Григорій Синиця

Синиця Григорій Іванович — митець, який у своїх творах випередив час, йому судилося створити новий живопис збудований на колористичній основі тобто на діалектичному розумінні єдності протилежних кольорів холодних і теплих, темних і світлих, обґрунтував свій винахід теоретично у книзі «Відповідь тоновикам». Винайшов нову монументальну техніку і дав їй назву — «Флоромозаїка». Цей вид мистецтва складається з різних матеріалів різної фракції флори і фауни, що в композиційній викладці дають великий естетичний ефект завдяки фактурній та кольоровій єдності.

Г. І. Синиця народився на початку минулого століття 17 січня 1908 року в м. Одесі, в 1914 році захворів на анкілоз тазостегнового суглобу, а потім зворотній тиф, довго хворів, але одужав вийшовши з лікарні інвалідом дитинства (однак нога була майже на 20 см коротшою та деформацією тазостегнової частини скелету).

Раціоналізатор, винахідник, керівник, йому довелося жити під час нескінченних перемін, зазнавати біль невизнання за те, що хотів бути українським художником, все своє життя ходити лезу, помирати та воскресати. Пережив три переміни ладу, революцію, війни, два голодомори, боротьбу з незалежним мистецтвом, націоналізмом, був звинуваченим радянською пресою у «буржуазному формалізмі» (журнал «Комуніст України»№5 травень місяць 1963 рік стор. 24 стаття «Коммунистическое воспитание трудящихся — важнейшая задача партийных организаций» автор — секретар ЦК КП України А.Скоба). Не дав себе зламати, та залишився незалежним в творчості, образній пластиці, та живописній мові. Закінчив свій тернистий шлях у віці 88 років (10 жовтня 1996 року) на вільній Україні, де його визнали за життя, чого нажаль не відбулося з багатьма видатними синами нашої землі.

У 1930–1934 роках навчався в Київському художньому інституті на монументальному факультеті Михайла Львовича Бойчука вчителями його були Микола Ракітський, Євген Холостенко, Іван Падалка.

Під час війни — не маючи можливості виїхати з Києва він опинився в окупації, почалися страшні лихоліття фашистського терору. Синицю Г. І. теж гнали до Бабиного яру але йому чудом вдалося спастися, в своїх творах він численну кількість робіт присвятив збереженню образів цієї трагедії в пам’яті людства.

1946 р. — післявоєнна реставрація міст Києва, Харкова. Працював на заводі «Керамік» міста Києва начальником керамічного цеху ручної формовки, художній керівник, раціоналізатор, винахідник.

1966 рік під художнім керівництвом Г.І. Синиці був створений монументальний мозаїчний ансамбль на фасаді експериментальної середньої школи №5 та ряду інших мозаїк Донецька. За створення цих мозаїк прізвище Синиці Г.І. було внесено в «Історію мистецтв» Радянське мистецтво 1941–1967 рр. Том 6. 1968 рік стор. 202 стаття «Монументальний живопис» автор Ю. В. Белочко. 1977 р. Монументальне мистецтво України.

Після виходу критичної статті в 1963 році секретаря ЦК КП України А.Скоби в зв’язку з неможливістю далі працювати та знаходитися в м. Києві у 1968 році Григорій Іванович вирішує покинути столицю і переїхати в провінцію — місто Кривий Ріг де і почав інтенсивно працювати над новою технікою «Флоромозаїка» було створено 29 флоромозаїк над кожною з яких художник працював від 2-х до 3-х років.

В 1992 році Синиці було присуджено державну премію України ім. Т. Шевченка «За відродження Української колористичної школи монументального живопису і твори останніх років». В 1996 році Григорія Івановича було нагороджено почесним званням «Заслужений художник України» — за вагомий внесок у примноження національних духовних надбань та високий професіоналізм.