Автори / Гриця Ерде / LOOK
1 LOOK
сідай на мене будемо літати спинами вверх
рожевими спинами
я тебе зваблю
подихом по волоссю
і ти вдариш мене як дитину
ти плачеш. ти не знаєш себе і плачеш.
твої сльози дають фантастичні врожаї
я знаю – ти знаєш усе
сьогодні я розповідатиму тобі про мавп у маракеші
і ти схочеш поміняти найдорожче що у тебе було на безсмертя
вікнами я обіцяю собі годувати доньку
коли знов побачу її перламутрову шию
молоко тектиме теплими дорогами
від краю рота
до волосся внизу живота
я б носила з нею однаковий одяг
спали б на металевих ліжках
ріденьке волосся стрижеться постійно коротше
а в тебе дірки на руках з обох сторін як в ісуса
довге волосся під пахвами і у паху
запах ментолу з рота
запах менотолу знизу
рідина тече тілом руками мозком
обмеження знов заставляє довго безпечно спати
моя доня мені в той вечір дуже багато співала
2
щасливі люди штовхаються парасолями
я сприймаю тебе надсерйозно
а потім мовчки гуляю сама
фіолетові дороги
старіння з роками
я б завела собі маленького лева
я бавлюся з ним подумки
руки протикані як метелики
ковтаю своє життя як дим із пляшки
ковтаю і все далі розумію
хочу до тебе. не можу позбутись тебе
помираю
а навколо сіріє небо
дні мовчки минають перетворюючись в роки
роками минає злість
роками розвивається аналіз
роками проходять сумніви
я лише залишаюсь в тобі
ти навіть не знаєш чим володієш
ти навіть не знаєш як довго
готова чекати співати носити
наших білих дітей.
наше біле майбутнє
не впускаючи в дім якого немає більше нікого
ти навіть не знаєш коли я припиню
жити спокійно
маючи десь в середині знову тебе
біле небо без хмар!
впусти до себе
я тебе
кохатиму більше за світ..
я тебе втрачаю
а світ втрачає мене
люди навколо лягають
похитуючи бедрами наче змії
наче білі рослини
від вітру що ти видаєш
білію зникаю
приреченісь розбирає мене і я гину
3 ЛАНЬ
чистота відбирає у мене м’ясо
я не люблю дорослих вони нечесні
чистота робить з мене білу стрибучу лань
леви в твому мозку роблять з мене їжу
чистота дозволяє мені збирати коханців
чистота дозволяє мені танцювати танці
чистота не витримує людяності в твоїх діях
дні минають наче вмирають лані
я не люблю пити
я тоді вмираю
лань стрибає наче стрибають лані
таємність тиші відбирає мову
ти тікаєш ніби повернешся знову
та дороги назад немає
її з’їли леви її стоптали лані
дні минають і я мігрую
моє стадо чисте воно не пило
моя зграя чесна вона співає
чистота відбирає у мене ясність
дні проходять а я лишаю
лишаю для тебе сліди позаду
твій мозок мені нічого не має
4
великі зміни приходять на голубиних ніжках
ти ховаєш їх на відритій могилі
ти ховаєш їх щоб я не схотіла
зміни їсти змінами жити
ти кохаєшся вдень з потойбічними дівами
ти кохаєшся вдень а вночі приходиш
і хочеш змін і стогнеш ніби
і хочеш змін а зміни в тобі
зміни прийшли переддень годування
зміни прийшли на голубиних ніжках
зміни прийшли і ти став дещо ніжним
квітень проходить повен любові
як голуб весною спухає до білих самичок
квітень минає як голуб безхвістий
не в змозі керувати польотом непевним
загублений і подобрілий як голуб
що сидів на яєчках на дереві сьогодні
5
великі зміни приходять на голубиних ніжках
червоних вузлатих ніжках що ведуть туди де їжа
великі зміни хочуть жирних жертв
жирні жертви сьогодні сплять біля підніжжя
вузлаті ніжки тікали від змін натомість
я зберігаю спокій я зберігаю цноту
я забуваю для чого знімали кіно про орну
орна прийшла їсти їжу мого собаки
собаці теж мабуть потрібні зміни
а діти…
6
сьогодні я годувала зміни м’ясом
обездомлені люди голубів також їдять
голуби носять зміни під крилами що всихають
крило всохне тоді зміни повипадають
сьогодні я щогодини тріпалась немов лисиця
мої руки мене підводять до місця
де зміни лежать їх треба взяти і вийти
вийти звідти де голуби це літаючі крриси
а ти чекаєш на зміни і їдеш додому мокрою дорогою
зміни змушують нас рвати на собі сорочки
зміни змушують нас думати про природу
зміни чекають зміни тікають навіщо
зміну сьогодні приніс сірий поштовий голуб
його звали орна він їв їжу мого собаки
7
ого які у тебе бедра!
ти можеш ними кинути дорослого самця прямо на підлогу
люди щодня показують мені все нікчемніші риси в мені
я люблю людей
я хочу бачити як вони тримають вітер
але вони не вміють
чи не можуть
цієї миті слонової кістки стіни тримають мої бедра під твоїми
кімната повна маленьких енергетичних кіл
кімната стане покоєм для того чого не буде
сірі із моїх рук стікають прямо на підлогу
смердять кольорові килими
а мені набридло що мені дають право вибору
багато прав вибору
багато варіантів
як чинити
я хочу щоби ти мене тримав
між бедрами як після літра того доброго вина
а ти говориш – я не можу
тримати вітер. його не існує.
стіни слонової кістки випльовують моє бажання спілкуватись з людьми
людей не існує – хто ж тоді кохався з тобою тієї ночі??
а другої ночі? а третьої ночі хто рвав з тебе шкіру?
я ніколи не стану відкриттям бо звикла сама усе відкривати
мене ніколи не згадуватимуть у листах
бо думають що я сон
я сама себе зробила сном про себе
коли ти збирав речі і йшов
я думала що вже не прийдеш
і думала як добре що у цьому сні в мене є гроші -
я зможу поїхати далі
гроші не дали мені того ранку померти від реготу –
я це не сон! я вмію засинати їсти танцювати!
8
моїми богами стає музика
я опускаю себе до рівня стихії
беру звідтам все і і знову в тобі
на грудях я сплю засинаю злови ти мій сон!
злови мій сон
помішаний на алергії старий і могутній монах!
о пяний екзорцист!
тягнеш із мене силу?
та я ж сильніша за могутніх відьом!
що тягнуть ненатягнуться життів!!!
хочеш цієї сили?
як ненадоєна скотина їж траву
а потім зригуй на підлогу разом з сім’ям
я тебе матиму бо я тебе занадто хочу…
я тебе матиму із сімям і з вином…
9
побрита дівчина дивиться на себе
хто б збрив її ідентифікованість хто б змив
хто б з’їв її виголений мозок
хто б гортав одна за одною у швидкість трансу сторінки повз її очі
я хочу щоб вони усе життя були кольору мексиканського асфальту в зливу
або землі в шварцвальді
чи вибриті дівчата стають більш проникливими
вони стають більш голими назавжди на ці дні
вони хворіють частіше ніж мають місячні
в них перестають горіти щоки від брехла
вони більш працьовиті і можуть вставати о шостій ранку щоб бігти на роботу
вони менш чутливі до збоїв настрою
перестаньте до мене ходити я мушу спинитись
поголитись їсти пшеницю жити сама
я нічого не можу більш ніж годину витримати окрім сну
роздирало волосся тепер і його немає
візьми мене! візьми, вдар, кинь під себе і бери
з травою ялівцем вином ментолом
доки мене майже не стане
доки вибрита голова не буде в синяках
доки руки не почорніють від крові
доки нігті не повиламуються
де ти наймогутніший бог якого я мала витягнути і поставити жити
який міг би зробити з мене білу болючу лань
який міг би зібрати мене з тисяч розсипаних по атмосфері енергій
набридло смоктати поживні життя
з мережі людей повязаних тільки одним –
бажанням знайти щось дивне і решту життя слухати як вітер у мушлі
крики незнайдених в собі забутих між корою мозку і черепом
лисих відвертих безмежних жінок
тритомники неперелічених думок
каскади ворожінь на тебе де ти і чи прийдеш
батареї сирої риби
очні яблука з витягнутим повітрям
під ногами скільки землі стільки тривоги і пилу
білого стрибучого болю неонового від сечі
собак які вмирають щодванадцять років
котів що бачать багато повітря в порогах
лисих дівчат що б’ють маленькими кулачками
своє смішне відображення
яке ніхто ніколи вже не покохає
через ті тонни збоїв і помилок в їхній бритій голові
я маю великі губи і можу розтягувати їх
я почала робити це після нестримного бажання
все навколо лизати великим як лопата язиком
тепер в язик я можу загорнути стіни які кидаються і падають згори на відчуття самотності
і бєзкорисні крики до великих позитивних тіл:
врятуйте! заспокойте! засвітіть!
вимийте! витягніть! о свята боротьба невідомо між кими
велика внутрішня війна усіх начал, усіх кінців
надрив жилавий кислий соковитий
надрив бракує переслідувань
нікчемна і глобальна всемогутність
зламна від чи слабких чи сильних
коли наступного разу я збриватиму все волосся навколо своєї аури
згадаю що першого разу поголившись
я перестала малювати я перестала любити когось одного
і по волосині роздаю навколишнім залишки різдвяного солодкого
пасхального м’яса літніх вінків вчорашніх білих людей
чайки солоні на смак виловіть мені свіжої риби будьласка
їстиму сиру рибу і всерівно бракує ззаду
чиєїсь турботи
відгородивши себе від опіки ми втрачаємно слабкість якою захоплюються прості бізнесмени
я обожнюю маленькі накачані животики
моя непостійність дає привід думати що дещо мені непотрібно
давай закриємо цей невдалий проект раз і назавжди
секс і гроші вирішують все в цьому світі
10
я ж хочу дихати тобі в долоні
солодким голосним стогоном
де я знову знайду це розрухане серце
що тремтіло у мене в ліжку
довгі солодкі місяці
чи знову це серце зможе мене прийняти
навряд
я не прийду коли забажаєш
я хочу прибігти впасти на руки
ти єдине що було у мене справжнє
потім єдине що було у мене святе
потім єдине що було у мене солодке
потім єдине що в мене було взагалі
сьогодні рік завтра рік і день позавтра рік і два дні
як ми десь там бігали разом чи ні
я навчилась нічого не вимагати. напевно.
єдиний рік єдиний місяць єдина жінка.
Додав grycja 21 січня 2008
Про автора
Народилась 1986р. у м. Львів. Живе та працює в Києві. Освіта: 2004-2007 Академія Дизайну, Львів 2007-до т.ч.
