Увійти · Зареєструватися
Потік Афіші Товари Статті Інформація

Автори / Павло Коробчук / Хвилясте обличчя у воді

Morning love

хворе під ранок дерево сну
тихі слова бризки води
нам промовляє вустами дощу
щось прохолодне і береже

ніжаться в ліжку печалі піжам
і дозріваючи пахнуть хрущем
там де є дотик непевне стебло
равликом лине під шкіру і знов

неба енергії рибний лиман
дихає вбравши перуку легень
ніби кімната це бронхи богів
німбами грається кицька в кутку

так ми прохукали відстані лід
довго сахалися сліз кімоно
так нагадалися він і вона
лініям долі яка освятись


родимка

осінні каплички і склепи у парках —
осередки акустики, де думки розлунюються
настільки, що мішки під очима
             із запасами сліз і недодивлених снів
                     просто лускаються від цього натиску

                                                             і стікають,
                                                заповнюючи папір,
                              який ти тримаєш у кленових долонях,
записами і замальовками, цими немовлятами,
на шкіру яких через пуповину
                                   перебігають деякі твої родимки,
                                              ці шапочки цвяхів
                                                           які тримають тебе вкупі,
         ніби місто з каналізаційною системою,
         у якій потрібно орієнтуватись, 
      щоб мати запасний варіант втечі,
                     яким ти
                                  серед парку
                                                 щойно скористався.


аналізуючи себе у баночці з-під майонезу

мої макарони це моя любов 
                                          а шкарпетки — ненависть

мої записи це моя олігофренічна тиша
наслухавшись якої навіть янголи худнуть на кілька поверхів

мої видіння крім снів адресованих їй
річ зовсім не практична вона насторожує
адже свідки довго не живуть
навіть свідки Єгови

мої легені це змагання між вдихом і виходом
це і моя бігова доріжка з естафетною туберкульозною паличкою

мій годинник це моє зап’ястя
і мені доведеться розрізати його найгострішими кутами неба
щоби побачити і зрозуміти ту механіку
завдяки якій пульсують усі наші серця
заковтуючи найзручніші голограми побуту і сяйва

мій Бог це бомж
який заліз покурити у мою черепну картонну коробку
і викинувся з неї разом із недопалком

отже Бомж мені в поміч


на сон гребучий

невдала влада відімкне світло а Бог — свічки
секта електриків відправить по тобі панахиду беушними молитвами
жмені септакордових красунь топографічні мапи сновидінь
що ще залізе тобі під піжаму у ці анімешні очиці
ти знаєш — двічі в одне ліжко не лягти —
примощуючись спати захочеш обійняти власне прізвище а не вийде
Коробштайн? Коробадзе? Короборо? Такубоку?

ти калейдоскоп із тринадцятьма спробами відлупцювати свою фантазію
відірвати погони потоптати пілотку щоб з культяпками замість грудей
або — з іншого боку — як домогтися збереження авторських прав на власні галюцинації?
залишати у кожній візитівку заячий хвіст як це робив загальновідомий кілер
шприц із кількома кубами кадрів свого перебування тут?
щоб коли знову хтось запускатиме цей жорстокий диск
одразу ставало зрозуміло — територію помітив П. П. Коробчук


***

у холодному під’їзді курять двоє
свята цнотливиця і тихий поет

лікарі не зуміли припинити кровотечу його зарядів
та й вона помирає від насильницьких менструацій

у кожній шухляді його ліжка щоночі перевертається по Гоголю
вона у ліжку звужується у течію власної обвугленої шкіри

хто недоторканніший у своїх арктичних горизонтах?
чия поезія стійкіша і стражденніша у млосному бажанні?

у цих прикордонних вальсах посеред під’їзду
у цих самотностях які здавалося не окупують навіть воші чи глисти
колись у вас залишиться остання цигарка мов безвихідна дійсність
якою прийдеться затягуватися поєднавшись вустами

це подорожі вище циркових і церковних куполів
це свіжий шум прибою з привідкритих ребер


***

Україно давай утворимо як за Мазепи шведську сім’ю
заведемо трійцю карапузів: святого духа дєда і прапорщика
це наші майбутні жигало — Кий Шрек і Хорив
на хрестинах тільки справжні родичі не спіткнуться о дніпровські пороги

моя плацкартна Україна сьоме місце третій вагон
бабусі з пиріжками наших душ і джинів кидаються на вікна
благаючи купити хоч якусь дрібничку
бабусі з кучмовозами та кравчучками —
з транспортом для перевезення масової пам’яті

розклад руху поїздів захований у таємній касі одного з московських вокзалів
хай святиться Російська Педерація
як на землі так і на Бі Бі Сі


***

два пластикові стаканчики
які — ми
ми тримаємо у долонях а долоні це — ми
ми вечірні і спорожнілі
як два пластикові стаканчики одноразові
чому власне про них і згадано

одноразові власне чому
бо далі тільки повторення історій
вона у твоєму випадку він
читатимуть цю епітафію з двома пластиковими стаканчиками
бо тобі я був наповненням там
де він буде тільки пластиком
мова про вино про те що воно відкриває

зморшкуваті стосунки
ніби пояски на стаканчиках
витікаємо через отвори і порожнини
муміфікатори їх заповнять піском і цибулинами
заповнена міфами трагедіями і знаковими подіями тиша
ніби спорожніла подорож релігія концтабір

неймовірна кількість кожного з нас
розпорошені пастки насолод і надсадних варикозних одкровень в тілах
любов це підслухана в темному перевулку розмова двох грабіжників
це коли вони вирішують пограбувати твою домівку
вони грабують її разом зі стінами поштовою скринькою і фасадом
і ось ти втікаєш на вже майже вкраденому автомобілі
по трасі яка зникає
поспішаєш за горизонт щоби встигнути доїхати за нього ще до його викрадення
і раптом розумієш що ти і є тим грабіжником
і напарниця ховає ножі в бардачок

пам’ять як стовбур на якому тримається променистий соняшник дійсності
пам’ять про домівку
пам’ять про фасад
висівки пам’яті насипані в одноразовий стаканчик

і ти продовжуєш жити
зі своєю любов’ю яка постаріла і вже нецікава нікому
якщо твоя любов не стала загальнолюдським відкриттям
технологічним винаходом революційною подією
якщо вона в‘яже з ранку до ночі светрики ненародженим діткам
і тому ти постійно сумніваєшся в гетеросексуальності свого шлюбу
шлюбу зі своїми ідеями волонтерськими фестивалями і концертами
які ти і досі даєш у порожніх приміщеннях пенсійних фондів
або притулках для престарілих
сподіваючись що хтось розділить з тобою твою хлібинну самотність
вдивляєшся в їхні очі як у свої
у порожні стаканчики
одноразові
чому власне про них і згадано


кайфуй         кайфуй


                            — What are fucking is that supposed to mean? 
                            — It’s poetry. Poetry of war.
                                                 Velvet acid crist

вчора на Байковому кладовищі я ледве не запліднив
спочатку вона намазала свої зуби чорним лаком
           потім ми слухали музику яку написав Йоганн Себастьян Бух
                   і коли вона прошепотіла що хоче від мене аборт
                              я пішов від неї розчарувавши всіх місцевих вуаєристів
                                                         і довго сидів біля могили Стуса
                                                           навіть не кінчивши

життя це танець стриптизера з летальним кінцем
це безконтактний бій спецназівця з китайськими драконами
це авторське кіно із заздалегідь провальним кінопрокатом
             і ця юна готесса теж відчуває це
вона помирає віддано серед цих страждань і насолод
вона знає що події тотально траплятимуться з нами - 
                ми бездумно підставляємо їм свої горлянки
                                     повністю обмежується доступ крові і спокою
                                                  до мозкових центрів

так я думав я сидячи біля могили Стуса

іноді наші потаємні бажання
руйнують стосунки з близькими людьми
                                з країною в якій ти народився і через неї помер
                                з чужою ерекцією
                                з оточенням яке бажало всього найкращого таким стосункам —
                                з вуаєристами чи КДБ

наші потаємні бажання
інколи заламують нам руки
приставляють до щоки пістолет
і змушують торгувати наркотиками
розповсюджувати підривну літературу
через яку дехто не встигає кінчити

тобто ти розумієш юна готессо
                        що займаєшся чимось не тим
і знаєш що почати займатися чимось тим у твоєму віці ще не пізно
але не можеш покинути шаленіти від цієї темної енергії
                       не можеш не кайфувати від усвідомлення внутрішнього тероризму
                                      не можеш розлюбити свою справжню батьківщину


***

світлі дні стільки диму клас
підходжу голий до дзеркала — родимки кружляють як торнадо
входжу у газетні шпальти мов під холодний душ

дівчинка під сніговими завалами покривал
у неї саме розквіт сал у неї вибухає творчєская клінічность
і розтікається по тілу. тільки її волога
минає крізь мої пальці мов дим з легень
пускаю кільця в розкидані галереї пам’яті

світ розширюється наркомани розширюються
дівчинка ця двадцятилітня спека вживає життя китайськими паличками
вибирає платтячко у гардеробі власних переконань
вона каже обережно з грудьми у них приплив знаєш зараз повний місяць
але кому кому вона доводитиме сяйливість своєї дійсності
її перса скоро набудуть однозначних натяків

зима вона і в Африці зима.
але хай хай бігає гаряче дівча по снігових кучугурах
хай не знає бюстгалтера хай роздаровує свою вологу і дим
у мої несприятливі погодні умови і водне середовище
світлі дні стільки диму клас


уявляєш         усвідомлюєш

уявляєш ця масна бетономішалка під нашими ногами
усвідомлюєш цей гарячий напис brazil на її джинсовій дупці

ми нагріваємось і наші тіла збільшуються
                                як Ейфелева вежа влітку
                                                як вчасно розкритий парашут
                                                              як попкорнова кукурудза на сковорідці
усе частіше хочеться розказати знайомим про себе побільше
про те що мої кеди навчились користуватися інтернетом
                   що я хочу зняти фільм де Ісус танцює нижній брейк на воді
                                що я ніяк не наважуся повністю поголити своє тіло

уявляєш це спільне дихання тим же соковитим кальяном
усвідомлюєш ці затамовані погляди під лотерейні кришечки

якщо ми помремо то тільки від молодості.
якийсь всесвітньовідомий баритон висмокче наші соковиті білки
ми діти які народились і ще деякий час не помиратимемо
                і після смерті підпільні верстальники
                                    вкриють наші тіла ластовинням
                                                   або шахідським динамітом
                                                              або антистресовим гелем після гоління

уявляєш наша одежа це тільки друкарський папір
усвідомлюєш наші бинти це лише тоненьке портфоліо


***

                                              давнім друзям і коханкам

давні друзі та коханки нагадують бомбосховища
у них перечікуєш поки вщухне небесний запал цей депресивний авіабоулінг

а якщо ти самотня тебе рознесе на сотні кеглів на тисячі незнайомих ліжок
з постерами смерті та інших рок-зірок розвішених над головою
минуле майбутнє інші хвороби готові трощити твою політику твої ребра
які ночами виблимують як косяки риб у морі
ночами зі вживленими мікрочіпами Його любові

проводжу долонею по підземних стінах власних друзів і коханок
я згідний тут жити без їжі та ручки
тупцювати на місці відлунюючись до Шумеру
і звідси саме звідси полетіти ув Об’єднані Арабські Умирати


види любові


деякі зникають, так і не поворухнувшись.
згодом, проходячи цими спорожнілими причалами,
пригадуєш, відчуваєш полохливий запах палуби,
із очима, намальованими на злиплих повіках матросів.

інші — це проковтнуті пігулки,
які допомагають тільки певний час після прийняття,
послаблюючи симптоми, коли шкіра розходиться прірвою
від незаповнених ємностей — дотиків, прогулянок, слів.
туди починають заливати алкоголь,
так і не помітивши в небі випущеного з-під коханих повік
осаду від пігулок, цих водостійких обережних янголів
із впертими димосмугами.

наступні приходять постійно, у певний день тижня,
розпушуючи його ґрунт,
вони наповнені то попелом, то вологою.
інші шість днів ти маєш тримати оборону,
фронт на кінчиках пальців. вивертати кишені перед Богом,
боячись, що у них могло потрапити щось інше.
навіть уві сні.


***

сріблисте горло дощу як натовпу хрип
калюжа як слід динозавра
цеглиніють хмари плюс я терпну мов труп
стаю динозавром вже завтра

сховалася ланка ланцюг виникне знов
як човен в Тарасових глюках
дoбрив ти карму чи злив — повторення злив
не виплюне з дзьоба лелека

підняти б не дно а вікно не дірку в чолі
простежити б ланки у зебрі
в калюжі б уздріти своє за тисячі літ
минуле — слід динозавра


спаринг-партнери

самі
лиш прикмети подій — навантаження
                          достатнє для втоми.
галімі боксери у хвилини галімої вечірньої пробіжки
       підошвами чавлять сотні термітів,
       хоча, чесно кажучи, які там терміти на їхньому
                                   галімому асфальті.
 
що ж тебе втримує в цих реґіонах?
візії, що невпевнено купують товар на базарі,
                         як фальшивомонетники;
темрява, якої ти боїшся, як останній ніґер.

поряд з приятелями стає так важко дихати,
         що слова послуговують кисневими масками,
                       до того ж сприяють розмові,
котра, якщо вірити древнім китайцям,
     роз‘яснює все, як інструктор з плавання
                або рятувальник на пляжі.

якими піґулками вони тебе годують? яка цицьката
                        медсестра тримає тебе
                        заспокійливо за долоню,
з якої, насправді, у хвилини прояснень
                           після наркозу
хлебчуть молоко кошенята,
підставляючи волохаті, як вірші, шиї


***

мовчанка кора
у небі невидимий птах
хто сьогодні вмира -
є перетравлений страх

лежить у полоні плині
тіло судома звела
неспинно муляє в спину
дірка від ванни або ж джерела

відсутність це те що завтра
нитку доплів не доплив
папером обгорнута ватра
папером без слів

та приручається небо
даєш цукерку з руки
миттю ковтає здавалося ніби
треба роки

 
 

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Народився 12 липня 1984 року в місті Луцьк. Навчався в КНУ ім. Т. Г. Шевченка на відділенні сходознавства. Автор двох книг поезії — «Натщенебо» (2005) та «Дорогосказ» (в спільній з Б-О. Горобчуком і О.Коцаревим збір

 

Коментарi

продолжение предыдущего стиха, так как муза оправилась и возвратилась возбуждать... .......................жилы Всех пошлю в Тьмутаракань! Люмбаго измучило кожу поэта Свербят от почесов нога и рука Но люди отчаянно любют за это И то....Ну, пока.

03 травня 2007

Автор написал"зима вона і в Африці зима. " И я соглашаюсь с ним! Действительно, ведь так тонко подмечено - и в Африке! И, не побоюсь этого слова, она и в Нидерландии, и в Норвежции, и на Каймановых островах...и всюду всюд она зима, как сказал другой поэт, "красна", а я добавлю-белокожа и не по-летнему прохладна. Автор очевиден и многократен в флуктурованной сыпи повседневности. Он шост. Он криц. Он гореслав... А в остальном он тоже прав..."зима вона і в Африці зима. " Прощай автор! До следующей зимы в Африке!

Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска