Автори / Інна Завгородня / Банальності
Тепло
Є купа речей, тепліших за тебе.
Батарея, душ, горнятко кави,
Ковдра, грілка, вовняні шкарпетки…
Коньяк. Солярій. Вогонь в запальничці.
І в зимових трамваях, ти знаєш, дуже тепло.
Є супи, свічки, комини.
Людей так багато, вони дихають дуже близько.
Мабуть, це приємно, зігріти подихом іншого.
А ще мене зігрівають теплі механізми.
Акумулятори. Системний блок. Двигуни.
Мені не холодно без тебе.
Мені не холодно без тебе.
І навіть коли я прокидаюся
У холодній кімнаті,
У довколишній тиші,
Десь на початку зими,
Я обмотуюся в ковдру
І йду ввімкнути опалення.
Варю каву.
Завмираю біля батареї.
І мені стає тепло.
26.11.2006
Метро 1
Між нормальними повними людей вагонами
Від станції до станції деколи їздять вантажні вагони.
Порожні
З плакатами на стінах, з зафарбованими вікнами.
Транзитні вагони метро, що їдуть у вічність.
Саме тому вони й не спиняються на станціях,
Хтось уже їде у них від початку.
Тебе їм не треба, не треба.
Вони їдуть у свої метрополітенні міста,
Туди, поза час і простір,
Туди, де закінчуються рельси.
Там закінчуються навіть рельси кільцевої лінії,
Що, як відомо, ніколи не закінчуються.
Можна їхати до своєї станції так довго, як собі схочеш.
Хіба ти ніколи не мріяв їхати
До наступної станції цілий день?
А вночі можна йти тунелем,
Переступаючи через власні ноги.
Можна йти до світла в кінці тунелю.
На моїй кільцевій дванадцять світел.
І можна вірити, що горобці,
Які випадково сюди залетіли,
Все ж вилітають на поверхню
Хоча б на кінець життя.
16.01.06
Метро 2
У цьому красивому і великому метро,
(Яке мені снилося в дитинстві,
Карта якого чомусь стояла між склами
У моїй книжковій полиці ще задовго до того,
Як я змогла нею скористатися,
Я просто знайшла цю застарілу на сьогодні карту
І поставила за скло,
Всі ці роки вона дивилася на мене, і ось я тут)
У цьому метро бували вибухи.
Коли вперше поїдеш до станції Автозаводська,
Хтось розкаже тобі: ось,
Отут його підірвали, це сталося прямо на цьому місці.
Сам знаєш, як розказуються такі історії,
Це найперше, що міг би тобі повідати інший.
Поділитися страхом значить багато віддати.
Ти зможеш усе чудово собі уявити.
Подивися, усі ці люди так само їхали у справах.
Хіба ти не бачиш, як вони зникли прямо тут,
І зараз, проїжджаючи цим маршрутом,
Намагаєшся не дивитися за вікна у пітьму.
А потім зважуєшся
І довго дивишся на своє відображення,
Просто собі в очі.
Потім настає станція Автозаводська.
Ти радієш.
Радієш, ніби досяг світла в кінці тунелю.
Ти не повіриш, але так і є.
25.09.06
Червону руту не шукай вечорами
А я і не знала, що в США
Мали місце всі ці перипетії навколо абортів,
І що чітка позиція у цьому питанні
Там залежить від партії, яку любиш.
Не те, щоб я була за аборти чи проти.
Мабуть я проти, але не треба мене повчати.
Мабуть кожен з нас або кожна з нас
Є одночасно випробуваним і випробуванням,
Але ти можеш помилятися,
Навіть коли все робиш правильно.
Тобі сняться ненароджені брати і друзі.
Прочуваєш в собі дітей, та не можеш їх полічити.
А іноді почуваєшся
Порожньою пляшкою з листом усередині.
Пливеш собі по брудному морю,
А в тобі лист у майбутнє, що він писав.
І доки всі кажуть тобі: змирися,
Повна пляшка до листів не придатна,
Повна пляшка потоне у морі,
Сенс повної пляшки в її спорожненні,
Ти не одповідаєш нічого, ти їх ігноруєш.
Дивишся крізь них і нічого їм не говориш.
Можеш тепер цілий день говорити з собою,
Бо розмови з собою нарешті набули сенсу.
А коли ти народиш — цей сенс тебе покине.
Річки чомусь не впадають самі в себе.
15.10.06
Віддатися
Ти взяв у долоню
Пальці моєї ноги.
Знаю сама, ти ніколи не попросиш моєї руки.
Але, може, ти захочеш взяти мою ногу?
І що одказати тобі на це?
Хіба повідати, що моя нога без мене
Вже не буде така тепла,
Вже не буде моєю,
А стане просто собі нога.
Волосся з нігтями ще ростимуть.
Але навіщо вона тобі? Навіщо?
Добре, візьми мою ногу.
Навіть не знаю, чи змогла б я
Віддати тобі всю себе. Хіба частину.
Головне ж бо в любові до тебе
Себе не втратити, тобто голову.
12.06.2006
Її сміття
Її сміття, не можна сказати:
О, що то було за сміття!
То було звичайне собі сміття,
Сказати б, одноманітне.
Найчастіше вона викидала
Газети і своє волосся,
Постійно ті самі повирізувані газети
І однакове довге не надто добре волосся.
Ще вона часто викидала хліб,
Цвілий і черствий хліб.
Ніхто у цьому домі, здавалося, не їв хліба,
Але хтось постійно його купував.
Забобонні грузини перед тим як викинути хліб
Цілують його.
Тоді це вже ніби не гріх — викинути хліб.
У Киргизії, якщо
І ти захочеш втекти з дому твого крадія,
Ти не зможеш, бо між тобою і порогом
Впаде мати крадія, або покладуть хліб.
Не зможеш же ти переступити через хліб?
Через стару жінку?
Зможу, думаєш ти, нехай ідуть нафіг.
Але тоді краще зроби це до ночі,
Бо переночувавши у домі чоловіка,
На ранок автоматично вважатимешся його дружиною,
Хоч ти і просиділа усю ніч у кутку, ридаючи,
Втечеш зранку — не поважатимуть,
Хоча і через хліб — теж не поважатимуть.
Одна фігня, коротше.
Киргиз матиме тебе майже без варіантів.
Твої полиці завалюватиме газетами,
На підлозі утвориться ковдра твого волосся.
Звий з нього гніздечко у цій юрті.
А як тут щодо сміттєпроводу?
І чи виносять вони взагалі сміття?
Певно, вони закопують своє сміття в землю
Разом з впертими дівчатами, волоссям і газетами,
Гори яких виростають на ранок
Довкола їхніх захололих тіл.
14.03.06
Муза
Зі мною можна все. Все!
Тільки не можна до мене торкатися.
Мені боляче від кожного доторку.
Я мильна бульбашка.
Я порцеляна.
Я інфікована.
Я уявна.
А так — можеш дозволити собі все.
Тільки не торкайся до мене.
Ти ж не хочеш мене скривдити?
Ти не можеш хотіти мене скривдити.
12.01.06
З мене пре
Ще трохи, і я писатиму їх на стінах кухні,
На полях книг, на об’явах біля під’їзду.
На них перетворилися мої щоденники,
Мої конспекти, мої sms’и.
Якщо їх не записувати,
Вони течуть за вінця струмками,
Заповнюючи помешкання,
Затікаючи до квартир сусідів знизу,
Переливаючись через ванни,
Повільно набираючись у кінотеатри,
Де в них тонуть ті, хто заснув під час сеансу…
І всі келихи, чуєш, усі до одного келихи
Наповнені ними! Чуєш, мені немає з чого пити,
Чуєш, а мені треба іноді пити,
А для цього потрібні келихи!
І я питаю себе, невже навіть вірші -
Це тільки різновид невідправлених листів до тебе?
Як так сталося, що я
Перетворилася на невідправлений лист до тебе?
13.01.06
НАТО
Тепер, коли моя сусідка
По гуртожицькій кімнаті,
Яку звати так само,
Як
Яка мені в міру набридла,
Яку я в міру любила, тепер,
Коли вона полетіла
Їсти свої аджарські хачапурі
І купувати мені майку
Із написом «ЧЕЧЕН ВЕЧЕН», тепер
Я веду спостереження за собою.
Я випрала її рукавиці, замочені у ванній.
Полежала на її ліжку, знову заправила покривало.
Я зняла, а потім знову повісила її фотографію.
Поскладала і сховала до шафи її рушники.
Мабуть люди, з якими я більше не поряд,
Так само легко мене відпустили.
Так само швидко звикли до моєї відсутності.
Я добре знаю, що вона відчує, коли повернеться,
Зауваживши звичні речі на незвичних місцях.
Це трохи схоже на затаєний докір,
Зовсім трошки — на страх смерті.
Далі вона швидко порозкладає все на свої місця,
Наповнить кімнату собою і своїми
Невипадковими,
Ретельно підібраними дрібничками
І зрадіє.
І я теж зрадію.
13.01.06
Що мені треба?
Ні, мені таки щось від тебе потрібно.
Інакше навіщо б я так
Швидко йшла повз заповнені
Порожнечею зали очікування,
А потім нервово шукала
У сумці щось несуттєве,
Не знаю, чому пригадане.
Навіщо б я думала
Про вкрай неважливі речі,
А сама навіть незчулася,
Як вийшла на чужій станції.
І вже йду, йду, а навколо
Жодних знайомих очей.
І ніхто мене не бачить,
На мене дивлячись.
Ніби я певна у всьому на світі,
Знаю точно, що зранку принесуть пошту,
А над дверима в метро грітимуться голуби.
Знаю, що світ щохвилини спиняється
За нашими спинами,
Але ми спинами ніколи бачити не навчимося.
Я знаю, що післязавтра прийде весна,
Але на неї вже ніхто
Не чекатиме так, як сьогодні чекають.
Знаю, що найбільші відстані — в наших головах,
І вони ніякими літаками не долаються.
Знаю, що коли ти йдеш вулицею,
Ти тримаєш руки в кишенях.
Мільйони людей тримають руки у мільйонах кишень,
І це жодним чином їх не характеризує.
Але попри це мені здається,
Що я знаю про тебе все.
Я не знаю тільки одного,
Що я хочу від тебе,
Коли ставлю на білому тлі думок
Чорну цятку згадки,
А потім ніяк не можу її позбутися.
26.03.2005
Подвійне задоволення
Думати про двох чоловіків одразу,
Звичайно, можливо.
Зачинати про одного, провадити про іншого.
Це як стрибати із ліжка на ліжко
(Маються на увазі не два яруси одного двухярусного ліжка).
Любиш лежати на двох ліжках,
Частину тіла лишаючи тільки для себе.
Часом стомлюєшся дивитися двома очима.
Бігти з одного кінця коридору в інший.
Очі заплющити, але кожним
Бачити іншого.
Одного вдихати, іншого — видихати.
Далі — вагатися, як на одному березі двох рік.
А потім купатися в обох перемінно,
Не встигнувши висушити волосся.
Засинати з одним, прокидатися з іншим.
А уві сні — йти стежкою,
Утвореною від сяйва двох місяців,
Небесного і віконного.
Часом чуєш, як кожен з них тримає тебе за руку.
Іноді одночасно ніжно цілують твої вуха.
25.10.2005
Як знайти чоловіка?
А ще краще — сидіти
Під чоловічим туалетом на лавці
І виглядати свого чоловіка,
І знати, що він не прийде,
Або прийде,
Тільки
Не спиниться біля тебе.
У нього велика мета.
Це нерівнозначний вибір.
До нього не можна примушувати.
А поки його немає
Збери свої речі,
Щоб встигнути зникнути,
Доки він відливатиме з думкою про тебе,
Бо ти не пробачаєш зрад.
27.10.2005
Slucham
Мокрий плащ — це діагноз, це стиль життя.
Це спосіб прийняти у себе воду з чужого неба.
Я можу багато сказати
Цим людям попутнім, яких я бачу востаннє,
Але я не кажу нічого.
Я люблю ці чужі міста і цвинтарі,
Та житиму без них далі, бо житиму з ними.
Люблю твої рудуваті неголені щоки,
Пиво на твоїх губах, твою поламану парасолю.
Коли тобі дзвонять, ти кажеш «Алоха»,
Відвертаєшся до вікна і посміхаєшся.
Але я ніколи не дзвонитиму тобі, чуєш?
Ніколи тобі не дзвонитиму.
І ти ніколи не скажеш мені «Алоха».
30.04.06
Ти знала
Ти все бачила.
Він важко дихав, він дивився.
Потім підійшов і сказав: «Більше не можу».
Коли він знімає твою блузку, нетерпляче цілує,
Коли він більше не здатний читати твій погляд,
Ти по краплині його втрачаєш, втрачаєш щохвилини.
Він тече через тебе, як через лійку.
А за вікном пливуть баптистські церкви,
Зелені будинки і заводи.
Там ніколи не було вас.
Там ніколи вас не буде.
А потім ти довго тамуватимеш бажання
Попливти тими річками, що лишилися за вікном,
Вийти по хліб і не повернутися,
Сісти на кільцеву і не виходити з вагону ніколи.
Його стегно торкається до твого.
От і все, ви зрослися стегнами.
24.04.06
Балет 2000
Ти кинув між іншим
погляд на мій тональний крем,
На мить задовгий
як для такої дрібниці.
«Той самий тональний крем, — подумав ти, — знову він».
Може, це його запах
приваблює тебе в жінках?
Може, це така особлива приманка,
на яку завжди ловишся, принаймні вдруге?
І ти ще не бачив жодної, щоб узагалі без якихось фарб на обличчі,
ніби вони хотіли щось від тебе сховати.
Ну так, мій тональний крем,
«Балет 2000» — аплодисменти.
Найкращий тональний крем у світі.
Вибір радянських жінок і українських студенток.
Коли у виборі чоловіків і кремів ми сходимося,
втрапляючи у якісь спільні соціальні групи,
чи не здається тобі, що у нас надто багато спільного?
Ніби ми — уособлення однієї мегажінки,
що кохає свого мегачоловіка — тебе.
І він завжди її впізнає
за запахом її тоналки.
22.06.2005
Час змін
Коли ти відчуєш, що прийшов час
щось у твоєму житті змінити —
зміни мобільного оператора!
І ти побачиш, яким буває життя!
Взявши пакет перший, матимеш дешеві дзвінки за кордон.
І спробуєш ото тоді не дзвонити за кордон
всього по 3 рублі за хвилину!
Для пакету другого треба мати двох друзів.
коли ж всього по 7 центів!
Все, що тобі в житті треба — це змінити мобільного оператора.
18.07.05
Багатосерійний серіал
Візьми бутерброди.
Іноді може зігріти
І щойновідпрасована білизна.
Знаєш, вона тримає тепло
Ще хвилин десять.
Якби ж це було востаннє.
А так я відчуваю
Двадцять століть позаду,
Коли все було точнісінько так само.
Я знаю, що робити.
Я знаю, що буде далі.
Я бачу двадцять поколінь попереду.
Ти більше не прийдеш.
Двадцять тисяч гіркот у роті.
Це не в моєму стилі.
Я сильна і пофігістична.
Якби не ті двадцять сторіч,
Я би і не скривилася.
Я би провадила далі
Вдумливе слухання плеєра,
Якби не ті двадцять поколінь попереду.
8. 08. 2005
Щоденник
Я все чекаю, що мені буде знак,
Тоді я заведу нового зошита
І почну писати щоденника нового кохання.
Згодом віддам його комусь почитати,
Загублю у парку або спалю якось уночі,
Ридаючи і чуючись щасливою.
І все це буде щиро.
От тільки щоденника я пишу невідомою мовою,
У цьому кінці світу незрозумілою.
Хто захоче розгадувати мої ієрогліфи,
Навіть якщо знайде їх на лавочці в парку?
7. 08.04
Знайди десять відмінностей
Львів. За п‘ятнадцять дев’ята. Весна.
Сонце відбивається у бруківці
І сліпить очі.
Місто у ранковому тумані.
Крамниці зачинено.
По церквах служби.
Люди заходять і виходять.
Дніпропетровськ. Без п’ятнадцяти дев’ять.
Біжу з білизною в лікарню.
Весна. Бомжі на лавочці читають газети.
Шелестять. Переповнена маршрутка.
Стояче місце.
Храм. Палац Ілліча. Каштани.
У різних місцях у різний час все
Що спільного?
Я?
Ранок?
Весна?
Ні, нічого спільного.
28.04.04
Коли зникаєш
Коли ти зникаєш, сонце обпікає
Мої плечі розгубленістю.
І я чекаю тебе щовечора за рогом будинку,
Ніби яблуко, що впало на землю
І з місця не зрушить,
Поки не згниє, або поки його
Не заберуть в кишеню теплими руками.
Не носиш рукавиць, а так холодно
Що на шкірі рук запікаються сумніви.
І ніхто того зрозуміти не може,
Чи справді це ти щойно впав із сонця?
Чи просто пил великого міста
Так затемнив твої очі?
21.02.2005
Захотіти
Якщо ти не захочеш,
Нічого не буде, не бійся.
І що з того, що ти частіше не хочеш,
Тому частіше нічого не буває.
Внутрішній діалог:
— Якби ти не змушувала себе прокидатися…
— Ну що ти, мільйони ж людей це роблять!
І як пережити цю кризу хотіння, дефіцит хотіння?
Цю невиліковну хворобу нехотіння,
Що була би зломила тебе ще вчора,
Але тобі так закортіло морозива,
Що ти ледве не збожеволіла.
26.02.2005
Це мені забагато
Мені по правді не треба більше,
Ніж в мене є.
Мати більше, ніж маю, значить померти.
І коли ти хочеш мені дати більше,
Знай, куди приведуть твої наміри.
Добрі наміри дати мені
Щось більше, ніж я.
Більше, ніж сягає моє око.
Більше, ніж мені сниться.
Більше, ніж завіконне небо.
Більше, більше за моє тіло.
Це наповнює мою кімнату
І обліплює стіни у кутах.
Це — шпалери в моєму мозку.
Це не лишає мені місця у власному тілі.
Це вже так близько, що я
Почуваюся всередині мушлі.
Всередині горіха. На дня моря.
В куточку кімнати. Ти сидиш на дивані.
Мені багато тебе.
1.10.2005
Що я можу?
Не розхитуйте воду в мені.
Що я, ну що я можу?
Можу відключити голову,
Злити з неї через очі всю воду
І відставити в сторону.
15.01.06
Турбота
Кожен день має досить своєї турботи.
А сьогодні турбот маю більше, ніж можу
Тримати у думці. Тому зомліваю.
Не може вмістити усе це сьогодні.
Полежу до завтра.
20.03.2005
Wanted
Край Раю блукаю, питаю тебе.
Не знаю, чому такі чорні стіни.
Не знаю, чому обгорілі спини.
І крилами зграї змітають попіл.
І серед диму опалих крил
Навколо Раю веду пунктир.
Тебе немає в твоєму Раю.
29.01.2003
Куди ви?
Кудись поспішають люди.
Може, втопитися,
Доки річка не замерзла,
Або просто йдуть на роботу.
23.10.2003
Додав Art-Vertep 22 лютого 2003
Про автора
Народилася 5.09.1984 у с. Томаківка Дніпропетровської області. 2001–2004 навчалася на факультетi систем та засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету. З 2004-го вчуся на факультеті журналістики Московс
Дякую за класні вірші !!!!!!!!! Так їм Москалям!