Автори / Тетяна Мельник / Поезії

Сходи…
вічні сходи до тебе.
Де Ти!?
болить мені
кістка в горлі,
що зветься
пам‘яттю…
І до біса
психологи,
якщо
ця постійна
рана
відкривається
зранку -
як ти зачиняєш двері
у Всесвіт.


Логіка

У тому, що ми приречені,
якась надсуттєва логіка.
Від мене — серцеві напади,
від тебе — душевні опіки.

І я скаженію в розпачі -
стираю листи із пам‘яті.
Ну що ми такі за «збоченці»? -
якісь егоїсти «ранені».

Пливу по твоїй артерії -
серцю потрібен кисень.
І «чхати» на всі критерії -
і… на летальний ризик.

Привіт мій твоєму розуму,
глузду, тверезим висновкам.
Крокуєш від мене простором,
що шляхом у пекло вистелений.


***

Так приходить Народження…

«Душевно-тілесні ушкодження»
так стражденно воно голосить,
переляк ще не-матері,
і воно — тільки марево…
те, що завтра буде дитиною.

Так приходять на землю Ангели…

Але то — не її провина,
що на груди кладуть безкрилих вже,
що подушка набита пір‘ям вщерть
тим, немовлячим,
криком і плачем,
її, материнським, розпачем.

Так приходять до пам‘яті Іншими…

Запиваючи ніч світлим розчином,
перепитуючи:
«Відбулося чи?..»
ще є час
для свідомих розтинів -
переподілу серця на трьох.


****

Твори своїх клонів, мій Боже…
За образом власної плоті,
За образом власного духу.
За образом власної зверхності,
У безкінечності руху

Своїх дистанційних Галактик…
Клонуй же серця, наче метрики,
Обмежені прізвищем-датами.
І будуть тобі, наче светрики,
Істотки пухнасті за ґратами

Твоєї стабільної психіки…
І кожна Земля, як істерика,
затиснута ребрами мужніми,
буде логічно роздертою -
буде напрочуд живучою

Для кожного Бога клонованого…
Першосвітами померлими
Зорі горітимуть зернами.
Атланти були «завеликими»,
Щоб люди здавались мізерними?..


«Дерево»

Буде ліс за мене вищати -
Розбивати об небо вилиці:
потойбічно стуляти тріщини,
гіпсувати зламані милиці
продавцям дерев‘яних тілищ.

У корі має бути серце.
Але ні. У корі — мозок:
головний і спинний — разом,
бо дерева живуть за часом,
що зозуля у Господа випросить.

Потаємно шумить крона -
Кров біжить по дозрілому листу:
атмосфері бракує озону,
синя кров — безкиснева зона…
себто власний кінець близько.

Як по спині дощі періщать -
То душа підставляє спину:
щоби плоті додати легкості,
щоб судоми не корчили кості
в землі, стоячи, по коліно…


***

Перетини ліній твоєї долоні,
(колись покалічені)
Визріватимуть перше вузлами
(дурненькими цуценятами)
А по тому — ранами рваними
(цуценятами, більш розумнішими)
І… дасть Господь — рубцями
(псами солідними).

тоді вже і не питай -
пощо і навіщо?..
просто живи, як знається:
вузлики — у мішок.
перетинкам — рейки
рубцям — панчішки
долоням — віжки
І
Поганяй псів!

Тільки зніми
Із шиї… мотузочку.
Бо загризуть -
Навіть ніч не визріє.
Кожному, знаєш, своє…
Кому — по гарбузику
(доля дає)
Кому — по квіточці,
Кому — по жіночці…
А кому — головою сторч.

То як тобі?..
Та не з мосту,
Бо пси винесуть -
загризаючи воду іклами,
до знемоги тілами гріючи,
до життя тебе, повертаючи…
То зніми із шиї мотузочку!
Переходь сміливо ріку ту,
Щоби дихати-ненадихатись -
І молитися…
(не-намолившись)


***

Я сьогодні — сумлінновихована.
Я сьогодні — сумлінно-без-вивихів.
Я сьогодні — така сумлінна,
Що відчула тебе коліном.
А!
Попрошу — тільки без вибриків.
А!
Попрошу — тільки не мимрити
І!
Якого розумного дідька
Ти!
Мені цитуєш уривки…
І!
Годуєш мене своїм Лоуренсом?
А!
Здається нарешті приїхали -
Ти!
Не ніжно-пухнасто-вибілений,
Не стерильно-домашньо-вилизаний,
Ти!
Ти не з тих, що ідуть із вихристом
На «останніх із могікан».


Змія

Я прийду по тебе опівночі.
Проберуся змією в палати.
Головне — ти мене не бійся,
Мені солодко в головах спати.

Прошепочу звабливі мудрощі,
Заповзаючи ніжно в душу.
І які там жіночі хитрощі?..
Мені тепло з тобою дуже.

А як тільки настане провесінь,
Я покину тебе, як зможу…
Тільки душу твою (Мій Березень!)
Заберу до своєї — в ложе.


***

Відпусти мене у білий сніг…
У безкрилу зоряну безмежність.
І нехай від щастя холодить
моє тіло дотик твій
на мить
Відпусти…
мене
у безкінечність…
Відпусти
У холод і на сніг…
Я тебе
До серця…
При
гортатиму.
На морозі
ламко відгори…
Від
сумуй
За мною…
Від
Боли…

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Освіта - вища. У 1999 році закінчила філологічний факультет Київського педагогічного університету ім. М.Драгоманова. У 2001 році захистила магістерську тезу на Кафедрі української літератури університету «Києво-Могилянська Академія».