Автори / Катріна Хаддад / DVобій (містерія)

DVобій (містерія)  Хор:
як снопи пшениці, вона збирає вас довкола себе.
вона змелює вас, щоби оголити.
вона просіває вас, щоби звільнити від лузги.
вона розмелює вас до білизни.
вона місить вас, допоки ви не станете м’якими…

Джебран Халіль Джебран

*** *** ***

Вона прилазила до себе і тихо згорталася калачиком. Це заспокоювало тутешніх псів і котів, що переймалися її болями. Спочатку тіло ходило ходуном, потім дрібно тіпалося, оголюючи нервові пружинки. Ховалася під пахвами, бо тут було тепло і надійно. Дослуховуючись власного подиху, вона уклякала і набиралася сили.

вони мали своїм тотемом чорну кішку

Вона згадувала, як її вчили десь геть давно, ніби в колишньому житті. Вона збиралася вся в купку, намагаючись не напружуватися. Золотими пучками вона огортала серце теплим і сяючим прядивом. У відповідь воно заспокоювалося і замовкало. Тоді вона ледь чутно зсувала докупи нерівні краї рани, вдівала холодну срібну нитку у тонку сталеву голку і шила. Шви клала щільно, одне до одного тулила, виходило серце пиріжок схололий із абрикосиною усередині. Вона нахилялася низько над ним і щось шепотіла, пестила, голубила своє зшите серце подихом, словами, цілунками. У відповідь воно робило глибокий віддих і починало свій рух. Спочатку ледь видно, як посивілий старець, потім степенно, як огрядний чолов’яга, зрештою стрімко і дзвінко — як молодик і юнак.

вони обожнювали чорну кішку і просили її про допомогу

Вона вилизувала інші рани, тихо по-дитячому скавчала — співала весільної пісні, якої вчили десь геть давно, ніби в колишньому житті. Вона вдихала навколишню вогку темряву зіницями, зорі влітали в її легені і вибухали. Чорне закривало золоте від чужого погляду. Тоді вона піднімалася і рушала поволі кудись.

вони кликали чорну кішку, плакали, благали, вимолювали її з’явитися

Її тягло кудись у невідомість. Чорна кішка знала, що все повториться знову, але цього разу має бути якось інакше. Як і завжди.

*** *** ***

Він прилазив до себе і лягав. Лежав замислено. Це заспокоювало тутешніх котів і псів, що переймалися його долею. Картинки летіли перед його очі, як навіжені звірі. Він брав дерев’яний гребінець і розчісував їх, розкладаючи по поличках. Дослуховуючись внутрішньої тиші, він уклякав і набирався сили.

вони покладали надії на наймолодшого

Він згадував, як учора хтось розповідав свою історію. Він згадував дотепні мисливські оповідки, повні життя і сили аж по самі вінця. Погляд його яснішав од рудих кирпатих облич, од хитрих зелених очей. Він наповнював своє серце живою буденщиною, що мала берегти від вогкої темряви. Він серпом женця відділяв од себе холод, різав нещадно, випалював дощенту, до порожньої голої землі, і на ній збудовував нове серце. Серце живе, трепетне і геть юне.

вони називали його єдино гідним і талановитим

Він начищував свою зброю ретельно і заздалегідь. Нове серце передчувало гру, нудило за грою, кликало гру. Він пашів силою і вилискував вогнем, рикав левом і бігав оленем.

вони благали, молили, уклякали навколішки і просили звільнення від звіра

Його тягло кудись у невідомість. Мисливець у строкатому вбранні чекав чогось нового й гідного, він передчував подвиг. Як і завжди.

*** *** ***

коли вони зустрілися була осінь. холод і вогкість її були на руку кішці а сонце і жовте листя допомагали мисливцеві. отже сили були рівні і починалося полювання.

навколо збиралися представники обох племен і співали жертовних пісень

вона ходила колами а він наближався короткими перебіжками вперед. кожен жив своїм життям і дихав своїм повітрям і серце кожного билося окремим шаленим ритмом. вони зустрілися у центрі.

постаті в жовтому вигуками підтримували наймолодшого постаті в чорному вигуками підтримували найсправедливішу і всі благали бою

вона стрибнула першою. він затулив очі і серце все інше відновлювалося значно легше. кігті подряпали лице і руки але до серця й очей не дотяглися. тоді вдарив він. мечем штрикнув у самісіньке серце бо вона не могла думати і не затуляла серця нічим.

їй з очей полилися золоті сльози

він здивувався що з чорної кішки можуть виливатися золоті сльози і зупинив двобій. підійшов до неї і зазирнув усередину. там оберталися планети навколо золотої зірки. вона здивувалася що очі золотого темні. заховала кігті і прислухалася до нього. він дихав він був живий. він був такий саме як і вона.

у свідомості темної яснішало  у свідомості золотого увиразнювалося  щось до того невідоме народжувалося і розставляло усе по своїх місцях  *** *** ***

29.11.05, 2.12.05, 16.02.06

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Народилася 16 грудня 1978 року у м. Карло-Лібкнехтовську (нині — Соледар, станція Сіль Донецької залізниці). Початкову освіту здобувала в Дамаску (Сирія), середню — в Соледарі, вищу — у Харков