Автори / Дарина Важинська / Пое
***
Тонко і гостро
загойдались трави
в залізній хатинці
у рідині
відкручу
вдихну
ковтну
вивільню -
гойдайтесь тепер
у мені!
30.11.09
***
із мого тіла тягнуться струни
струмені стрімко стікають струмками
червінню вишиті, сріблом облиті,
глухо гудуть, прочиняючи браму.
ніби заплутані вовняні нитки
шорстко звивають, шепочуть, лоскочуть,
спершу затиснуть - тоді відпускають,
котять, закручують, всяко морочать
бовтають голову довгими пальцями
місяцем вроджені, тижнем обмежені,
наче букети пахучої сальвії,
гострими голками густо мережані.
23.09.09
***
Вдень, коли сонце підтягається до зеніту,
то висипає на землю останнє пшоно променів.
Запахи стають щільними й гострими,
вони сухо ширяться повітрям,
витікаючи звідусіль, немов пісок.
Вітер жбурляє запахи
від залізниці до річки
від чоловіків до жінок
від дерев - до бродячих псів.
Мої ранки пахнуть сиром і чорним хлібом,
вечори - мадерою та землею,
а дні вже давно належать вітру.
10.09.09
Додав Nusya 16 березня 2010
Про автора
Народилася в серпневому Дніпропетровську. Студентка, поетка. За дитинства ходила до безлічі гуртків, де нічого так і не навчилася. Не гребую прозою, але все-таки пишу вірші, пробую перекладати поляків.
