Автори / Роман Трифонов / Поезії

На світі вітер, і світ на вітрі,
і цьому вітрові ми підзвітні.
Дивись у простір поміж вітрами:
тут наша бути могла б реклама.
І доки криза за душу візьме,
сни тиражуємо — то наш бізнес.
І множать сили світанки сиві,
бо цьому світові ми властиві.


Апостроф

В. Калашнику

У вечори червонувато-грозяні
течуть річки неназваних імен
і у богів не вистачить корозії
на мій яскраво-золотистий сленг
Слова на язику чорніють стріхами
слова вдягають зоряний прикид
коли звіряю наголоси в диханні
гортаючи небесні словники
Штурмують мову натовпи синонімів
здійснилося? настало? відбулось?
І все що прорікаємо і гонимо
тарифікує посекундно Хтось
Ми літери розділені апострофом
поєднані так само ним в одне
для почуття невимовлено гострого
шукаєм слово часозахисне
Що відтворилось і перетворилося
осяде на шляхах і в голосах
а
я
та інші літери кирилиці
збиратимемось далі в словеса


дніпропетровські камбеки

депортуюсь до міста з доменним ім’ям dp
де колони з дахів проростають немов трава
березневий сніг налітає і що ж тепер
пригортай його пригорщі згадуй упізнавай
сніг вертається також останній камбек зими
я вертаюсь до міста котре мов далекий друг
перехрещуються з хрестами його дими
і триває його повсякденний узвізний рух
це не так уже й мало пульсація цих вітрів
яворницького імідж і глоби локальний світ
цього міста мости з яких кожний мов оберіг
що напружено все вдивляються та й на схід
цього міста дао і шао бао і всякий джаз
його лагідні хвилі і глючне його метро
чи рассвєт чи світанок підноситься над дніпром
і за білим снігом біло квітує час


* * *

Зроби глінтвейн і тихо заспівай.
Останній дощ закінчується стрімко.
На берег свій нас викинув Дунай,
як конкурентів викидають з ринку.
А десь яскравий і натхненний світ
утилізує пластикову тару.
Планети відв’язались від орбіт,
зірки кудлаті збилися в отару.
Стабільні в цьому світі лиш вітри,
та ще в рослинах соків теплі струми,
та ще, можливо, задзеркальний штрих
туманної дороги Харків-Суми.


* * *

Лазерний диск притягально блискучого місяця,
не обертаючись, плавно вичерпує час.
Скільки у світі ще слів неговорених міститься,
що ірреальні без нас.

Можна ховати слова, як закляття у містиці.
Можна, напевне, південні вітри чути в них.
Скільки у світі ще слів неговорених міститься,
непередбачуваних.

Згаяно простір уже без надій на повернення.
Лазерний диск вечорами вимірює нас.
Так залишають стежки між жалючими стернями
вколоті ними не раз.

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Народився в 1976 році в Харкові. Автор книги «На кордоні імперій» (1999), співавтор та укладач колективних збірок «Весло слова» (2000) та «Wесло. Vерсія 2.0» (2003). Викладає філологам українську та старослов’янську мову.