«Поліський лірник» — DVD-box
Традиційні лірницькф пісні Західного Полісся
На диску представлені унікальні музичні матеріали, зафіксовані від останнього поліського лірника Івана Власюка (1908–1991) із с.Залюття Старовижівського району Волинської області. Магнітофонні записи — 16 повносюжетних творів — здійснювалися протягом 1968–1969 рр. на бобінні магнітоплівки видатним луцьким етнографом Олексою Ошуркевичем безпосередньо в польових умовах двічі протягом 1968–1969 рр. Нещодавно на основі цих та незначної частки інших матеріалів, що стосуються лірницької традиції Полісся, з’явилася у світ книга «Лірницькі пісні з Полісся» (Рівне, 2002) за упорядкуванням О.Ошуркевича та з нотними транскрипціями Ю.Рибака. На жаль, це лише незначна частка репертуару І.Власюка, який належав до розвиненого у давнину поліського осередку сліпецької традиції мандрівних співців-професіоналів: дударі, лірники, співці без інструментів — т.зв. «стихівничі», пізніше — гармоністи. До того ж, записи потерпають від низької якості звучання, що зумовлено тогочасним рівнем технічного оснащення. Утім яскрава виконавська манера та різножанровий репертуар музиканта навіть на незначній кількості матеріалів (припускається, що всього в його репертуарі було понад 100 творів) дають можливість компенсувати уявлення про цілковито втрачену лірницьку традицію західного Полісся
ЛІРНИЦТВО НА ПОЛІССІ
На початку 60-х років минулого століття на території Західного Полісся виявлено живі сліди, точніше — останні реалії лірницької традиції. Луцький фольклорист Іван Федько у селищі Шацьку Любомльського району дізнається про народного співця і музиканта Адама Шковороду, життєва дорога якого фатально обірвалася 22 вересня 1939 року. Від лірницького поводиря Наума Хом’яка (1902 р.н.) він записує пісенні матеріали, що їх зберегла стареча пам’ять. Незабаром — зустріч з лірником Іваном Власюком у селі Залюття Старовижівського району. Скупі записи пісень з репертуару Адама Шковороди та Івана Власюка були незабаром опубліковані у збірнику «Волинь у піснях» (Львів, 1969). Хоч у записах і публікаціях з різних причин були допущені текстологічні неточності, інші похибки (подача лише текстів деяких пісень, ще інших — лише з вокальною мелодією, без інструментального супроводу), та попри все ці фольклорні знахідки лірницького репертуару викликали певний інтерес у дослідників.
Під час повторних експедиційних виїздів у 1968–1971 роках до села Залюття нам вдалося від Івана Власюка записати на магнітофонну стручку значну і, можливо, найбільш суттєву частину його репертуару, а також спогади, пов’язані з лірницькою музично-виконавською практикою.
Народився лірник у сім’ї малозаможного селянина із с.Кримне Володимир-Волинського повіту. У дитячому віці з-за хвороби втратив зір. Під час Першої світової війни разом з батьками побував у «біженцях» — у далекій Курській губернії, звідки 1921 року сім’я повернулася на батьківщину. Молодим хлопцем один рік учився лірництву у Степана Рибачука, який жив у сусідньому селі Рокиті. Після здобуття «визвілки» багато мандрував з лірою: побував у Луцьку, Дубні, Кременці, Почаєві, Берестечку… Ще й після Другої світової війні ходив з поводирем: заходили здебільшого у глухі поліські поселення, щоб уникнути переслідувань-заборон міліції, місцевих чиновників. Згодом відраджували від мандрівок сини… Грав дома при святкових оказіях. Знав достеменно лірників з околишніх і дальших сіл — Хому Турковця з Грудок, Пилипа Демарчука з Глух, Адама Шковороду з Шацька, Дем’яна Баньку з Воєгощі, Артема Маркевича з Заболоття… А ще ж були гармоністи з якими також спілкувався.
За нашими спостереженнями мав Іван Власюк добру музичну пам’ять, унікальний слух, вправно грав на лірі, скрипці, але перший інструмент, як не раз доводилося переконуватися, був для нього найбільш улюбленим. Своє виконавство майстерно пожвавлював, збагачуючи жвавою перегрою. Майже досконало знав «сліпецький» жаргон, лірницькі професійні звичаї. Повсюдно виявляв принциповість. «Тих лірників, що погано обращалися з людьми, колись ми судили. Був такий в Смолярах, що якось провинився, хоча був трохи вчений… В необучених забирали інструмент, гнали їх», зізнавався нам. Складними були шляхи лірницької традиції.
Про автора
Пошук
