Учасники

Автори / Сашко Ушкалов / Мистецтво як лимонад

 ***

ми вже нікуди не рушимо звідси
і наче покинуті аеродроми заростемо подорожником
бо все, що від нас лишилося — легке прохолодне небо
та дрібка примарних шансів на місце у царстві божому

бо все, що у нас було, наче імпортний шоколад
приставало до пальців і розмірено тануло
бо все, що на нас чекало — господи, як на зло
мало заплутані формули і зберігалося в ампулах


чернівці (interal)

тут мало не кожен другий
блукаючи університетською вулицею
балакає вголос сам до себе
і дивиться прямо під ноги
наштовхуючись на людей
які ще не вміють бути відвертими…
що вдієш, коли іржаві каналізаційні люки
найтепліші цяточки старого міста —
спитай у будь-якого буковинського собаки,
чорного й потертого, мов та біблія з вирваними сторінками
у номері тризіркового готелю…
що вдієш, коли тут,
як і в кожному вкраїнському місті,
довге жіноче волосся купують за неабиякі гроші,
а волосся чоловіків
не обходить нікого…


***

контрасти, лекції, дискобари
спортивні новини і теплі светри
все це поволі втрачає сенс
бо він такий, як дрібні монети
загублені кимось у вічній осені
де ми вирубаємо наші нерви
легкими наркотиками і роком
та ще мерехтінням кількох імейлів
які не дають нам з тобою повірити
що ти — вже не ти,
а надворі — смеркло


***

камуфльовані янголи у військових ботинках
прошивають чергами ці болотяні надра
порохом пахне перестояле літо
наче ґроно кавказького винограду

і поки їм не стає висоти
і поки вони реґулюють води
зануривши руки по самі лікті
ламають сонним амебам хорди

мандруймо ріками харків-сіті
із чистим сумлінням і без жодного страху
спробуймо вирвати з серця жалість
як джипам-чероккі бензинові баки


повернення

я
маю некепську забавку — намагаюся уявити еспанські міста
пригадавши їхні наймення, крихкі, мов пісочне печиво
коли вертаюсь додому вічним проспектом лєніна
із марудними автопробками близько сьомої вечора

я 
вертаюсь додому навшпиньках, обережно, аби не розхлюпати
заіржавілий геві-метл у моїх навушниках-скронях
потім вийду на дах покурити — на сьогодні вже певно останню
щоби небо тулилось до рук, як до тіла геть мокрий одяг


***

коли ти сидітимеш за книжками
готуючись до зимової сесії
я просто зникну із цього міста
так само враз, як зникає депресія

під впливом погоди чи білого пива
в напівпорожній нічній кав’ярні
головне, щоби потім мене не шукали
по витверезниках і лікарнях

головне, щоби потім мені не лишитися
з тими, хто знає на власному досвіді
як починається армаґедон
наприкінці шизонутої осені


поезія революції

аби чути поезію революції
твоє серце має замовкнути
ніби мобілка
що відключається
на глибокій підземній станції…
аби чути поезію революції
твої вени повинні бути
значно тоншими за порізи…
тут немає спасіння
хіба лише всоте спробуєш
не курити
не купувати бульварних ґазет
і не вірити в янголів
які мешкають на небесах
а під ранок
спускаються на крилятах
лоскотати твоє обличчя
стеблами синіх трав
щоби ти скоріше прокинувся


сни про україну

кайфові ліси й пасовиська
індустріальні міста
надто ранні шлюби
як на стару европу
такою ти бачиш у снах
мою жовто-блакитну країну

схоже
у нас із тобою
північно-ірляндська дівчино
дуже багато спільного
в межах цього
карантину

схоже
й тобі у снах
молоді ірляндські кити
викидаються на долоні
ударивиши в небо
бризками
а молоді українські птахи
мліють од надміру волі
здійнявшися
ой як
високо…


***

окраїнне студмістечко — ти рештки моєї свободи
ти приспало мою інтуїцію плавними звуками реґґі
тож, я не можу повірити
що янголам твого неба не переймало подих
і серце твоєї ріки жоден раз не стискалося
коли я звішував ноги з даху вечірнього містам

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Сашко Ушкалов — український письменник генерації-2000, народився в Харкові 1983 року. Поет, драматург, прозаїк, авантюрний велосипедист-дальнобійник.