Автори / Богдан-Олег Горобчук / Поезії

VIII… Для Тебе

..1.. \

ти надто глибоко різонув лимон
хоча й ненароком — щоб обдерти з нього жовтезну шкіру
тепер в його боці страшенна рана по всій довжині
тому ти з’їдаєш його щоб тої рани не бачити
бо моторошно

наче ти знову бачиш фотки як ламається нога
Джебраїля Сіссе
в червоненькій гетрі
і та гетра з фотки у фотку
збочується і фіолетовіє
як фіолетовіє і природно коричневе обличчя Сіссе

наче усміхнений Іранець
гризе взуту у пластик ніжку окулярів
що символізує його надуману злість
значно яскравіше від псевдо-гітлерівських вусиків

наче ти спиш у ніч по виборах
тебе лихоманить бо ти справді хворий
тобі сняться абсолютно примарні ефемерні абстрактні
фальсифікації
вони чомусь кубічної форми і теж фіолетові
а ще вони з неймовірною швидкістю накочуються на тебе
аж так що прокидаєшся

і з’їдаєш той клятий кислючий лимон
тебе навіть подобається його їсти
бо ж далеко не кожен так може —
сходу вм’яти цілий лимон
але ж і далеко не всім так моторошно
як тобі

..2.. \\

невже ти і справді віриш що земля кругла
що у тебе під ногами якась дурна Америка
в якій знову переміг якийсь дурний Буш
і на яку так сподівався якийсь дурний Пастух Пустай?

хто тобі сказав що усі афроамериканці і просто негри
а зними примарні в сукупності щось із чотири мільярди китайців індійців і арабів і ще якихось
метисів
не живуть в кількох ґетто
під Вінницею, Пологами і Коломиєю
ну і ще в одному під Краковом
бо ти там був минулого літа?

хіба ти не чув вкрадливо-глибокого
чоловічого голосу над лівим вухом
що шепотів

Альдебаран падає…
Альдебаран ось-ось впаде..!

і не уявляв як він падає
не брав для цього тарілку
і невідомого походження довгий циліндр
не ставив тарілку на циліндр а циліндр на стіл
ніби Альдебаран — це тарілка
а стіл — це земля
а циліндр — це ти чи той чоловічий голос
або й ви разом?

і та тарілка не падала на стіл а потім на підлогу
(чим була тоді підлога?)
і не розбивалась?

ти віриш у маґелана, у славетного маґелана?
та цей п’яний чортяка ніколи моря не бачив!
(а ти бачив?)

та ні… бачив він море
та й земля кругла, повір вже

..3.. \

невидно-сірі павучки сутінні
берегами мозку твого провалюються в теплі вогкі щілини
гинуть незмінно реінкарнуючи у сни
в солодощах яких ти топишся — в свою чергу

жінка поряд з тобою —
та що з тремтливими гарними вустами (єдина така)
цілує ними твоє тіло — ти такий незграбний сьогодні, любий

насправді геть усі штуки що будь-коли
тебе займали за живе
витворив друзяка Bob Marley
за короткий час перед передчасною смертю

хлопче — що ти курив увечері?
чому твоє тіло —
принаймні не вловлені в ковдру його відтинки —
так дивовижно пахне?

павучкам вже тісно в твоїй черепній клітці
язичком лагідним перебігають вони до жінки поряд
і вона засинає

як ви думаєте:
хто цих павучків витворив?

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Горобчук Богдан-Олег - поет, художник, формувальник залізобетонних виробів 2 розряду, студент. 1986 р. н.  З 2002 року - учасник Мистецької ґільдії «Nеабищо» Як художник мав 1 виставку в м. Житомирі, 2 виста