Автори / Богдан-Олег Горобчук / Поезії - 2
Кохання і Самотність
ти відбуваєшся зі мною і мені від тебе то добре то сумно
як від самого життя
я поранений тобою і спливаю цими словами
ніби олень ? кров’ю
я хотів би мати з тобтою такі ж стосунки
як мертві зі смертю
але замість того спливаю цими словами
хто з нас сильніший
хто першим зірветься з гачка одне одного
з
без надривів і сталі і льодяникової гостроти
з крейдяних гачків
що розчиняються у воді повсякденно
таке кохання
жорстке і неуникне
самотність — коли твоя половина живе в іншому світі чи в іншому часі
наша самотність — значно болючіша
ми бачимо чуємо відчуваємо одне одного
але де ми? таке кохання і ми ? в ньому ? ніби в пастці ? але роздвоєній
і дивимось навзаєм
очима повними одне одного
але вирватися з себе — неможливо — тільки розмиватися крейдою
і спливати за часом крізь грати
цими словами
У Всього Є Своя Музика (13)
у полишеного раю є своя музика
у наших квартир є своя музика — кроків і протягів
мало хто знає що насправді я живу в Харкові кінця
і
слухаючи їх музику — таку ж неповторну і живу
моя музика —
присьорбування чаю з рафінадом уприкуску
затискання оси твоєю спинкою в тісному авті
повільного — немов нехотя — видужування
невиказування таємниць
моя музика — це трохи музика моїх текстів — ще майже століття тому позбавлених аури — і тому
особливо дорогих мені — як хворобливі діти особливо дорогі батькам
якби в мене була дача — я неодмінно щоліта ремонтував би її
створюючи музику ремонту
іноді я думаю що ми зустрічаємось аби тільки слухати музику нашого кохання
я щоліта полишав би Харків
ми би зустрічалися на незначній і майже безлюдній залізничній станції
і їхали би далі
робити ремонт
і кохатися між вапна і фарби
і багато говорити одне до одного
От Ми й Зустрілися Знову (37)
твій погляд був — ніби паралітичний зблиск від якого я втратив пружність духу
ми їхали в одному вагоні метро
я часто зустрічав тебе до цього — в
ми посміхались одне одному не знаючи — хто ми і що тут робимо і куди йдемо і навіщо
але сьогодні все було
я
ти зайшла у вагон — я тебе впізнав одразу
стала біля дверей боком до мене — я на тебе дивився не відриваючись — ніби пив тебе
потім обернулася — подивилася пильно — і посміхнулась — як, мені здається — вмієш тільки ти
я не знаю як тебе звати — мене це не цікавить
я не знаю хто ти
але мене вдарило так ніби Ґері Снайдер ожив і вселився у свої тексти
ти була у світлочервоному пальті чорній спідниці і чорних туфлях
твоя сумка
в тебе зафіксоване шпильками волосся
в тебе гарні очі ти вся — гарна
і ти знаєш про це
я вийшов за тобою з вагона метро
ми їхали поряд на ескалаторі а потім ти пішла і я пішов за тобою — швидше і швидше
ти більше не оберталась і так ми дійшли до університету і ти пішла в гардероб а я — далі від тебе
але якщо ти читаєш цей текст — знай — я пам’ятаю тебе
ти небайдужа всьому що у мені живе і може битися й сіпатися — тонко
якщо ти читаєш цей текст — вважай — що ми знайшли одне одного — але не так як усі знаходять — а
глибше і затаєніше
а іншого і не потрібно
я хочу щоб ти про це знала
Бог (не) Всюди (45)
хтось казав що Бог усюди
хтось казав що ні
хтось же казав що Бога немає
я радше погоджусь із другим
мені легко повірити що Бог у чудових канадських кленах
або що Бог у гойдалках на дитячому майданчику біля твого гуртожитку
я можу бодай припустити що Бог у будинкових перекриттях
у посмішках а отже і в губах усіх
у небі Бог і в родючих ділянках землі — і навіть в
може бути в пеклі?
я вірю що Він між твоїх пальців і навіть в самих твоїх пальцях
я вірю що Бог може бути в кружальці повітря оточеного моєю сережкою
але я переконаний що Господа в деяких словах немає
що в лайні його теж немає — хоч лайно може бути чиїмось життям
але натомість я вірю у присутність Бог у спермі — в кожному сперматозоїді — навіть в нещасливих
а що вже казати про те
що Господь є у цьому тексті
але не в усіх його словах
Про Моїх Батьків (56)
якби я був овочем батьки так само доглядали би мене
якби я був хамелеоном іґуаною чи ґеконом — батьки так само доглядали би мене
і я був би найліпшим для них сином
якби я був деревом — вони заплітали би на мені кольорові стрічки
вважаючи мене дівчинкою
вони показували би мене сусідам родичам знайомим і ті радісно або й із прихованою заздрістю
вигукували би — о! яке чудове у вас
і батьки пишалися би з того
якби я був однокімнатною квартирою — батьки купували би мені хроші меблі
мили би в мені підлогу і вікна
ростили б в мені інших своїх дітей — несхожих на мене
якби я був
найліпшою гниллю
якби я був кактусом — батьки поливали би мене рідко — як і належить
якби я був заводом — батьки працювали би в мені
якби я був
я був би спокійним дитям
я рідко хворів би
я ніколи не психував би не мав би незрозумілої творчости
але любив би своїх батьків
так само
Ти Мовчиш і Мовиш (3)
тебе наповнюють нехороші позирки тих різних —
що з пивниць і різниць і ризниць
що з землі чорної і сірої і цегляної
тих з грязюкою під нігтями і найдрібнішою — в тонких своїх тканинах
в сувоях свого
тебе прихиляє перехоплює і спазмує як лозину на вітрі
зайві звуки почуті випадково
зайві жести і притуляння крізь повітря
ти мовчиш і мовиш мовчиш і мовиш
пес і кіт пасуться кожен
стискаючи
пес і кіт смітників ? цих зелених залізних помешкань
пес і кіт присмеркових під’їздів
з літерами навколо шиї з мотузяними драбинами на небо
з лапами напружено тваринними і мордами тваринними всміхнено
ти мовчиш і мовиш мовчиш і мовиш
сороки і голуби сіпаються з засніжених поверхонь
червоні вишкірені зуби калини і журавлини проміняно на червоні зуби горобини —
значно твердіші
городину теж проміняно
ти мовчиш ти мовчиш і мовиш
…послухай — я боюся —
іржаві ящірки стирчать з недобудованих будинків як гачки
мене наповнюють нехороші позирки тих різних
мене прихиляє і спазмує як лозину на вітрі
інші зуби такі ж червоні такі ж засніжені інші поверхні ще з птахами
так що мої очі напиваються інших інших…
і
коли ти вже плачеш —
велетенське вухо моєї душі наче гриб на старому вогкому дереві —
м’язисте і біле ?
нашорошується і здригається в такт твоєму здриганню
Герметичні Підземні Краєвиди (22)
в мене на районі
сохне стята газонокосилками трава
спалахують одна по одній чорним пусті ліхтарні зіниці
подібно
спалахують взаємні рани котів і псів
понад ними ходить смерть
під ними вовтузяться глибинні хробаки
спостерігаючи м’язами слизавих тіл
герметичні підземні краєвиди
оминаючи іноді пророщені іноді мертві зерна
кістлявої міської худоби що все одно оживає згодом
горішні зорі
плюють на свої водянисті нетривкі відображення
в мене на районі будинки гублять бежеву плитку
як особливо велика риба луску
вони поволі рухають плавцями
вони відкладають ікру на кладовищах
тутешні хлопці прагнуть особливих розваг
тому підрізають бомжів на пустому стадіоні
і залишають їх там
наодинці з червоними животами
схожих чимось на котів і псів
лещата тополь для них викрадають місяць
на останні пів години
хлопці витирають ножі об скошену траву
присівши на одне коліно
їхні члени мимоволі тверднуть
їх багато
мій район сміється сірими голубами
мій район посміхається ранами у своєму порохнявому животі
вибитими зубами парканів
зламаними щелепами бордюрів
зідраною шкірою котелень
мої руки порожні мов вулиця
їхні вени дивовижно безлюдні
будинок накриває мене плавцем і я задихаюсь
потроху сповзаючи долі облізлою стіною
які тут зорі
о
які зорі над нашим районом!
яка тут кров — дозріла червона тверда
тутешні хлопці переховують ножі в черепних коробках
чисті як небо ножі
залізні як кров на смак
я усвідомлюю своє сповзання і стримуюсь
напівмертвий бомж позирає на мене зі стадіонної трави
він хрипить і пережовує невдалі слова
наче сатурн дітей
дарма що зорі також сповзають небесною облізлою стіною
йому б тільки загадати бажання — жити!
і він жив би
але хробаки вже притягують його
але пусті його зіниці спалахують чорним
але будинок вперто вважає його ікринкою
Боббі, Джекі,
вибираючись з передранішніх приміських кварталів
молоді коханці долають тенета сну
з їх спин стікає кров стікає пил
на них написано найдавнішою мовою:
- я Боббі
коханець дружини місцевого шерифа —
або
- я Джекі
коханець вдови священика
вдови з лакованими рожевим і білим нігтями —
або
- я
коханець
вдягнені в картаті ковбойки
вони йдуть повз великі доглянуті дерева
повз скошені присадибні газони
вони п’ють пиво з холодильників своїх тимчасових коханих
а дерева і трави втрачають натомість сік
кубики наших животів — для вас
поважні пані
для вас наші голені голови
для вас наші міцні члени
наші маскулінні риси
і швидкі рухи
для вас певна пластика
поєднується з певною конституцією
ваші небесні земні і підземні чоловіки
сумують бісяться або їм глибоко байдуже
вони насилають на нас негоду нещастя небезпеку
але чуєте
ми готові все стерпіти
все
заради вас
поважні пані
кров проступає на квадратах
окремими лініями і розмитими
Боббі
Джекі
будь-хто:
вони крокують впевнено і злагоджено
вони змітають свої деформовані тіла
з цієї передміської землі
скрокованої переможеними суперниками
молоді коханці не мають автомобілів
але скоро їх матимуть
Бомжі (47)
як дощить
бомжі лагідніють тихнуть
їх прибиває додолу краплинами
як і деяких необережних комах
руками темними
таврованими незмінною долею
вони втирають з очей і щік воду
волосся важчає як і старі або просто брудні речі
сукні з сумними квітами
широкі спідниці померлої форми
засмальцьовані костюми радянського штибу
тощо
їх все одно оминають вагітні
їх все одно оминає смерть
бомжі занурюються тілом у дощ
обережно
намагаючись не збити жодної краплини
з заданої їм Всевишнім траєкторії
відтягуючи ті найсолодші хвилини
коли їх старі або просто брудні улюблені речі
сохнутимуть на жовтих трубах котельної
а самі вони притискатимуться одне до одного
устами
культями
зморшками
геніталіями
їх все одно оминатиме смерть
і їх тіла напевне ще довго пахнутимуть озоном
Про Людей що Вмерзали в Поверхні (56)
"Як зазначає
серед загиблих від переохолодження
переважають представники асоціальних
верств населення…"
(«Дзеркало Тижня, 28 січня — 3 лютого 2006»)
тиснучись до груби в трьох светрах за багатьма стінами
помічаєш
як бабуся ріже змерзлі
як на святковому дивані скупчились іграшкові звірята гріючи тканинними тілами одне одного
як на вікнах льоденіють марева що відродяться в нічній головіособливо спокійними снами
з оберемком порубаних дрів посеред комори вдивляючись у її іскристі стіни єдине що тебе хвилює:
як ті хто жив надворі продиралися крізь нетрі страждання лишаючи на відкритих місцях частинки власної шкіри
як хворобливо рожевіли їх давні поранення
як разом з голубами відігрівалися в сховках метро але не вкупі
ти впускаєш додолу дрова в пам’ять про них:
які, блядь, асоціальні верстви?!
це люди вмерзали в поверхні геть самотніми
це люди з почорнілими кінцівками на столах паталогоанатомів
це людські серця — розгризені холодом — в їх професійних руках
ти збираєш дрова наново для продовжування власного життя і життів оточуючих: бабусі яблук звірят марев снів
вже згодом
коли розливаєш на червону підлогу напівхолодний чай
він застигаєтак швидко
ніби кров згортається
Безкрай Колись Колгоспних Садів (67)
я вибираю на око
щонайкисліші яблука
шукаючи між ними ненароджених дітей
всього живого
переді мною безкрай колись колгоспних садів
переді мною здичавілі вужі павуки
і
в задавнених темних калюжах
переді мною Господь прив’язаний вниз головою до яблуні
спостерігши його
я зариваюсь у вагітну серпневу землю
я боюсь утекти звідси
я боюсь підійти і відв’язати
цей зчорнілий тимчасовий хліб
зволожений оксамитом вина
годі й казати
що я боюсь жити
я люблю Тебе Господи!
я так люблю Тебе!
в моїх ще часто дитинних думках
Ти ловиш рибу щоб відразу ж її відпустити
Ти створюєш в лісі нові грибниці
Ти гасиш пожежі в найвбогіших кварталах
Мехіко і Бомбею
але я ніколи не уявляв тебе таким
Господи!
я плачу
і кислі яблука обпікають моє горло
я люблю Тебе Господи!
я так люблю Тебе!
Завод
Олег Коцарев працюватиме на заводі «Агробудіндустрія»
який в Житомирі називають «Аґробудіндустрія»
ми з ним будемо в одній бригаді і битимемо стодвадцяті — вдвох по шість на день
Олег Коцарев сильний і тому накидатиме бетон у підготовані і заармовані мною форми
він розрівнюватиме накидану масу і вмикатиме вібрацію для остаточного втрамбовування
потім кранівниця підчепить форму і поставить у піч
а я вийматиму готові блоки чиститиму форми і армуватиму і все спочатку
а потім прийде начальник цеху і скаже
бл(ін) — ну хто так закріпив бортик — ви хочете шоб з вас по порції за блок зняли
ну шо за брак
хто такий бетон подає
чому дірки не замастили
вчити ще вас треба п(…)ків
ми не ображатимемось — бо він начальник і звати його Гриша
бо все одно після душу ми з ним втрьох бахнемо по двісті і писатимемо вірші
на виробничу тематику
про те який гарний соцреалізм на другому поверсі цеху
як духмяно в підсобці
як легко працюється навесні — коли цвіте яблуня в дворі і влітку — коли вона плодоносить
як Пістон знову накатив під час роботи і що його треба вп(…)ти за це
як Дядя Цап вже пробував але його вчасно зупинив Малдаван
як ми натомлені але веселі прийдемо кожен до свого дому
з коханою дружиною і теплою вечерею
і зробивши все потрібне і просто приємне
засинатимемо щоби снити
чудовими виробничими снами
кожен — своїми
а завод
теж теплий зсередини — розжареними печами
розростатиметься на все заснуле місто
і дихатиме повільно ніби втомлена старезна тварина
і ми з ним в унісон дихатимемо —
економно і глибоко
183 .. Любов що Плавно Переходить у Пиво
поезія — як ніщо інше — мусить мати в собі буденне навперейми трансцендентному
як ніщо інше — це — як і життя
любов вибухнула в мені розлетівшись і розсіявшись
осівши в деяких текстах і — я сподіваюсь — в тобі
щоби потім ще і ще знову і знову вибухати
а ще Катя написала — давай зустрінемось завтра і пиво поп’ємо —
ти п’єш взагалі пиво? — бо ми загалом ні — а завтра було би саме те
я п’ю, іноді щодня — відписав я — але я в Житомирі
нічого — ми до тебе приїдемо завтра — чи у тебе сеанс спілкування з батьками?
та приїздіть
ок — відписала Катя і вони приїхали
і ми пили Радомишльське пілсен і прийшли на неабищо і слухали бабусь про Малин
і потім з Іллєю і Шунею пили пиво в «у каміна» і замовляли музику в музичному автоматі — я замовляв Нірвану Пінк Флойд і Сістем оф е Даун
а ще застрів одногрупників з ліцею і вони замовляли Сістем оф е Даун, Депешів і Скорпіонів
а Сергій замовляв ще Металіку і Нірвану і все таке і Катя ще щось замовляла і ми пили пиво
а потім ще купили в маршрутку до Києва пшеничного і пили в маршрутці а потім всі ніби спали
але я увімкнув у плеєрі радіогед але мені стало сумно і майже погано — бо ж не любов
а пиво — і я поставив оффспрінґ і мене попустило
аж ось ми приїхали і їхали в метро
і востаннє — вчетверте на сьогодні — снафнули
а згодом розпрощались
але що ж любов — подумав я — як же любов?
і написав тобі
але ти не відповіла
Як Я Не Напишу Роман В 20
днями я надумав написати роман
навіть почав вигадувати структуру і сюжет
роман мав бути про самотнього хлопця
і громадянську війну в сучасній Україні
про те як хлопець тікає з Києва
і бреде Житомирщиною
до Чорнобильської зони
єдиного безпечного тепер місця
а потім виявляється що та війна —
в нього в голові
що він просто боїться дуже
бо є чого боятися а він людина вразлива
гуманістичний такий роман був би
чи там — хоча би повість
але Маринка сказала вислухавши: і так невесело
а ти такий роман писатимеш
напиши краще щось хороше
напиши той — про Олега і про державу дерев
але Дністровий сказав — це що — знову про політику
навіщо про політику?
найліпше писати про щось ізольоване — на кшталт утопії
утопії — це сила. Наприклад — «Володар Мух» Ґолдінґа
і тільки Отар написав аською:
ух, супер! сподіваюсь ти допишеш)
але було вже пізно..
і я більше нікому не розповідав ? і це правильно
ну а навіщо? ? нічого це не супер
не буду я того романа писати — справді — навіщо?
взагалі — навіщо в 20 років романи писати?
які романи виходять в 20 років? без досвіду без глибини
от хоча би в 26 написати — як Томас Манн «Будденброків»
(Не буду множити асоціації)
поки я голодний і молодий
поки я молодий і поки неодружений
поки мені не потрібно паритись щодо роботи
поки я не журналіст і не треба писати статті на вчора
поки я всіх вас люблю
я побуду поетом
а що — бути поетом не так погано, еге ж?
навіть таким поетом як я
Додав Art-Vertep 22 лютого 2003
Про автора
Горобчук Богдан-Олег - поет, художник, формувальник залізобетонних виробів 2 розряду, студент. 1986 р. н. З 2002 року - учасник Мистецької ґільдії «Nеабищо» Як художник мав 1 виставку в м. Житомирі, 2 виста
