Учасники

Автори / Лєра Мальченко / Поезії

1.12

Зимувати будем під ковдрами,
теплі і волохаті,
гортати сторінками голими
в обкладинках твердих, залатаних;

Тулити долоні к гарячему,
пальці ховати холодні,
губи сухі кусатимем
і чекати довгої ночі;

А вранці сварити годинники,
готувати поживну їжу,
становитись ногами навшпиньки
і
шукати очами снігу.


*****************

Єлено! Лишається твоя краса без меж,
Поза кордонами, поза морями,
Не вульгаризується.То твій depeсh.
Екзотизм, Єлено!
«Карати, покарати ії треба!
На гаупвахту! У парашу! В Соловки!
Їй прапор в дупу! Мило та мотузку!
Їй вічне покаяння!
В монастир!
Їй двадцять тисяч раз по спині!КРОВІ!
Кров»ю хай умиє всі свої гріхи!!!«
— волають теоретики війни
(ці кляті дипломати).
Та якби знали ці пройдохи і кати,
коханці, дон жуани, секс-машини,
стилісти, модел»єри та майстри,
чоловіки, поети, рядові,
ті генерали, ці вожді,
звичайні хлопці, психіатри та доценти,
кіркорови, фотографи та президенти,
та якби знали -
найбільше жінці покарання,
хрест який вона несе, -
то є ії краса,…
…витончена, легка…


ПЛАНОЯДОВИ

Ця пара Планоядових
така весела,
Сонячна, неголена манера
їх спілкування
радує, дарує
мені крила,
трохи принижені,
червоні,
неяскраві
крила.
Ця пара Планоядових
існує,
у місті кожному снує,
зіпсує графік,
розклад,
плани ваших дій,
— і все це у цивілізаційній самоті.

Ця пара Планоядових
недовговічна,
приречена на розстріл,
пошук
кращих днів,
за межами
існуючих у них.
Ця пара Планоядових
приходить,
не шкодить ані трохи
своїми віями,
цілунками,
торканням
до серця кожного із нас,
дарує вальс.
Ця пара Планоядових
щоденна,
швидкоплинна,
з"явилась раптом -
 — так точно і загине,..
..чи може ні?..
так вірити в це
хочеться мені.
П"ємо за їхні спільні дні.


(ЧИТАТИ БЕЗ НАЗВИ,
НА ЄДИНОМУ ВИДИХУ)

У моїх грудях обертається
щось несамовите,
надійно-безнадійне,
неспокійне,
шубостить,
гризе серце,
що твердіє
на очах,
в долонях,
подиху
я відчуваю бійку
під поверхнею
своєю,
роздягненою,
не встигаю спати
як треба
(спокійно, невспотівши,
де тепло)
Мені самій
не імпонує це
життя,
що тоне в кружці
наповненої мною.

Лише один із нас лишається.
Скоріше б. Тану.


СВЕТ ЛАММА

Послушай, послушай, Ламма!
Это всё нежеланно,
Это всё упоительно,
сладко,
но отвратительно!
Удивительно, Ламма!
Я потеряла карманы,
Как я могла не заметить?!
Их утащили Эти!
Ты очень весёлая, Ламма!
Мне не нужно с тобою карманов,
Мне не нужно напитков крепких,
и даже глотков сигаретных.
Ты светлая, светлая, Ламма!
Ну давай не будем упрямы,
Давай будем малые дети,
Совсем малые, как не на этом свете


Около 6.00
Днепропетровску

Окурки не хотят ложится в мусорные вёдра,
А счастье рядом — дышит в спину, или в лицо,
Была бы у меня коса до пояса,
Нас было бы двое: я и коса, обёрнутая шарфом вокруг шеи.
Ночью/утром город чрезвычайно приятен,
И дышится легче, не как в полдень,
Хочется гулять и укладывать окурки в мусорные вёдра,
А они, заколдованные, поддаются ветру.
Кто-то ходит в костюме, а кто-то в джинсах,-
Всё равно работа от этого выше не оплачивается,
Просто юбка раздражает меня, щекочет колени.
Я вот уже второй час тыняюсь без дела,
Занимаю проспект, мешаю людям идти на работу.
А что им? Они ещё не скоро проснутся,
Зато ночью/утром город чрезвычайно приятен.


ЧАЙ

Давай слухати один одного тихо,
Давай думати ніби ми єдине,
Давай вірити в глибше небо, в однину допущених серцю,
як-то книги перші найліпші,
і чаї студентські дешеві,
і борги такого же роду.
Хай ми будемо довго і вічно,
разом з чистими мріями нашими,
незабруднені, ненайкращі,
але хоч не розплющені світом,
і його щотижнєвими днями,
і невдалими іноді справами,
і забутими в шафах віршами.
Все минає, все розгортається,
але ми повинні залишитись,
все такими, якими з`явились
на цей світ, створений нами.

*****************

Знаєте, що неприємно — видих частинами,
не єдиний, не цілий, здоровий,
а просякнутий димом і втомою,
безнадійний подих байдужості,
що був зрощений ввечері сукою,
впівніч криками,
зранку кавою.
Що лягає істеричною пасткою,
розверзається чорною пастою
і травмує, травмує папір.

Я напевно помру молодою,
ще красивою, чистоодягненою,
ще коханою, щойно зрілою,
не розчавленою життям.
Я напевно виглядатиму добре,
але з видихом розчленованим,
відчайдушним подихом гнилості,
з невловимим, так і не спійманим,
і загубленим назавжди.

Буду з легким лежати дотиком,
недодотиком юної прикрості
на моєму гладкім чолі.
Ні у кого напевно не виникне
те просвітлення, відкриття,
розуміння об"єктивізоване;
Жаль ніхто ніколи не подумає,
не промовить над фотокарткою,
не поділиться з кимось за чаркою,
не припустить, що я жила
забагато, надмірно, із жадністю,
як та кішка, володарка дев"яти,
чи п"яничка живуча, гартована,
чи агент завербований силами,
всіма силами невідчутними.


ВАССАГОГВАЛТУВАННЯ

Божевільна Но вмістила все:
кохання, гроші, форум, школу розвідників, Вассаго, гвалтування.
«Вассагогвалтування»-репетує,
доказує щодня, щомиті збуджує чиюсь уяву.
Химерні категорії та факти — клітини ії тіла,
косметика на ній — єдине, що правдиве.
Лишається у задзеркаллі.НеАліса.
Торкається себе, лиш простягуючи руки до людей.
Жіночний перегар та сигарети.
Шість різноманітних телефонів,
з якого дзвонить — невідомо.
Нове взуття, потерті джинси,
Сльоза і Сміх, Сльоза і Сміх,
І вічний страх хвороб:
кохання, сипу, запалення, безплідність, рак.
Незданні курсові, загубленні семестри,
екзамени, плітки і випадковий секс.
Завдання дня — знайти, а ввечері — померти.

Блаженна Но,
Блаженна Но,
Ах, як нам обернутись,
зібратись,
повернутись у літо наших літ.

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Я — Лєра Мальченко. Народилась у місті Лозова Харківської області в серпні 1987-го року. З 1989-го живу в Дніпропетровську. Навчаюсь в Університеті за спеціальністю журналістика. Час від часу підробляю за фахом і не тіл