Автори / Ярослав Гадзінський / Поезії

Камери спостереження

Зроби так, щоби я почав вірити
не лише в те, що бачу за вікном.
Натільні хрестики висотних кранів
давно розчинилися під тонким пір’ям
кислотних жар-птиць кожної скороминущої осені.

Насичений день згас у чорному полум’ї
вимкнених моніторів.
У газонах біля загазованих трас
над твоїм волоссям рухається німб
з різнокольорових метеликів,
на шибах авто іній, зоряний тлін і транс,
але пилок швидко окутує барвниками
найнервовіші дерева в парках.
З часом крила метеликів прозорішають.

Яке має значення це напилення
й ілюмінація без метелика?
Схоже на кольорову фарбу для принтерів,
воно залишає на білому папері свій отруйний слід
та останні прохання про дорогу назад.

Зроби так, щоби сонячне проміння випадало
на мій шлях негострими шпицями
зі старого велосипедного колеса,
(велосипедист давно зник у куряві)
щоби світлішали траурні вікна
із чорним оксамитом фіранок,
відчинені прямо на пожовклу башту тополі
зі всіма її в’язнями минулого
та нічними скрипучими брамами,
що стають звичними вдень.

У cтелі над нашими головами
кліпають сіроокі камери спостереження.
А десь у тісному офісі
сидить Ісус і дванадцять апостолів,
п‘ють каву, стежать за всіма
нашими чорними постатями
на маленьких моніторах.
«Забагато чорноти такого яскравого дня»,-
каже Іуда,
вони дивляться на монітори і ворожать на нас,
на кавовій гущі й нерозчиненому цукрі
у їхніх одноразових пластикових стаканчиках.


Кімната без нас

Завіса-хурделиця розіб’є нас по кімнатах,
лиш чорний квадрат у голому сонному небі.
Реклама і стебла вічнозеленої м’яти
завше ростимуть у невідомому сервері.

Цей порожній пакет — прозоре зім’яте серце-
так далеко піднявся між розхитаних ребер антен,
і незрячість прожекторів замулює скельця,
байдуже вступає до зачовганих сцен.

Завіса- хурделиця все вкотре накриє у запалі,
на полотнах полів проступають волокна ріллі,
і засохлі дерева давно вже втратили запахи,
ми з тобою у чаті — так просто — без слів.

Розхитані, зламані орбіти в хурделиці,
вікна горішнього світу туманіють без скла.
Під нашими повіками спалахом ксероксу
прогримить електричка, мов запізніла весна.


Небесне та іржаве

Застрягнув ліфт у твоїм хмарочосі
Як хаотична мілина серед розсохлих шхун
Металобрухтом піде тихий дзвін у осінь
І заблукає дощ у мікросхемах Чумацького Шляху’

Ти шукаєш у розсипаному зоряному небі
Шкіряні зачовгані м’ячі з далекого дитинства
Вони ще й досі там — ти їх не вгледів
І павутини фінішна пряма прорве цю дійсність

Твій ключ від забуття хтось знайде сторонній
У серце — відповідач чийсь влізе голос — номер
Небесне та іржаве змішалися в долоні
Ти втік у епіцентри вибухів шипшини; там добре.


Проявка — безкоштовно!

Затхле повітря осідає на стінах
зачовганих коридорів
тільки час циркулює
довгими засміченими лабіринтами
по колу або просто поза ним
а потім згорає інертними газами
у лампах денного освітлення

від цих монотонних днів
лишаться тільки сірі голуби
вони сидять на кондиціонерах
визбирують викльовують
весь робочий час
те що зможуть зловити
у небі
над міністерськими будинками
поламаними кронами
вишками мобільних телефонів
офісами

залиш мене таким як я є
пливи далі по цих
стоячих водах фотонегативів
з’єднаних важкими
та темними греблями

так… а іноді осінній вітер
приносить із ще не забудованих пустирищ
початку 1990-х
вицвілі баскетбольні м’ячі -
затвердлі переспілі кульові блискавки
що гойдаються між асфальтовими вибоїнами
та розбитими боїнгами

ти вже звикла мене бачити тільки таким
у згорілих розетках сердець
ми разом спостерігаємо чорно-білі фото

бо розгублюємось
між грузькими берегами
якогось із засвічених фотонегативів.


Із Джона Ешбері

Декілька дерев

Вони вражають, адже кожен
балансує на грані з днем Божим.
Вони ще й досі є виставами,
рубцями, ранами і травмами.

Зустрітися так далеко цього ранку,
розтрощують скло дерев’яні санки.
Ти і я зростаємось багатоповерхівками в небо,
це і є раптово те ,чого так прагнуть дерева.

розповідай їм усім, хто ми є насправді,
й тривалі милі рахуються за впадинами,
мов охололі сади крізь крижані трави.
Ми вкотре лишаємся знову тут зайвими

і на цю вечірку не бути запрошеними,
спитай у дерев, як зробитися дошками.
Ця тиша навік у шумах розпорошена.
Екран, у якому щось з’являється між нами,
неприємні голоси й зимовий ранок.
життя при звичайному світлі — броунівський рух.
Колотим склом їдуть дерев’яні сани.
Лишають по собі міста,розлітаючись в пух.


Замкнуте коло

Назустіч денному освітленню крізь двері
вповзають тіні сороканіжками по стінах.
Заплутались повільних злив прозорі дреди.
Осінні сірники осик в пожежній піні
зсивілого туману — згорілі, темні й вічні.

Дивлюсь на листя: воно — розбитий посуд-
лежить під деревом на честь мого народження.
І осінь по газонах дотиком леза гострим
біжить кудись по колу, обручка позолочена.

І розлетілася у мареві доріг збитими звірами,
узбіччя кровозмішались капілярно в горобини,
сухі сопілки пастухів зробились згірклими.
І в русла змілілих днів забились зливи, мов рибини.

Ось жовта запальничка в глиняних пальцях.
Проклятттям слова димлять з фабричних труб,
По копицях голок вона іде у cолом’яних капцях.
Позолота зосталась у відбитках пальців, нігтів і рук.


Доллі

Після мене хоч суцільний день,
небесного моху старе піддашшя,
золотоокого дракона осінній клен
і бенгальський вогонь з його пащі.

Очисні споруди на берегах Лети-
то самотні душі скіфських очеретів,
без птахів гнізда,ніби покинуті гетто,
Лежать розібрані тенти парків і лісів.

Паморозь зіркою розбилась об асфальти,
вмить спинили колір шалені трави,
на таємну вечерю сумно очікує мати,
у вікні лампадка, на столі холонуть страви.

Над тим хлівом кришаться веселки,
таємне світло сочиться крізь дошки.
Відображення зірки на банях церкви;
чи буде важкою хурделиці ноша,о Боже?

Він народився, а навколо клоновані вівці,
кінчиться історія, волхви зірок недолічаться.
Сліди Доллі на снігу- як спорожнілі очниці.
На крилах різдвяних янголів- трансгенна живиця.


Graffiti is not a crime…

«Графіті,намальовані аерозольною
фарбою на поверхні серця»
Чак Паланєк «Бійцівський клуб»

Це світле повітря заповнюють викиди,
де вкупі ластівки, листівки і графіки.
На поверхні сердець хтось напилює графіті.
З роками заростають тіньми чорні виходи.

Спокійно, без криків по шкільному подвір*ю
переходять діти крізь світлотінні й сплетіння.
На футбольному полі між копицями сіна
лежать впалі зірки плавленим пір*ям.

Іржаві мурахи під rанком гризуть сходи,
лиш сонце десь тліє на пальцях й свічках.
Безлисті флагштоки згубили свій фланг.
Чи справді було те, що бачиш на фото?

Бо серце з любові — то придорожній знак.
В гіллі шкільних лип паперовий літак,
той якого ти пустив, бо набрид до нудоти-
на перенаселені планети , зорі та води.


Порушення сну

Лишаючи свою власну енергію
у тьмяних променях cвітлячків
на ледь запилених суцвіттях
край неозорих доріг,
ти окреслюєш нові зорі своїми слідами.
Вони розсипаються важким осіннім пилом,
осідаючи на пересохлих льняних полях,
мов перші доторки
авангардного пензля на полотні.

Що криється у твоїх безпричинних сльозах,
які скрапують із повік почорнілих вінків?
На тлі холостих механізмів бабиного літа
у брудних простирадлах хмар,
викинуті кимось іржаві дзвони кущів бузини
вже сумуютьза пройнятими вогнем
cпиляними деревами
й зниклими безпритульними дітьми.

Безіменні змоклі піщинки у калюжі,
нагадують рух атмосферних фронтів.
Певно, тобі ще важко щось вимовити
і побачити нас такими, якими зробилися:
вперше мандруючи небесними rрунтами
із крижаним щебенем й свіжими ходами кротів,
розрізняючи затуманені відрізки дерев
геометричні креслення дахів.

Страх проймає біля хідників
незнаної нічної автостради,
яку раптово перебігає
зляканий табун білих коней,
з їхніх копит б’є токсичний дим,
ніби із заводських труб,
вони у стрибку на мить затуляють
всі видимі сузір’я в ангарах неба.
Певно, тобі ще важко все так розгледіти,
особливо тоді, коли потік фар перетворюється
на суцільний зорепад,
але цього разу без здійснення бажань,
без жодних бажань.


Геометрія

Десь чорний лелека осиплеться тінню
На білий накип жовтавий квіт
Ти заховаєш свій хрестик натільний
Кислотні дощі розчинять твій слід

Бачиш штрих-коди дротів угорі -
На Божій долоні — то лінії долі
Тобі хтось наврочив а потім здурів
Замість болю лишив пожмаканий долар

Дивись — по дорозі розбиті знаки
в аскетичних алеях побіля узбіч
Твої сни намагався розбити хакер
Приплив чи прихід відійдуть у ніч

Чому раптово у пальцях затерпкість
Над нами зійшлися всі береги
І штучні русла мов грифелі стерлись
З твоєї долоні в підземні сніги.

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Недавно виповнилося 23 роки,народився на Чернігівщині, велику частину життя прожив у Ніжині, зараз навчаюся на факультеті міжнародних відносин Київського славістичного університету, крім того активно продовжую займатися та творити, в