Автори / Роман Ворона / «БАХУСОВИЙ РЕКВІЄМ»

ВЕЧОРОВІ СПОДІВАННЯ

Вечорові сподівання,
Напівсутінків єднання,
Що ти хочеш тут знайти?
У шалмані, у корчмі…

Не губи в бокалі погляд
Затамовуючи подих
Свічка згасне….ти розкажеш,
Що шукаєш так відважно.

Колискову будем грати
Один одному на арфі
У відвертому стриптизі
Душ брехні — життєвій книзі
Закружляєм і навмисно
Смутку висиплем намисто……..
…………………………….
……….- Я? — звичайно так.


БАХУСОВИЙ РЕКВІЄМ

День народження сьогодні —
Заспівайте реквієм,
По загубленій у блядстві
Юності в молекулах

Я розклавби й атомарно
Та не було змоги —
Наркоманство не далося -
Не моя дорога……………

Полічіть усіх заблудлих
В монастирську келію,
Що бездарно грали в ліжку
П?яную Офелію.

Монастир, що наречений
Іменем Мамая
Во спасіння душ корчемних
Ходячих по краю.

Деж подітись чи сховатись,
Як полишить паству ?
Видно у житті минулім
Я таскався в рясі

І тепер, мов сповідальник
На утіху й прощення
Рву душі своєї струни,
Тим що йдуть на прощу.

Хто ж від мене сповідь повну
Покладе на себе
Що немає ……..?
Тоді грайте — бахусовий реквієм.


У РАНКОВОМУ ПОХМІЛЛІ

У ранковому похміллі
Вже не хочеться нічого,
Аж думки журні, сумнії
Чешуть мозок об пороги.

Знову гляну крізь горілку,
Наче тії окуляри,
Плюну в дзеркало
Й розіб?ю обпомаджені бокали.


НОВІТНІЙ ДІОГЕН

Серед білого дня з смолоскипом ходжу
І шукаю оту,
Що в веснянім цвіту
Оспівали поети…

Серед тисяч блядюг,
Серед хвойд серед шлюх
Намагаюсь знайти
Щоб зустріть і піти
Ту єдину мабуть на планету.


НАБУТИЙ ІНСТИНКТ

Я зустрів тебе випадково,
на вулицях нашого скаженого людолому.
І мені навіть здалося, шо моє черстве серце
радісно потяглось до тебе, мов мала дитина до веселки.
Але то була лише мить.
За хвилю я вже біг зблеску, біг подалі від тебе.
Навмисно заплутував сліди, боячись, що ти все одно,
в якийсь дивний спосіб віднайдеш мене.
Я біг від тебе боячись, що ти виявишся черговою хвойдою,
або станеш нею з моєю допомогою.


У ЧАС КОЛИ СКІНЧИТЬСЯ ВСЯ ГОРІЛКА

У час коли скінчиться вся горілка,
Коли набридне п?яна маячня
Я подзвоню до тебе — моя королівна
Моя царівна весняна.

Я знаю, що мене ти не покинеш
У час хвороби й самоти -
До мене зіркою полинеш,
Щоби росолу піднести.

Ну, а якщо болітиме з похмілля
Моя нещасна голова,
То ти рукою наче зіллям
Злікуєш п?яне каяття.


***

Я сьогодні не питиму більше
І закуску хай мухи з?їдять
Я сп?янію від твоїх обіймів
П?яним буду тебе цілувать.

Запалюсь наче пломінь пожежі
Прохолодою тебе обдам
Поцілункуми буду мережить
Твої груди долоні й вуста.


***

Моя душа співала і раділа
Носилася по всіх світах
Читав тобі я Лесю і Шекспіра
Допоки руку не відчув в штанах


ПОКУТА

Раділа і співала
Душа моя дурна
Бо пляшку цілу мала
Ще з вечора вона

А в ранці як і завжди
Боліла голова
І страшно матюкливі
Душі плела слова.


***

Облиш те все
І витри сльози,
І не молись,
І не проси
Нам лише зашморг допоможе,
А щоб вірніше — то тобі.


***

Пронеслась в зорянім безмежжі
Чиясь душа у самоті
Вона колись любила і страждала
Ще коли була на Землі

Отак і я перестраждаю
І утечу од всих жінок
І в золотавім яснім сяйві
Здіймусь самітньо до зірок.


***

У росі у дикім полі,
Серед високих ніжних трав
Я заховався від любові,
Щоби ніхто не відшукав

Щоби ніхто, ніде, ніколи
Мойого серця не знайшов,
Щоб залишився сам собою
Який прийшов, такий пішов.


***

Фіранкою затулена душа
У мареві обридлих поцілунків
В губній помаді голена щока
І п?яна пісня в ніч волає лунко.


***

Вріжу мордою у стіну
Розіб?ю її у кров
А сказилась би та днина
Як зустрів тебе я знов.


***

Ти шепочеш мені, що так вірно кохаєш
Я цілую тебе в малинові вуста
Ти так гаряче й ніжно мене обіймаєш
Я ж не вірю тобі…
І за день ти вже третя така.


АНЕКСІЯ

У мене в кімнаті з?явилися штори
І повно косметики — банок, пляшок
Я ж звик до пляшок з під горілки й кагору
Напевне хтось вкрав в мене світу шматок.

У хаті з?явився ворожий агрессор
Не можу у ванній сорочку знайти.
І повниться серце повільно протестом
Кудись поховались усі цигарки

Від вчора шукав свого зошита пильно
В якому пописую п?яні вірші
Заледве знайшовши його у шухляді
Побачив на ньому помади сліди

Вандальство нечуване чиниться в хаті
Ба, більше — руйнація світу мого
І зп?яну ніяк не утну зпам?ятати
Хто міг би так легко — робить таке зло.

Я воїнським хистом наділений зроду
Одвіку ворожих навал не терпів
За право гармидеру й п?яну свободу
Дрючка прихопивши, у засідку сів.

Хто міг би так нагло наругу чинити
Руїну наводить на мій тихий рай
Аби це вандальство, хоч якось спинити
Сховавсь в коридорі, за дзеркала край

Ввижалися орди монгола Батия
І лави гусарські, поляцьких полків,
Московські стрільці, як та чортория
Й багнети скривавлені більшовиків

Скінчилася ніч, а так само й горілка
Я в засідці далі чатую, сиджу
Виходить з кімнати, ще заспана дівка,
В халаті прямує у ванну мою.

Коли появилось це чудо природи
І як в заповідник потрапить могло
Тверезий аж став — оце так пригода
Напевно з мітлою влетіла в вікно

Немає порадоньки лиху такому,
Оскільки історія твердо це зна —
Що легше спровадить татаромонголів
Ніж викурить дівку з свого куреня.

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Народився у Києві ……і сталося це на Шулявці. Врешті, це має мало що значити, бо трапилась ця епохальна подія досить давно, аж у далекому, одна тисяча дев`ятсот сімдесят третьому році. Ріс. Далі, як і більшість з нас — вчився у&nb