Учасники

Автори / Гриця Ерде / Совині лапки

щодня зима проносить повз твій запах
і я пручаюсь знов
в обіймах лап північної сови
що так нагадує
твої навмисні ноги

ось чого коштує тобі
дивитись
як я утікаю на північ

високі невмерлі долоні
і запах що знову в повітрі
ти ловиш носом
мені так дивно
як я посміхаюсь
ніби немає того зуба
що ти не мав

і лише в міру необхідності
ти знов пускаєш мій язик у свою тінь
лише тоді коли тобі потрібно мати
когось з очима кокер-спанієля

я вчора лежачи на тих чужих ногах
слухала те що слухаєм обоє —
дихання того хто не поруч нас
і я навмисне посміхалась
так так як ти

щоби відчути присмак твого роту
на своїм тілі
мені потрібні все нові тіла

мені потрібні все нові чоловіки
пусті нетривалі несмілі


***

каміння на твоїх високих стегнах —
бліда подоба
бажання ненаситного блондина

високі стегна вже не збуджують тебе
тобі подай запливших і набряклих
тобі потрібні стегна що не схожі на мої

я розвивав свою мускулатуру
тягаючи на гору твої сни
у снах ти була дивна і низька
і не дозволила гладити ні свої пальці
і ні свій живіт
і по моїх очах текла твоя утроба

висиш на моїх плечах мов індичка


***

щось вібрувало у долонях того дня
і ми тікали від натхнення
щоби не вмерти від сповна ідей

і твої спогади не дають місця моєму спокою
і ти сам спокій і я мовчу щоб дати місце твоїй думці

і я ніколи не взнаю чи справді все це божевілля
мій пес оглух і мені щодня доводиться голосно кричати
аби він їв
бо ж інакше
помре

його чіткі і теплі лапи
несуть мене кудись де в самок тічки
де вий о сьомій ранку
заставляє їсти
і трава
що плутається між голодних ртів

і сніг…
я матері своїй
мила спинку тонку й наймолодшу
уявляючи гори подряпані геть

ти вже ніколи не зміг би виміряти
спину своєї матері
і її почуття

сонні очі говорять лише «хочу спати»

пес глухий вив не чуючи свого вию


***

робота існує поза часом
гроші приносять позачасовість
багатство вибиває в нечасомість
міліони несуть втрату часу
запрацьованість пришвидшує часову потоковість
копійка заставляє
рахуватися із стриманим життям


***

прогресивна молодь вбиває один одного
на вулицях регресних міст
текучі потоки крові і люті
змивають глузд
й приносять інший
приносять іншу свідомість
інші цінності
й інші можливості

еволюція каже про те
що треба вміти пережити
еволюцію


***

ми так прагнемо чистоти
чистота плює і тікає
ображає а потім
зраділа не бачить бруду
і в бруді вмирає

я досі не хочу нікого крім тебе
мій безсоромний обрію
бо ніхто окрім тебе
не міг мене так болюче збезчестити
показавши достатність погляду
для вдоволення
мій болючий обрію
хто тепер після тебе наступний
я говорю до тебе
але ти мов не чуєш
і ломиш змарнілі думки

голі дупи в твоїх краєвидах
засирають поля і поля
о мій обрію
ти похудів


***

склянка соку з льодом і все
і можна починати
ніколи б не знати тій склянці
про що я
п’ючи отой сік
і чиї губи
доводиться потім змивати

ти казала що я
як оголена маха
поряд тебе на 100 кілограм
на подушках перинах і ковдрах
обважнілі про тебе думки
я оголена маха
а потім
я чорнява негарна важка
пригорни все одно
за ті ноги
общипані мов гусячі

ти мене не кохала
бо я маха
на 100 кілограм


***

коханці страшні й нестрашні!
наберіться відваги й кохайтесь!


***

пса негідного вигнано
чи ти чуєш нарешті в собі
впевненість і рішучість

чи присяду отут
о моє незбагненне дитя
чи посяду я місце
благеньке
благане

ці бомжі під дверима лежать
відвертаючи голови од сухарів

я їх їла оті сухарі
бо не мала тоді більш нічого
як собака губами брудними
що не має крім себе нікого
як зацькована псами дворняга

що хотіла б лизати нам ноги
я хотіла лизати твої


***

люди не спарюються вмінням чи збоченством
у людей немає гарних і негарних
вони лише деколи дозволяють собі відхилитись —
бруд на роті
чи пил на руці
чи залишки їжі в волоссі


***

майже співаючи ти відкривала рота
і поринала у сіно
лоскотали тебе соломинки
гострі і довгі
всміхались твоїми очима
твої очі
і ти поринала у сіно все глибше і глибше
хто тебе витягне звідти
поранену метр за метром

маріє вилазь
маріє твій син хоче пити

мене не надто приймає
твоя втомлена перса
мене відштовхує твоє
прагнучи сну тіло
маріє я хочу пити

марія упивалась сухістю
даної богом підстилки
і не бачила бога
і не бачила сина
чому її не питали
чи хоче вона годувати когось
коли їй доводиться поле орати


***

я маленька малесенька дівчинка
мої ноги чули мій вий
ти лягала мені на коліна
прикидаючись другом
і лежала лежала

ніби шукаю нешукане
ніби воно проминає
каже мене не рухай
каже забудь про знайдене

може не може не взнаю
боже коли ти вже
не побачиш нового ранку
боже коли ти вже
не знайдеш свого раю

зграї людей неотесані

заходь, я не бачу й не взнаю
навіщо сюди ти приходиш

втікає рука до похмурості
коліна чиїсь стискає
вони топтали вівтар

краще не нагадувати тобі
що ніхто ні по кого не приходить
ніхто ніде не спиняється
ніхто нікого не має
але так хочеться кричати убік
невикрикуване


***

свята позачасовість убиває ворогів
і дні минають плинко і нечутко

напівстарі тьотки в беретах вовняних
зубами золотими їдять капусту з хлібом
й онуків водять в садік

два хлопчики в п’ятнадцять
убили чиюсь бабцю
знайшли лише 5 гривень

стара богема
могутня в якийсь час
лазить по невивезеному сміттю

де твоє нікчемне минуле
куди ти ходиш тепер
п’єш незароблене пиво
на дитячих майданчиках взимку

озера далекі невидні
п’янкі немов біле вино
твою не втопили ще совість

та колись ти дістанеш мене
сміхом жартами голосом
ти нещасний трансвестит
з невстановленою особистістю
а я люблю хороших трансвеститів


***

тіло моє фантастично змальоване
в повітрі чиїмись руками
спиналось і дихало

хто це спитав було чоловік
повз ту хто плаче ідучи

таким було те що найлегше сприймалось
я читаю кожної весни одне й те ж саме
коли надірване повітря
дихати дає лише надривчасто
і кожної весни
коли з підвалів
тхне мишами гнилими і сирими
я згадую місце
де ти лежиш:
оточена лісом дорога
що лякає мене довжиною
бруднюща вода
ледь залишена
по озеру із качечками
вражає мене глибиною

куди тепер ти йтимеш по дорозі
укладеній з маленьких вбитих мрій


***

чи ба чи ти
дитяча фотка друга
чи значить щось більше

що він хоче познайомити тебе
з минулим
чи запропонувати
трохи майбутнього


***

невже хтось чутиме те місце
куди ти досі безплідно кричиш

і місце
де є тільки твоє кохання
і сніг в горизонті
і білі холодні сніги

і ти кудись кричиш
і згадуєш перші і останні помилки
і дні
минають що

хтось слухає таки
сидячи на снігу
і йому байдуже
чий такий гарний крик
посеред холоду
зігріє його сни
і зробить щастя
мертвим і накритим

я ж знаю
кому твої крики присвячено
перекладачу
що перекладає твої думки
із року в рік
з місця на місце
з руки у рот

я тільки досі ще не можу зрозуміти
куди іти
і чи тебе чекати
і чим жити

як змусити себе
не піддаватись страху і бажанню

куди мені дивитись
адже тебе ніде нема

і сморід моїх снів
із кимось іншим
палить душу

ти ж тримав мою голову
коли я спала!
але далі
тобі голови вже не треба

я стискаюсь в собі
і в тобі одночасно
і тепер я не знаю
чому ти ще тут
де слова
ще яких я не чула
чи їх маєш в собі?


***

багато кому не потрібна
сумна баба з червоними очима
і втомленими для посмішки губами
яка щось думає й мовчить

багато кому байдуже що в неї в серці
багато хто не хоче питати й жаліти
жінку в якої дитина і жахи вночі
жінку яка колись ходила на вечірки
і постійні депресії давали їй змогу відірватись.

вона весь час думає в чому були її помилки
і куди їй дивитьсь сьогодні
збожеволілими очима
шукаючи тебе усе своє тупе життя
шукаючи тебе
у тому місці
де 10 років тому загубила.
знаючи — ти там не ходиш інтуїтивно
оберігаючи себе від стресу
і ти пам’ятаєш тільки якісь там погляди
неважливі ні в той момент ні тепер
для чого ставати богом
якщо ти не витерпиш вигляду жертв


***

я б не ховалась
від вигляду смутку в тобі
у будинки що ще не збудовані
я знайду тебе там
де ти сам себе ще не шукав
я знайду тебе
і поцілую
без наївності
жаху безглуздя

ти вперше
відкрив мені руки
ти вперше хотів не мене
а дитину що просто ховала в обіймах
своє ранене я
своє вперте минуле
ні я досі не знаю
як відчути тебе
навесні
коли все для жінок
а я досі дитина

ні я досі руками
на світанку щодня
на холоднім світанку
що проймає роками
обіймаю тебе

як тоді

де ти ходиш світанками?

ти просив не чекати.
не питати
не вимагати
не хотіти
нічого ніколи від тебе
бо ти сам по собі

а я хочу до тебе


***

бікоз лайф із шьорт

і бікоз
лайф іс хард ту лів іт елон

мені саме тому
наплювати на ворогів
їх зброю і їх зброєносців
щоб коли-небудь крикнути дещо
і заткнути роти незнайомцям
які дивляться маленькими мишачими очима
з-під лоба
на твоє жахливе минуле
на твоє божевілля.
але
вони вірять
що ти все ще сильна
і тому убивають тебе

мені саме тому наплювати на них
на їх їжу і їх підстилаючих баб
нехай вірять в моє божевілля
і жаліють
бо життя все ще шьорт
бо життя
не дає зрозуміти нічого

не просіть
жах не вміє давати


***

що несе
жінка що має дитину в собі
що несе у руках
у блакитнім сукні
і не хоче питань
що несла вона
швидко
окрім серця отця
і дитячого серця
що як-слід не заб’ється ніколи

вона несла
у блакитнім сукні
своє стримане потоком слів психолога
життя

жінка що ніколи не бачила
ноги свої
збризкані пліснявою
напівмертві
напівсушені ноги
що не вміють іти
куди треба

голову
що не вміє як слід говорити


***

не наймані місця наших ночівель
де пахне старою їжею
і чути старі голоси

рожевіють
світанки твої
в моїм тілі
яке не стане вигинатись
від води

і ти шукаєш далі щось своє
хоч під тобою цілі бухенвальди
які готові стати і піти
жінки з відрізаною груддю
чоловіки без рук
і діти без голів

а ти як камінь


***
де ж ти ховаєш
свій вираз лиця
коли тобі боляче
і день коли ми рук не відпускали
від ручки дверей

тепер я знаю

може ти наступний в цім світі
хто стане щасливим від зла

може ти знаєш
ту сторону мислення
де хто завгодно впаде на коліна
а потім злитиметься все життя
що ти їх не обтріпав

тепер я знаю —
мабуть ти наступний

твої думки
змусили рухатись

твої слова штовхають вниз

твій голос каже
йди собі
маленька


***

я думав ти пташка
чи зграя пташок
а ти впала

я думав опісля —
ти напівмертве пташеня
в моїй коробці
і тобі чути як їжа травиться в моїх кишках
бо я коробку маю коло серця

а ти далі живеш
твоє серце мені не відкрите
і я візьму його
щоб побачити що в тобі робиться

я думав ти жити не будеш без серця
та воно вже тобі не потрібне
і ти далі живеш в мені
як напівмертве пташеня
з відкритими очима
доверху коробки

щоб бачити мене
тобі для дихання достатньо просто бачити мене

вмирай
мені тебе носити вже набридло


***

я ж впевнена що бачитиму знову
для кого я маленька дівчинка назавжди
і що в мені проходить
що минає

всі промені чекають і залежать від освітлення
і інколи я прошу і тебе
мені показати байдужість
бо я все розумію
саме тоді коли тобі байдуже
і це так природно
ти бачиш мене коли хочеш
я ж бачу тебе завжди
ти думаєш все завжди буде так
прибите наче в стіну костилем майбутнє
незмінно добре
симетричне і сухе

але часом
мінятиметься все
і я прийду
і посміхатимусь для тебе
а ти мовчатимеш коло стіни
прибитий цвяхом до щасливого життя
і часом трохи обійматимеш
мій одяг
залишений на чорний день
твого прекрасного і світлого майбутнього

якщо вона старається хоч трохи
тебе тримати у своїх руках
віддайся їй

і ти віддався
бо вона вміла
знайти тебе в місцях
де ти ховався

від перших днів і до останніх
від твоїх слів в очах у неї втома й щастя
приходь бери

немає значення хто ти насправді
прийди візьми те що тобі належить


***

і всі місця які я знаходжу в тобі
пахнуть полем
всі поля що робились роками
показують тобі щось своє
перші лінії перші дороги
перші сльози перші бажання
перший крик перший стогін
і перше зітхання
яке все ніяк не припиниться
я тільки хочу щоби ти

бо в тебе перші слова
які змусили дихати
мої спокійні легені

я так прагну лишитись одна серед лісу
аби чути тебе
усередині себе


***

дівчинка що не може впізнати трамваї
у яких возили її дешеве дитинство

боже за що я так тебе кохаю

яка думала що до лялькового театру 2 зупинки
а виявилось безліч

вирвіть з середини
боже болить

яка ходить пішки по колії намагаючись спотворити спогади
я хочу тебе
я хочу ходити по тобі
я хочу щоб ти переїхав
мене

я хочу щоб ти все брехав і брехав
бо це ж так
чути всяку брехню
і знати що віриш не в неї
а в свої зупинки
у свої думки

боже за що так тебе я 

джоне
заберися із горизонту
джоне
заберися і не муляй краєвид
твої кольорові фантазії
попахкують підлітковим збоченням
твої руки попахкують
чиїмось тілом
глибоким нечесним і відданим

боже за що я тебе так кохаю


***

чути без кінця і сенсу
вірити в кожну дурницю
і так все мокре
й від тепла
густішає повітря
навколо моїх губ

я все частіше цілую дзеркало
я все частіше дивлюся на себе
бо намагаюся в очах
знайти це звернення до тебе
яке тобі я не наважилась сказати
я все частіше обіймаю дзеркало
і цілую його
пристрасніше і пристрасніше

усе частіше покоївка
втирає з дзеркала плями від губ
й не хоче думати що це було й що далі буде

усе частіше я непритомнію
усе рідше я усвідомлюю рухи навколо
я вже навчилась витирати після себе скло
я тільки не знаю
що робитиму з тобою
коли доведеться тебе цілувати
чи я тебе витру
чи лишу отак
адже буддиський монах у мені
проголошує спокій
якого не можна позбутись
а я все частіше й частіше цілую дзеркало
а буддиський монах у мені проголошує спокій
а я все частіше й частіше цілую дзеркало
а буддиський монах у мені проголошує спокій
а я все частіше й частіше цілую дзеркало
а буддиський монах у мені проголошує спокій
а я все частіше й частіше цілую дзеркало
а буддиський монах у мені проголошує спокій
і нічого із того не можна позбутись

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Народилась 1986р. у м. Львів. Живе та працює в Києві. Освіта: 2004-2007 Академія Дизайну, Львів 2007-до т.ч.