Учасники

Автори / Дмитро Лазуткін / «Моя література» не завжди літературна

- Дмитре, ти – поет, спортсмен, журналіст. Яка з цих іпостасей найбільше близька тобі?

- Передусім, я поет. Але, вважаю що писання не мусить перетворюватися на конвеєр – кожен текст має право на самостійне існування, незалежне від того як до нього окремо або до процесу творчості ставиться автор в окремий часовий відрізок. Тут мене цікавить передусім і моя особиста свобода ... Що ж до визначення мене як спортсмена то про це мабуть є сенс говорити у минулому часі. Моя спортивна історія потроху спонукала мене обрати професію спортивного журналіста. Само собою якось вийшло. Але не варто мабуть казати , що це назавжди (на відміну від поезії). Адже мені завжди подобається робити щось нове для себе.

- В одному інтерв’ю тебе назвали «справжнім мачо української поезії». Як ти можеш це прокоментувати?

- Ненайгірше визначення. Мабуть воно є відображенням моєї активної життєвої позиції. «Моя література» не завжди літературна , в ній подекуди вдосталь і справжнього життя – принаймні я залишаю за собою право не відводити очей дивлячись у очі іншим.

- Ти – лауреат майже усіх відомих літературних конкурсів молодих письменників в Україні. Чи допомагає участь у таких змаганнях «розставити крапки над «і» в тому, хто є хто у сучасній вітчизняній літературі»?

- Ну мабуть якось і допомагають. На певному етапі. Зараз мені не так вже й потрібно чути чиюсь думку – кожен сам собі має бути найбільш суворим цензором. А своїм текстам – іноді й катом. Звичайно. Літературні конкурси допомагають виявити цікавих авторів , дізнатися хто як пише. А фестивалі – почути й побачити хто і як виконує свої творіння. Для мене було досить принципово отримати визнання у різних конкурсах, адже перемога в одному може говорити лише про визнання у якійсь окремій тусовці. Коли ж тебе високо оцінюють зовсім різні, але достатньо авторитетні люди – це вже свідчення невипадковості успіху.

- Нещодавно у видавництві «Факт» вийшла друком твоя нова книга «Бензин». Така чоловіча назва, в якій ховається якась внутрішня агресія….

- Бензин – це кров машин і механізмів – яка ж тут агресія… Взагалі-то назва метафорична і так чи інакше символізує енергію, рух, душевну роботу і спрагу до подій, відчуттів та почуттів.

- Ти – дитя свого часу, чи волів би жити в іншому часовому просторі?

- Мені здається, що у будь-якому часі мені було б добре. Принаймні, маю здатність до адаптації і не намагаюся уникати складних питань. Та й, власне, такі явища як кохання, дружба, боротьба за власну свободу – вони є позачасовими. А те якого фасону носити костюм чи на якому виді транспорту пересуватися – не так вже й суттєво для мене.

- Робота спортивним коментатром на Першому Національному співзвучна з літературною роботою?

- Ніколи,чесно кажучи, не мріяв про роботу спортивного коментатора. Але так якось само собою сталося. Навіть дивуюся – сиджу у сусідній коментаторській кабіні з Васєй Уткіним або Сергієм Савелієм. Кажуть. Що нормально коментую. Віддаю перевагу видам спорту у яких розбираюся – єдиноборствам передусім. На олімпіаді,щоправда, закриття і відкриття також довелося коментувати мені у парі з Володимиром Тимошенко. На відкритті важкувато було – чотири години прямого ефіру. Плюс – не встигли акліматизуватися у Пекіні. Тому фізично почувалися не дуже добре. А от відкриття відпрацювали на одному диханні.

- Ти – поет-слемер. На твою думку, якісне виконання власної поезії популяризує її, чи все-таки заважає читачеві або ж слухачеві самостійно зрозуміти і відчути написане?

- Я не поет-слемер… Я – поет, слемер.

- Для поета слем це як для виробника мережевий маркетинг – найпростіший спосіб заявити про себе. Але от я краще розумію саме під час читання. Слухання ж– допомагає вловити енергетичний месидж. У будь-якому випадку – популяризує.

- Процес писання для тебе – задоволення, чи важка праця?

- Іноді щось дається дійсно в наслідок важкої внутрішньої праці. Іноді слово потрібне шукаєш. Але від цього ж – ну коли знаходиш єдиний вірний варіант – і задоволення приходить найбільше.

- І наприкінці нашої розмови, може поділишся з читачами «ТО» чимось із щойно написаного?

- Ну ні, щойно написане ще почекає свого часу. А от трохи з «Бензину» - будь-ласка…

***

коли знемагає електрика

що тобі сниться вночі?

маленька риба

естонська фонетика

журавлині ключі

ти п"янка немов революція

відчуваєш ніби все-все

у русі ти у русі я

так підхоплює

так - несе

і між нами не відстані - паприка

яка з неба летить мов сльота

час від часу ти мов та африка

час від часу ти мов не та

знахабніло до неба тикаю

небо в хмарах як макраме

я хапаю тебе - я дихаю

якщо хочеш - хапай мене

***

сподіваєшся буде що згадати

а тополиний пух пролітає повз місто

і працівники нічних магазинів

вішають таблички з запереченнями майбутнього

доки вагони метро не заведуть свою необтяжливу музику

складену з голосів і торохкотіння задля всього найкращого

любов не минає

минає не любов

а ефірний час

що спливає в очікуванні нової зміни

нової амбітної команди

інших голосів

квіти терпляче витримують випробування життям без води

ангели бронюють білети

у вагони другого класу

оптимальний як вони думають варіант

задля того аби дістатися мети

і надто не забруднитися

***

кожна хвилина і кожна мить -

твоя солодка відповідальність

за те що боліло за те що болить

мов незворотність і неприкаяність

і ось коли зникає страх

зникають його навісні фантоми

колір затримується в очах

крапки перетворюються на коми

власне тоді приходить вона

та що встигла про все дізнатися

ковтаючи відчай з пляшки вина

вдихаючи запах нічної акації

і будить і будить – прокинься вже

обов’язково треба прокинутися

бо світ це куля а ти – мішень

мішень і куля колись зустрінуться

-

Розмовляла Наталя Пасічник

Додав pasichnyk1 12 листопада 2008

Про автора

Поет, прозаїк, журналіст. Народився у 1978 році в Києві. Закінчив Національний технічний університет України («КПІ»). Автор книг: «Дахи» (2003, Гопак), «Солодощі для плазунів» (2005, Факт), «П