Микола Миколаєнко

Народився 5 грудня 1919 року в с. Мар\'янівка на Криворіжжі. Мати, Фросина Родіонівна, у дівоцтві Марущенко, виховувала сімох дітей. Двоє малими від хво¬роб померли – Оленка та Петрик. До зрілого віку дожили Микола, Віра, Надія, Олексій та Віталій. Останній, не діставшись пенсійного віку, 1 листопада 1997 року помер на операційному столі від виразки шлунку. Інфаркт забрав Віру Тюрину – 7 травня 2003 року. Після тяжкої хвороби помер Олексій – 16 червня 2006 року. Батько, Антон Юхимович, – хлібороб і рудокоп. Згодом токарював і слюсарював, а також був водієм вантажівки на спорудженні знаменитої «Криво¬ріжсталі». Останнім часом працював головним механіком заводської автобази. Загинув на фронті, форсуючи Південний Буг – 23 березня 1944 року. Де його могила – невідомо. Мати у горні сфери відійшла 15 листопада 1981 року, по¬хована в Кривому Розі.

Микола Миколаєнко навчався у Мар’янівській початковій школі, Лозуватській СШ №1, криворізьких СШ №№ 10, 15, 16. Великий вплив на юного поета зроби¬ли вчителі літератури Євгенія Іванівна Коваленко та Юрій Маркович Козаченко. Після уроків хлопець довго засиджувався в бібліотеці тресту «Криворіжбуд», де завідувачкою була Леся Костянтинівна Плахтій-Курилова – юна, мудра вихова¬телька. Саме там прилучився до поетичних і мистецьких джерел, з яких спрагло пив. Зокрема, відкрив для себе Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рембрандта, Куїнджі, Левітана, Айвазовського, Архипенка, майстрів французького живопису. Зацікавився творчістю Рабіндраната Тагора, Ади Негрі, Бертольда Брехта. Та найбільше полонили поезії Євгена Плужника, Володимира Сосюри, Максима Рильського, Сергія Єсеніна, Михайла Свєтлова, Владіміра Маяковського. Юний поет не тільки багато читав, але й любив малювання і музику, грав у шкільному духовому оркестрі.

Першого віршика («Школа») ще семикласником надрукував у газеті «Піонер» 1 вересня 1934 року («Прийшов вже перший день навчання, Так радо серце б’ється. В обличчя щастя без вагання Нам весело сміється. Ми влітку гарно від¬почили, Черпнули сил немарно: Навчальний рік, розкривши крила, Зустрінемо ударно»). Але справжня проба пера – поеза «Дівчині», її десятикласник 22 березня 1937 року надрукував у міській газеті «Червоний гірник» – дбанням поета і драма¬турга Василя Климентійовича Шаблія. За цю публікацію журі Всеукраїнського конкурсу на кращий літературний твір серед школярів нагородило його екс¬курсією по Радянському Союзу: вперше Микола побував у Дніпропетровську, Києві, Ленінграді. Юних літераторів зустрічали відомі письменники та митці, їм показували оперні вистави та концерти, визначні історичні пам’ятки, Києво-Печерську лавру, Петергоф.

У студентські літа доля зводила Миколу Миколаєнка зі знаменитими Отелло-Романицьким та Яго-Яременком у театрі ім. Марії Заньковецької (перед війною базувався в Запоріжжі): молодий поет підробляв у масовках – припічок до жа¬люгідної стипендії. Згодом працював ревізійним коректором і редактором мови в обласній газеті «Червоне Запоріжжя»: удень – педагогічний інститут, уночі, через день, – редакція. По закінченні інституту й одержання диплому з відзна¬кою мав відбути до столичної аспірантури. Але вже вирувала війна, і золотого випускника мобілізували до Горьківського зенітно-артилерійського училища. Одержавши лейтенантські погони, чатував небо Москви, Горького, Гомеля, Новобєліци, Речиці.

По війні працював директором клубу тресту «Криворіжбуд», де грав у само¬діяльних спектаклях, завпедом СШ № 15 і директором СШ № 16, редактором міської газети «Червоний гірник». 1960 року з родиною (дружина Валентина Миколаївна, її мама Людмила Іванівна, син Сергій, доньки Юлія та Лариса) пере¬селився до Дніпропетровська, де обіймав посади головного редактора видавництва «Промінь» (нині – «Січ»), згодом, з 1963 року, – головного редактора художніх програм обласного телебачення. Має онуків: Руслана, Дмитра, Олега, Андрія та Олександра, а також правнучок: Олену, Каріну, Єлизавету, Руслану.

Підполковник запасу, інвалід Великої Вітчизняної війни другої групи, ветеран праці. Нагороджений бойовими і трудовими орденами та медалями.

В роки Великої Вітчизняної війни друкував поезії в газетах «Горьковская коммуна», «Гомельская праўда», виступав з віршами та публіцистикою по Біло¬руському радіо – білоруською мовою.

По війні перша публікація під рубрикою «Вірші солдата з Кривого Рогу» щасливо збіглась у часі з його демобілізацією в лютому 1946 року: турботами Максима Тадейовича Рильського півтора десятка його віршів були надруковані у журналі «Україна» – автор відкрив це у поїзді, придбавши у провідниці часопис. Окремим виданням надруковано його повісті «На лінії вогню», «До сходу сонця», «Ставка – все життя», збірка оповідань «Ксана», а в журналах, альманахах, збірниках оприлюднені повісті «Криївка на антресолях», «Чорна лебідка», п’єси «Мар’яна» та «Іду з тобою». У його з Тамарою Бекліщевою перекладі вийшла повість ні¬мецької письменниці Аннелізи Іхенгойзер «Врятований скарб». Побачила світ книга публіцистики «Береги твого щастя».

Та найперше Микола Миколаєнко – поет. Читач одержав збірки поезій «Те¬пловій», «Патериця», «Віно», «Замцерла», «Чорнотроп», «Отже», «Вечірній блюз», «Холодна осінь», «Тестамент», «Заміноване поле», «Мудрий дар», «Сад Кохання» (у двох книгах), «Чарка Солнца» (у перекладах російською мовою Юрія Полісь¬кого), книгу вибраного «Вишиванка від євшану». На його вірші писали музику композитори Олексій Івченко, Едуард Ханок, Володимир Ярцев, Ігор Тищенко, Наталія Серебряна, Олена Швець-Васіна, Юзеф Шиманович, Андрій Мунтян, Василь Сидоренко, Олександр Віленць та інші.

Як справжній педагог, Микола Миколаєнко багато уваги приділяє вихованню молодих поетів. Свого часу для обласної газети «Зоря» готував літсторінку «Чиста криниця» (з оглядом поетичної пошти). Регулярно виходить підготовлена ним літсторінка «Першоцвіт» в обласній профспілковій газеті «Позиція».

Це його клопотами вийшла перша поетична книжка Олександра Зайвого «Мо¬лодик». З його благословення побачили світ поетичні збірки Василя Бондарчука, Володимира Михайличенка, Людмили Кульбіди, Марії Дружко, Наталі Плакущої, Наталі Федько, Віктора Божка, Анатолія Ворфлика, Світлани Поливоди та ін., а також колективний збірник членів найстаршої в Україні літгрупи «Плавка», якою керував, – «16 мелодій».

Член Національних Спілок письменників та журналістів України.

Учасники

RodionofF