Учасники

Автори / Стронґовський / Монологи

 -два монологи про втрати-

I
випадок — дуже підступна штука

ти вже засинаєш. Я
додивляюсь новини. Затуркана дикторка
сонно повідомляє про те
що років за п’ять
в кожній українській родині
буде особа хвора на СНІД

кохання моє
мені ще не буде тридцяти
я ще писатиму вірші та иноді
перед сном
дивитимусь новини
перш аніж захворіти на СНІД

бо
одна особа це теж сім’я
а українські новини
схоже
перестали брехати

II
ще в тих новинах казали
що цьогоріч до шкіл
вперше підуть діти хворі на СНІД
а я ще дивувався чого б це
якісь люди середнього віку
пікетують міськраду

батьки значить відносно здорових дітей
якби їм дозволили
вони б взялися за рушниці -
сумнівно
що наважились би скористатись
холодною зброєю

а бліді першокласники з великими очима
ще встигнуть порюмсати через двійки
ще дивуватимуться чому вчителька
не підійде допомогти розв’язати задачу
чому в них ніхто не позичає шкільного приладдя
не пропонує пограти після уроків в футбол

я певен
вони оберуть собі майбутню професію
і прицілюватимуться до внз
ще встигнуть закохатися
і навіть втратити цноту з кимось
кому поставлений подібний діяґноз

і я перестану сміятись над біґ-бордом
«ДІТИ — НАШЕ МАЙБУТНЄ»
поставленому при в’їзді на кладовище


-монолог про різкі зміни настрою-

повертався з роботи
в доброму гуморі весь у планах
стосовно вечора і навіть ночі коли
побачив тіло просто там
де збирався пройти
навколо стояли люди уважно розглядаючи
важезне зимове пальто і ріденьке волосся
от дупа — подумав я. Memento mori
і плани і настрій в цю безрозмірну дупу

нахилившись до тіла відчув його сморід
хтось викликав швидку? Так десь їде
от і добре пронеслося от і добре
вони приберуть цей спакований фарш
і завтра зранку як ітиму на роботу
знатиму що на даному шматі дороги
лежав труп і ніц більше нічого більше

я вже збирався іти — швидка плентається
люди стоять чого мені тут
коли тіло ворухнулось і почало щось верзти

хоча всі ми гадаю будемо мерцями
дехто з нас після смерти
довго не виходитиме з запою


-монолог про миті-

я ліг о другій тридцять
до того був слем і кефірник а після
я мав посунутись місцем і спати утрьох
просто спати доню иноді можна просто спати
отже я просто спав точніше намагався
змагатися за останній шмат ковдри
який вже нічого не міг зігріти
і виконував суто естетичну функцію:
двоє вкритих ковдрою і третій зайвий

я прокинувся після трьох годин лежання -
це не можна назвати сном це взагалі
не варто якось називати
бо названі речі повторюються

чи то піти до душу я не знав
навіщо саме тоді але треба ж
щось робити о п’ятій тридцять
там було дуже зимно холодно навіть в одязі
ти ідіот стронґі в тебе і так сів голос
навіть я твій внутрішній голос геть зірваний
пам’ятаєш ти гавкав на всіх і тебе це перло
а зара ти роздягнешся захворієш і здохнеш
втім останнє значно пізніше. Спочатку була пневмонія

яка тут холодна підлога
коли в цих домах ніхто не живе
тут зберігають чиєсь свіже м’ясо
потім змивають брунатні патьоки на стінах
сліди на підлозі цим хаотичним контрастним душем
який дістався і тeбе

я послизнувся полетівши сторч головою на кахлі
от і все думав я тоді бо що ще робити коли відчуваєш справжню вагу і непевність законів фізики я зара хряпнусь об
стіну череп не втримає того що й так рветься назовні
а потім цим душем полярним і рідиною для промивання труб наслідки змиються за секунди
за секунди ти розумієш двадцять чотири роки пішло щоб ти зміг відчути себе мудаком
а сталося за секунди — продовжував думати я в польоті
а як же перфоманс і чим закінчиться гісторія
яка-небудь чужа гісторія закінчення котрої я ще не знаю
і я вхопився за стіну не встоявши на ногах і здавлений чвак на щастя не мізків
потім я беовульфом вгризався в одноразовий пакетик шампуню я не був екстремалом
я мав помити голову цими жовтими огидними смаком мізками чужопланетянина і
тіпався тіпався тіпався від холоду — скелет окремо тельбухи окремо
м’язи і шкіра теж в якомусь своєму окремому окремому рититититититититититимі
так не стають екстремалами так не стають ніким тільки трупами так можна стати
от саме трупами так цілком можна стати але про це я вже думав
мені не сподобалось а кому сподобається і тоді я нарешті втямив
втямив що є мужність справжня побутова мужність що таке вийти
з-під струменя теплої води і спробувати не послизнутись
на оцих білих крижаних квадратних равликах що таке вийти
з теплого кахельного мішка у цей недобрий протяговий світ
ми всі екстремали якщо можемо тут жити нащо нам ними ставати
і тоді мені схотілося кричати проте чого чекати від тих
хто почує твій крик о шостій ранку і крик тамувався
захлинаючись топлячись у собі і ще довго
навіть після того як тіло набуло нормальної температури
і висохло волосся я був здатен тільки мовчати


-монолог про кінець 80-х-

мабуть не варто
стільки озиратися
розкладати на комплекси
визбирувати квасолю
але з дитинства
я

жив тоді в петербурзі
це таке місто в болоті
на козацьких кістках
там
не було чого їсти
тобто не те щоб зовсім
радше час від часу
як у піддослідних

ми жили
у непристойно розпухлому
домі на першому поверсі якого
було все що зараз назвали б
інфраструктурою
а тоді були крамнички
перукарня кінотеатр хліб
молоко м’ясо овочі
особливий інтерес тоді
викликало одне місце
в яке за чутками
мали завезти яйця

була дуже холодна зима
у повітрі якої
чутки розходились вільно
тому коли ми зайняли чергу
вона вже огортала
цей клятий сплячий хмарочос

від початку доби
щотригодини хтось із моєї сім’ї
біг повертати до життя
напіввідмерлі кінцівки
здається поруч
хтось таки не мав заміни
не пам’ятаю що сталося з ними

вже під ранок
коли крамничка відчинилася
і напівсонна продавщиця
почала продавати яйця —
не більше десятка в одні руки
люди почали штовхатися
інваліди билися з ветеранами
розмахуючи папірцями
підходила наша черга
ми не могли пробитися
ми були інтеліґенцією
і не мали пільгових посвідчень
котрі не допомагали навіть їх власникам
бо яйця закінчилися
продавщиця сказала що далі можна не стояти
черга обурилася
почалася бійка
інтеліґенція втекла грітися
бо за чутками
до крамниці «ковбаси»
мали завезти «ліверну»
і треба було очуняти
перш ніж стояти ще одну ніч

я нічого не писатиму про голодомор
я нічого не знаю про голодомор
навіть цю тему з гісторії України
здав на слабеньку трієчку
мені можна скільки завгодно брехати про голодомор


-монолог про гасла-

знаєш
я ніколи не бачив як люди з ідеями
приковують себе до ґратів і дверей
це такий знак протесту
самого протесту нема

свобода

правда я пам’ятаю майдан і нас
що зчепилися руками на тренуванні
з оборони наметового містечка

рівність

і в фільмах дещо показували
такий красивий жест застібання
наручників на детективі і злодії

братерство

та що це значить проти нашого
тримання мізинець за мізинець

любов


-монолог про розвиток-

ну так
вона сиділа там вже кілька місяців
молодиця з немовлям на руках
і пластянка з дріб’язком попереду

іду на обід з порожніми кишенями
з ними і повертаюся
а вона там сидить
иноді повертає голову мені вслід
часом щось ворушить губами
у відповідь на дзвін дріб’язку в падінні
така зовсім молода

в мене ніколи немає грошей
ну щоб з собою
а в людей часом буває
та це нічого не змінює —
вона сидить
я проходжу повз
вона повертає голову мені вслід
від чого стає незручно -
на мене сподіваються
а я підводжу свиня така
як після цього вірити людству

сьогодні побачивши її
я звично сковтнув маленький сором
і збирався про це забути
аж за квартал знову її побачив -
сиділа з немовлям а попереду -
пластянка з дріб’язком

коли за квартал я побачив її втретє
дещо для мене почало прояснюватись
гаразд — подумав я
ось як це все відбувається
таємничий процес вигадування
нового типажу японських жахастиків
воно і правильно -
маленька втоплена дівчинка
мала колись вирости і стати мамою
буде всім нам привід перейнятись
і дріб’язок тут ні до чого

справді
старі жахастики відживають своє
кого тепер злякаєш чудовиськами
будинком
дзвінком
найбільше в дитинстві я боявся вагітних -
людиноподібних істот з дивною ходою
я і зараз чого там їх трохи боюся
страх викликає таємниця
тому нічого страшного
коли тебе розстрілюють
але
якщо молода дівчина з немовлям
ввижається тобі кілька разів на день
і ти не знаєш нащо це їй і вже точно -
нащо це тобі і хто взагалі згадав
того стертого сюжета
з якоїсь християнської книжки
котру певно ніхто так і не осилив повністю -

спробуй тоді помолитись


-монолог про мужність-

бачиш Шуню
коли по освітніх каналах
показують перебіг катастроф -
торнадо повені землетруси
то їм важливо зовсім не те
як зриває лайнові будиночки
а нікому не потрібні джунґлі присипає попелом
хто б міг подумати навіть кадри
спухлих обгорілих і розчленованих
для них тільки привід для зайвого плану
точнісінько як в домашніх альбомах
бляха-муха а я і справді тільки-но
почав вірити у виняткову мужність ведучого
про яку написав найнятий сценарист
і тепер торочить впевнений закадровий голос
котрому незле оплачують і це
і фразу «не намагайтесь це повторити»
чуєш люба нам забороняють це повторювати
може в нас і не буде необхідного спорядження
крутого оператора і репетируваних жестів
але ми могли б з’їздити кудись
де зі стихійними лихами легше ніж в нас
щоби і за нами та нашою драмою
засовування конкретних голів у нібито пащу
трохи постежила світова еліта
у вигляді південної каліфорнії
адже заради чого варто жити
якщо не живеш у тій каліфорнії?

цієї відповіді
освітні канали не дають

Шуня відкладає книжку
каже до біса телевізію
каже іди до мене
хочу від тебе дитину


-монолог про ґендерну рівність-

Нюсі Гуревич

є гісторії
розповідати котрі
просто мусиш
до біса висновки і мораль
ви просто маєте про це дізнатись

одна моя добра знайома
якимось чином
опинилася з подругою вночі на хрещатику
то була одна з тих зим
чий сніг ще не знав про наметові містечка
і тому падав падав падав
ніким не зачеплений і не прибраний

отже ніч
зима
хрещатик
жодної людини
окрім двох довбанутих дівчат
котрим нема чого робити до самого ранку
і сніг і третя година ночі
то що ж?

дівчата починають ліпити кулі
і ставлять їх одна на одну
з розрахунку три кулі на одного сніговика
проходить кілька годин
і ось назустріч зимовому ранку
виходить хвацький патруль омон
їх натреновані очі шукають порушень
але що вони можуть бачити
окрім порожніх засніжених вулиць?

ТРИ ДЕСЯТКИ СНІГОВИКІВ!

мабуть омон теж керується інструкціями
ці мужні хлопці точно їх знають
але в жодному пункті тих правил
не написано що робити при появі
численних снігових об’єктів
на центральній столичній вулиці

двійко зляканих дівчат
не знають що робити
київський ранковий патруль
схоже в прострації
сніговики стоять
повільно вкриваючись снігом

тваю мать — кричить один з омонівців
до хріна сніговиків
і жодної жодної миршавої снігової баби
вони шо
підори?

це вже скидається на порушення
це піддається виправленню
значить це необхідно виправити
і весь наряд ранкового патруля
починає ліпити дівчат-сніговиків
до пари кожному білому красеню

я не знаю чи бува київ
взнав стільки людського тепла
як того ранку
коли хрещатиком стояли
шістдесят гетеросексуальних сніговиків


-монолог про досконалість-

молодший брат
отримав таки машинку на радіокеруванні
він вже давно казав
що хоче чимось керувати
незлий як на мене початок
для тринадцяти років
в цьому конкретному плані
наша морська свинка
його не влаштовувала -
як можна керувати тим
що тебе іґнорує?
але і з машинкою не все гаразд
в ній надто швидко сідають батарейки
і світиться замало лампочок
а головне —
навіть коли вона їде
вона зовсім не слухається керування
мій брат непоганий водій
я не знаю жодних комп’ютерних перегонів
в яких би він не видерся на перше місце
йому підкорялися
найкрутіші з існуючих тачок
віртуальних звісно
і тут на тобі

мій брат не починає нервувати
у нього з цим все окей
він бере викрутку
і розбирає машину на частини
методично складаючи їх
на великий аркуш паперу
як роблять у серіялах про криміналістів
щоби нічого не загубилося
а потім складає все назад:
жодної зайвої деталі
мені так ніколи не щастило
керувати машинкою стало значно легше
це ще не все — каже брат
за день
я бачу як він зі своїм другом
копирсається у нутрощах
наново розібраної машини
паяльником і діодами
я знаю що в них все світитиметься
а може ще й літатиме
чи робитиме щось
що не спаде мені на думку
мій брат завжди знає як ліпше
власне тому
в нас і не живе більше
морська свинка


-монолог про страхування-

тупикові гілки еволюції
варіянти для відступу в разі чого
природа не терпить порожнини
має резервні сили запасні виходи
розвішані заряджені рушниці

мій колеґа самотужки по кадрах
спланував помаранчеву революцію
за рік до подій
він знає як керувати країною
саме тому йому ніколи не довірять країни
навіть тої якої не шкода
проте шанси лишаються
щось конче має лишитись

якісь тимчасові ярлики:
був військовим
сьогодні менеджер середньої руки
хочеш насмішити Господа -
розкажи Йому про свої плани
може Його вони зацікавлять більше
ніж провінційну поліграфічну фірму

маємо чортеня на лівому плечі
янголика на правому
але навіть вони не знають що ми
невдалі тому полишені спроби видатних
вдалі тому відкладені на майбутнє
розвішані заряджені рушниці

консерви з розумного доброго вічного


-монолог про гіґієну-

часом мені видається
що ми досі не та країна
в якій можна сміятись так
щоби від того легшало
і в грудях не копирсалась
потворна огидна бридота

ходять чутки:
на митниці затримано три ваґони
новесеньких калоприймачів
на щастя ми з вами
не знаємо що це таке
але здогадатись нескладно
можна також дожити

за тиждень до того
восьму міську клінічну лікарню
попередили що застаріле приладдя
можна списати
цей заклад не був єдиним
в своїй наївности -
хто ж міг передбачити
що митниці знадобляться
п’ятдесят тисяч ємностей для гімна

в той час як інваліди ходять під себе
на нашому кордоні може стати чистіше
від того світлішає на душі
і навіть майже нечутно
докорів сумління за ледь помітний усміх


-монолог про тривалість-

живуть же люди
не переглядаючи освітніх каналів
не дізнаючись що американські вчені з якогось університету (і звідки в тупих американців стільки
університетів) серйозно стурбовані
ці вчені кажуть що раніше носії даних були більш впізнаваними — книжки наприклад чи компакт диски
а зараз з’явилися флешки
якщо людство вимре і на рештки нашої цивілізації натраплять чужопланетяни (в них не так вже й багато часу -
инша передача вказує що останні ознаки існування людства зникнуть за 20000 років) то ці істоти — достатньо
розумні щоби потрапити на землю — можуть і не здогадатися про справжнє призначення цих камінців
але що це значить в очах вічности
казала одна моя давня знайома
витрушуючи попіл із люльки

цей текст — не про вищість інтелекту американських вчених над інтелектом чужопланетян
і навіть не про користь перегляду освітніх каналів
просто тепер я не зможу сказати що наше кохання існуватиме вічно
що про нього дізнаються наші далекі нащадки чи инші цивілізації
наше кохання це тільки наше кохання
і вічности воно не стосується


-монолог про кіберпанк-

свята закінчувались
і треба було повертатись до робочого режиму
перестати лягати о третій вставати о першій
тому я ліг об 11-й
і довго не міг заснути
ще й з невідомого номеру
прийшла смс:

«у жовтні 2006 телепортували шмат матерії на півметра»

який вже тут сон — подумав я
це ж треба
когось певно осяяло цим мене ощасливити
або якийсь новий спам
який нічого не рекламує
натомість вантажить не даючи заснути
адже чого саме на «півметра»?
і що малося на увазі під «матерією»?
і взагалі чи не застаріла інформація?

я прийшов на роботу
з наміром спитатися у френдів
що вони про це думають
але світло вимкнули на невизначений час
впродовж якого
один колеґа жував яблуко
другий читав довлатова
третя наводила марафет

в цій країні телепортація нам не загрожує


-монолог про необов’язкові речі-

четвертий місяць
якогось безупинного березня
(до календарного місяця
ще трохи більше десяти тижнів)
на Інтернет-форумах жартують:
хтіли до европи -
отримайте спочатку її клімат
як на мене росія все одно гірша
навіть в цьому плані
а ще переживають через британських їжаків
які прокинулися посеред сплячки
і у більшості своїй вимруть
ті хто лишаться певно взагалі не впадатимуть в сплячку
колючою варіацією на тему білих комірців
знуджених роботою і сім’єю
новий рік був майже тверезим
ще трохи і я кину курити
навряд чи остаточно
цим вечором я слухаю
ляйпциґський фестиваль «обмінюючись Бахом»
і п’ю зелений чай із чашки темного скла
якби користувався розділовими знаками
міг би поставити тут крапку
але урочисто передаю це право
кожному хто дочитав до цього місця


-монолог про загальновідомі речі-

час від часу приємно усвідомлювати
що жодна творча одиниця
до яких звик зараховувати і себе
за статистичною вірогідністю
і з точки зору банальної ерудиції
не здатна створити нічого ориґінального
і відтак виступає лише ретранслятором
речей затертих
речей свіжіших
наприклад розповісти про вторинність
не настільки зачовгано
як сказати взимку красиво
тобто взагалі — будь якої зими красиво
але не цієї — думав я в грудні
марно чекаючи якщо не на сніг то бодай мороз

паскудна тема
є ліпша:

повертаючись від Юлі з Олегом
наприпочатку другого січня
за десяток хвилин після півночи
проходив крізь скверик
де два останніх тижні активно торгували ялинками
проте всіх грошей не заробиш
тому стоять полишені ялинки і сосни
без людей і без снігу
і вслід за кимось я думаю що
вміння вчасно себе не продати
теж може бути красивим


-монолог про страшні речі-

звісно
уявляючи пекло
простіше робити це так
як пропонував Артем Захарченко:
довгі ряди казанів
з киплячою смолою
киплячою лавою
киплячим врешті лайном
Артем тоді питався в нас
читачів його блоґу
осіб яким гіпотетично рай не світить
що нам із пропонованого переліку ближче до…
не знаю
серце тут явно недоречне
і я тоді відповів що все фіґня
людина звикає
немає жодної різниці

добре — думав я після того
щось же має бути в пеклі
до чого звикнути неможливо
инакше виявиться що чутки про потойбічне
настільки ж відповідають істині
як і рекламні листівки курортів
що тоді коїтиметься на біржах?

«хто в Україні займається виділенням
гумінової кислоти з бурого вугілля?»
спитав мене блоґ
і мені видалось
що це попередження

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Народився 25 травня 1982 року в м. Житомирі. Студент Житомирського державного педуніверу, очікується диплом редактора освітніх видань.