Учасники

Автори / Дмитро Лазуткін / Особливий стан

***

чим тонше повітря — тим довше лунає
чим довше лунає — тим більше азарту
ти телефонуєш нікого немає
чи є
і це сплутує твою карту

ми вийшли на світло нам очі сліпило
ми спрагу відчули кіоски на рейді
ти сила я сила вони — також сила
розмаж мої губи по глині чи крейді

мов хтось розчесав неслухняне волосся…
технічні озера — і хвилі як дози…
мої катакомби твої верболози
мов хтось розчесав — а воно заплелося!

люби навзікайю купуй маракуйю
запрошуй на гойю живи під мостами…
жартуєш? насправді? так само жартую
так само жартую
а ще — не так само…

і кожну хвилину проковтуєш двічі
і мова смачна прилипає до слини…
торують шляхи мов спокутують відчай
в нічних капілярах небесні рослини

ще світло тремтить між кварталів невірних
й мовчання найкраще з того що почуєш…
за кілька годин до великої прірви
ти телефонуєш
ти телефонуєш


***

зірки навесні між краплинами — дощ мені…
слова в повідомленнях тануть від сполохів
плоти на ріці льодоставом потрощені
як пам"ять розхитана вітром зі споминів

тут навіть бруньки розкриваються дотиком
захриплі неначе пакунки з попкорном
кохання комусь — це вино і еротика
кохання моє — це горілка і порно

я битимусь ніби — скрізь струм — так трапляється
і риба кричить бо повз товщу преамбули…
якщо не грішив — то навіщо вже каятись
серця розкриваються вчасні мов ампули

драбина щоб вище а далі щоб падати
моє невситиме нарешті насититься
вогнями водою неправдами правдами…
я взяв тебе в руки а значить носитиму


***

це напевно такий особливий стан
або тимчасовий стан
або вік
але радше стан -
коли вже навіть трохи приємно їсти свіжу немиту полуницю
зосереджено відчуваючи як скрипить пісок на зубах

і прив`язаний за ноги
до надійно посохлої ностальгії
розхитуєшся над пропливаючими хмарами
але впасти не можеш

і погляд зупиняється на якусь лише мить
ніби стрілка годинника
вагаючись -
у який бік тепер?

і розгортаючи останню сторінку місцевої газети
на якій зазвичай розміщені некрологи
(бо некрологи це завжди мабуть остання сторінка)
усвідомлюєш -
не треба в неї загортати хліб
і насіння також не треба
і взагалі нічого не треба загортати чи згортати -
хай собі буде як буде
хай собі іде як іде
хай собі кришиться і розсипається
кришиться і розсипається
бий у порожні відра
не бий у порожні відра
адже це лише такий вік або стан
радше стан
пошкоджена звукоізоляція
ламаний голос повітря між тобою і
не тобою


***

ранковий дощ пахне піонерським табором
і фонтани не вимикають
і так мокро і радісно…

товстий шершень бовтається у калюжі
старий неврівноважений

я намагаюся розкурити зволожену сигарету
ти — під прозорим пластиковим навісом
дивишся вгору
і краплі зупиняються просто перед отчима


ДОСЛІДЖЕННЯ

людина-родимка
більше не любить людину-сороку

ранок сповзає розтопленим
маслом

я масло
я масло
ось мої сіракузи
ось мої хіросіми

м`яка округлість
у яку заходив
чотири кути
у яких опинився

людина-слухавка
підіймається важко
падає кілька разів

ось мої замальовки
ось хроніка моїх досліджень

біла піхота
на білій скатертині
можна звикнути
і не звертати уваги
якщо наприклад вони перестануть рухатись…

людина-печиво
сильно розкришилася
бо людини-телевізора у домі немає
а людини-телевізора немає взагалі
тобто — у природі
не існує


***

багато чого розумію
практично нічому не дивуюся

цей вітер
принесе спеку

Мері Поппінс каже:
до побачення

які вже тут побачення
я не вірю в Мері Поппінс


***

сьогодні була злива. метелики вмирали
і випари здіймались розслаблені мов дим
ми вірили у світло бо світло вимикали
ми вірили у камінь бо камінь був твердим

але твоя планета розчинна ніби кава
та зблискують зірками вже заграні в любов
зелені очі мавок блакитні очі мавок
червоні очі мавок -
невиспалися бо

підсмажена медуза — налий ще трохи нафти
тріпочуть прапорами почавши ворожбу
можливо ми не звідси ми трохи космонавти
ми справжні камікадзе ми летимо в трубу

політ нормальний мамо сьогодні була злива
так часто — зранку осінь а ввечері зима…
зима вона хороша
труба вона красива
політ нормальний мамо політ нормальний ма…


***

жодної ознаки незадоволення
жодного натяку на спротив

і ці вершини які хотів здолати
стали вершинами на які добре дивитися

вночі під ліжком
знайдеться недопалок
і машини почнуть рухатися швидше

гладка шкіра твоєй дівочості
смачна помада твоєї присутності
гнучка енергія проникнення
теплий чай обідньої перерви…

хтось вийшов з моря
щоб стати піском
хтось вийшов з моря
щоб стати камінням

ми входимо в море щоб стати морем

а решта — тільки прощання
ледь чутне за криками альбатросов


РАДІО ДЖАЗ

затягуєш вузол
підпалюєш нитку
і твоя країна
до тебе — впритул

не дивись
бо занадто втомлена
а найголовніше -
не дивись -
(не дивуйся) -
вона хоче щоб її любили
саме так
від обвуглених ніг
до червоного обличчя
від початку до кінця
від кінця до початку

і не можеш втекти
і не хочеш звикати
бо її ангел
це перш за все охоронець
бо її відчай пахне бруківкою
бо її завантаження
як і твоє перевантаження
прагне здійнятися вгору
але гори тут проростають крізь хмари
і губляться у вологих поцілунках
наївних дельфінів
які потрапили сюди випадково
і призвичаїлися дихати димом
і навчилися підтримувати вогонь

так багато вогню
так нестерпно багато тепла

сірий одяг
міцна уніформа

ти вже виріс
а вона все тримає тебе і тримає
за тоненькі флюїди за густу слину
за просмалене серце роздовбаних провінцій
цю імпровізацію сенсу
вибухову речовину
покинуту напризволяще
прораховану розкладом електричок

раз-два
раз-два
я не знаю що вони там придумали
раз-два
раз-два
перевірка мікрофонів
струм струм

ліпи своє м`ясо
кохай своє небо

тримайся

game over

смачного


НАД МОРЕМ

важкий дим і безкінечні розмови
які здатни веселити тебе з року в рік
бо правди в них дедалі менше
але кому зараз потрібна та правда

і як би там не було
кольорові фільми світанків
зазвичай можна дивитися
з будь-якого місця

погляд робиться еластичним
але входячи до кімнати
все одно відчуваєш
що остання зірка пропалила кишеню

найсмачніші історії траплялися в цьому місті
найвищчі будівлі відкидали тінь на минуле
яке не робилося кращим або гіршим
або навіть просто іншим
але впевнено затримувало
рештки світла і шматки незавершених фраз
між візитами примарних офіціантів
що вміють правильно приносити рахунки
за якими доведеться платити
хочеш — не хочеш

і ці розписані листочки
відпливали з осінню
яка завжди насувається поступово
ніби медузи на південне узбережжя запозичених спогадів

страх і каміння
поспіх і запах тіла

ми всотуємо сокровенне
ми дихаємо планктоном
наші вагання торкаються ногами
водоростей і перерослого каміння
але якщо хтось не розучився вірити до цього часу -
п`яні сирени завжди вкажуть вірний шлях
електричними зблисками
і добре поставленими голосами


***

проїжджаючи небом
на велосипеді
хтось залишив
(пригальмовуючи)
білий слід

а ти дивися свої новини
перемикай на інший канал
час від часу -
може почався вже другий тайм

але тільки
ку-клус-клан ку-клус-клан
некомерційна реклама
ініціативних добродіїв
ще один ролик
вибори наближаються
але в небі нікого

він
не дочекався і поїхав


***

весна розчавлює першу комаху

а вулиця пахне огірковим соком
коли зупиняєшся
на розі вітрів
під червоним світлом

і жодного шансу
жодної надії
і сотні вибухів мобільних телефонів -
вгадай мелодію
вигадай мелодію
впізнай свою…

я нічого не чую
я взагалі нічого не чую

ваші дирижаблі — з червоної глини
наче пігулки закинуті
у зволожений чашопростір

ваші стоматологічні прилади -
бавляться між собою у вільний час

і термінові інструкції
постійно повторюють -
треба бути адекватним
у будь-якій ситуації
треба бути адекватним

весна вбила комаху
я бачив гірших потвор


***

я казав: зникати
ніби ставити запитання і відповідати мовчки

але безкінечно довго
саме так безкінечно довго
я міг би дихати її обличчям…

коли телефонні картки
чомусь завжди губляться
набагато раніше ніж треба

коли електронні листи
повертаються
не витримавши напруги слів

вона біжить над рікою
так мов насправді
можна бігти над рікою

і час змінює годинники
а кишені наповнені спогадами наче битим склом

час змінює годинники
а маленька фарбує волосся

їж собі канапки ілюзій
пий собі джин-тонік розлуки

небо затягнеться павутинками

і вночі згораючи у черговій порожнечі
вона поцілує DJ-я на щастя

буде їй щастя


***

думаєш — так помирають?
ти насправді думаєш що помирають — так?

спочатку ми гралися в слова (щоб зрозуміти)
потім у міста (щоб якомога ближче)
але перед тим як остаточно заплутатися
відкорковані вени весняних річок
тричі змінили колір

і вкотре проціджуючи сонце
крізь зім`ятий тоненький папір
ти ковтаєш повітря
яке ніколи тобі не належало
ніби банкомат
що мовчки вираховує відсотки -
на щастя на щастя

цитата за цитатою
проростає — в нас
відбитками пальців
приклеюється — до нас

і дивно боятися
і гріх захлинутися

думаєш — так помирають?

вдар мене
витисни видихни

вийди під зливу сука вийди під зливу


***

подаруй мені чашку — я питиму з неї
прочитай мене вголос пусти по ріці
на червоні гачки настромляти лілеї
щоб стискати їх разом з гачками в руці

божевілля таке ніби скоро світанок
і керманич заснув і кінець кораблю…
розчави ці недопалки мов наостанок…
я твоя попільничка я тебе люблю

констатація фактів прихід самогубця
п"яні хмари — роздмухані вітром плащі
і бешкетні серця — вилітають і б"ються
на асфальті — як мокрі футбольні м"ячі


***

з Юлі Ідліс

Магдалена Манон — француженка — тут померла.
вона була жахливою курвою, тому що її ніхто не кохав,
а вона всіх кохала, лише за півціни
про себе казала «ми»:
це, казала — ми; а це, казала — не ми. 

згадують, вона колись знала багато слів:
«Малий енциклопедичний» від "а" до "я".
а потім з нею хтось трапився — застряг у горлі, заважав дихати,
вона місяць потому кашляла, не могла спати,
не хотіла їсти, лише пила.

він до неї потрапляв ночами,
і всі бачили, як вона йому цілувала член,
ми, казала вона, ми,
потім зясувалося, що це вона про себе,
але тоді ніхто нічого не зрозумів думали,може, минеться.

потім вона сиділа у темній кімнаті,
потім підводилася, хапала голку,нитку,
відкусювала старим віршам рядки,
пришивала їм рученьки,ніженьки,
ми, казала, брала до рук, кашляла, кашляла …
та ну, досить про неї, кажу ж, курва була страшна.


***

серпнева ніч пахла дощем і бензином

змовницьки перегукувалися
сигналізаціями
автомобілі на паркінгу

ти й сама була готова вибухнути
якби ще не ця втома

о пів на четверту
я клацнув пультом
по телевізору показували
мультфільм про вінні-пуха
кілька серій поспіль

посеред ночі -

для кого? хто ці діти?
я? ти?

сторож яблуневого саду
зек з тридцятирічним стажем
справжній яблукознавець
за кількадесят кілометрів від столиці -

чорно-білий «електрон»
аромат достигаючої антонівки
пятачок що ніяк не може ні погладшати ні постаріти
ані позбутися комплексу меншовартості
перед ведмедиком
якому все краще і краще…

глуха ніч
глухий серпень
глухі удари падаючих планет


РІЗНОВИДИ ЗВ`ЯЗКУ

знімати густе павутиння з електричного дроту
наливати молоко в непрозору склянку
слухати як між гудками
в телефоні шумить вітер
і відстань між нами збільшується
і прогинається густа трава

звичайні речі буденні речі
дрібні послуги затерті монети
дитячі очі дорослі ревнощі
централізація статевих ознак

ти відходиш але не минаєш

і коли з`являється голос
з`являється ще щось більш важливе
можливо найважливіше

повільне дихання і нервове дихання

мир вам
прокушені коханням вуста
мир вам
вечірні автомобілі
що пережили чергову бензинову кризу
мир вам
продавці святої води
мир вам
мурахи які переповзли літо і не захлинулися…

хазяїн курить кальян навіть коли спить
«в принципі все просто
ніхто нікому не належить
немає ніякого хазяїна»
говорить він і продовжує спати

густий дим прилипає до підборіддя
затяжна злива переповнює кратери
потяги розгойдують мерідіани
рухи доводять любов до кипіння
жінки ніколи не бувають безгрішними
навіть дуже маленькі


****

справа в тому або можна ще сказати — річ у тім
що хтось грає за твоїми правилами а комусь вже і не цікаво

трава яка лежить приборкана вітром
земля яка ніколи не відпустить
люди і машини особливо машини
бо байдуже і хоч вішайся хоч пиши заповіт

запливаючи у горизонталь
стаєш інакшим але дерева за твоєю спиною нагадають про коріння
така вже їхня місія — хтось має нагадувати про коріння

і тіло у яке входиш це зовсім не те тіло
з якого виходиш
і той хто йде на зустріч все одно усміхається

мапи — ріки озера велика вода
перетини вологи на згинах
це і є наша проба на відповідність
тест на відповідальність серце протиснуте між рядками
або між рядків — я не знаю — чи важливо це для серця врешті-решт…

гори вчавлені у пуповини
міста запалені на узбережжях

ті хто покинуть будинки до світання
та котра спить щоб потім піти найшвидше
і в такий спосіб залишитися назавжди

світло… але хіба можна так просто розказувати сни
сни… але я прокидався від світла і забував останні слова — найважливіші
слова… але як не розкидати їх коли кошик у дірках а головне — на дні
дно — у пробитому горлі — останні схлипи — для тебе

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Поет, прозаїк, журналіст. Народився у 1978 році в Києві. Закінчив Національний технічний університет України («КПІ»). Автор книг: «Дахи» (2003, Гопак), «Солодощі для плазунів» (2005, Факт), «П