених темі української дерев'яної церкви, було опубліковано чимало, але всі вони зде­більшого зверненні до вузького кола фахівців і не знаходять шляху до ши­рокого загалу. І ось перед вами кни­га, що дає можливисть побачити наші дерев'яні церкви майже «як у житті», а не в скупих тьмяних чорно-білих фото наукових видань. Побачити більшу частину з тих, що залишилися слідку­ючи за поясненнями авторки, зрозу­міти, що таке - українська дерев'яна церква і чому її вважають унікальним митецьким явищем, спробувати роз­різнити загальні течії і місцеві шко­ли церков, що існують на нашій землі вже кількасот років. І, можливо, навіть обрати для себе щось цікаве, аби поба­чити на власні очі.

Тверда палітурка, 376 с., видання 2007 р.

Про автора

Галина Шевцова