Автори / Ганна Яновська / Поезії

Напис на термосі

В таких термосах китайці тримають спогади
Такі термоси видається що легко сповнити
Та дивишся в телескоп його горла й не бачиш дна

А риби і квіти пливуть емальною річкою
І десь у тобі кожен день хтось позначив насічкою
І зранку приходить та днина яка одна


Незруйнований аул. Колискова

Білий каптар ходить навколо будинку,
Чорною шерстю всипаний його слід.
Слід довжиною не менше шістнадцяти дюймів.
Білий каптар стукає пальцями в стінку.
Сонце допіру сіло, рано дивитись на схід.
У таборах солдатських не скоро гратимуть сурми.
Білий каптар чорною шерстю вкритий.
Не зазирай, господине, йому в лице.
Куля його не бере, господарю, тож не лаштуй рушницю.
Кажуть, що він з подорожніх збирає мито,
Тільки не кажуть яке. І, напевне, за це
Білі солдати бояться його і генерал боїться.
Білий каптар губами торкається шибки.
Подих його туманить тоненьке скло.
Вікна малі, крізь них лиш рука пролізе.
У господині з руки випадає скибка.
Чути стає, як сухо дихає зло -
Зброя і вибухівка в ящиках і валізах.
Сонний господар бгає до люльки листя.
Лиш сірники сирі, та й рука тремтить.
Завтра прийдуть зелені по сіль та гранати,
Думає він і ловить люлькою іскру.
Білий каптар піде, як вогонь догорить.
Просто він дуже любить вогонь споглядати.

Каптар — так на Кавказі називають істоту, відому нам як снігова людина. Чому його, у темряві майже невидимого, іменують білим, авторці невідомо.

вірш у чотири пасма

слово прийде до кого схоче
а тобі випадковому свідку
є можливість лише приручити
темну тінь на освітленій стелі
що береться не знаю звідки
мабуть просто лишається з ночі
як великий нічний метелик
так буяють блакитні квіти
де торік продавали дині
так волосся на сонці яріє
і збивається в гриву гніву
так вітрами дихають мушлі
ти не відаєш власної мрії
що готова здійснитися нині
і яку ти прийняти мусиш
як вагому зелень припливу


Новий побут
(цикл)

1
Тихе вулиць бузіння і пиво на темному мості.
І себе тобі шкода, як лампу підсвітки у брості -
Забобон буржуазний, — тоді як кордонами міста
Ходить сон, ходить темінь.
Ненавидиш бути іскристим.

2
Спека.
Розглядаєш картинку на папірці від цукерки,
доїденої по дорозі.
Над тобою — бетонна сінь.
За тобою
хтось виклав на стіні замки й вершників.
Під тобою — вітер
пересипає в долонях
обгортки цукерок.
А ти — не археолог,
не детектив,
і всі автори тут для тебе -
загадка.

3
У сусідній кімнаті хтось чітко промовить: «Нє нада!» -
але звуки повз тебе прокотяться теплим клубком -
і раптово відчиняться всі чорно-білі ляди,
і на їхній межі балансуєш ламким пішаком.

Хтось під краном собі з голови вимиває мороку,
щоб думки залишились, та тільки не ті, що були,
щоб край ліжка йому не з’явились недобрі пророки
із очима, блідими, мов ягоди омели.

4
Розмова
Іде в далечінь.
Тверезий, — тобі почесне місце на підвіконні,
Споглядай пурпурове небо над мегаполісом,
Сьорбай вогонь із вигадливого наперстка.
Маленька лампа на кухоннім столі.
Гість і господар розпалюють люльку.
Дим
Обсідає твій нюх задушливим віником.
Гість і господар перейняті,
Зайняті
Кожен своїм
І говорять злагодженим дуетом.
А ти
Визираєш назовні
З поверху, підтопленого темрявою двора,
Завезений з доброї волі
Старовинним ґратчастим ліфтом.
Місто
Темнішає, сплутує ще свіжі твої сліди.
Ось на всю стіну карта Європи:
Спробуй,
Відслідкуй свій маршрут,
Познач місцеперебування.
У просторі є невагомість,
А в часі — ото таке, як зараз.
Тут тобі й ночувати:
Серед індійського шмаття, складаного велосипеда,
Архівів і мікросхем, розсипаних по підлозі,
Пресованих східних пахощів, дерев’яних вагітних слоників -
Позначених мудрою загадкою речей,
Тільки припалих пилюкою,
Шкарпеток, які, мов коти, ховаються під канапу.
А вранці прийде холод і чіткість думки,
Вірна дорога далі й чиїсь прихильні обійми.
Прийде з кухні господар, який ходив по живильну вологу.
І з поверху на поверх,
Як у годиннику,
Буде тихо
Пересипатися
Пісок.

5
Світу цього переходи підземні, дим непочатий
ставлять на тебе, ставлять на мене
різні печаті.
Як каруселі накатані рухи, звичні принади
влипнуть у вічі, вгрузнуть у вуха,
в нирках осядуть.
Вітер заносить пилок і насіння в клавіатуру;
звідси ж береться трава між камінням
давнього муру.
Ключ і замок, та на дверях застигли перестороги.
Зрештою, що там — злото і срібло?
пил і стоноги?

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Народилася в Харкові в 1980 році. Учасник літературного конгломерату «Весло слова». Закінчила Харківський національний університет ім. В. Карабіна, лінгвіст.