Автори / Світлана Козаченко / На землю тихо падає туман...

***

На землю тихо падає туман,

Чорніють в сіре небо голі клени…

Що більш тепер подобається вам:

Чи сірий колір, чи, мабуть, зелений?

Та навіть осінь мріє про тепло,

Вона також зовсім не хоче мерзнуть –

Але все йде і йде, як завжди йшло:

На жаль, як схочуть – ходять тільки ферзі.

А ти не королева… Тобто зась

Шукать свій шлях і визначати напрям,

Якщо сидиш на троні – швидше злазь:

Це місце не твоє… А ось і крапля,

Остання крапля падає – і вщерть

Наповнилось. Наситилось. Не треба!

Не треба крапель більше: далі – смерть,

За нею – вибір: в пекло чи на небо…

За смертю… Не дійшовши до межі,

Спинитись хочу, упіймать краплину

Останню на кривавому ножі,

Та марно: гину, гину, гину, гину!..

Невідворотність долі – от і все.

Роковий збіг, непереборний фатум:

За осінню – зима сніги несе,

І не запишеш в календар вчорашню дату.

А ти – пішак, іди, куди ведуть:

Гарматне м’ясо, і за тим – нічого.

Монарх за тебе вибирає путь,

І це колюча, непроста дорога…

Невже і справді доля волоче

Нас потягом без вибору і права?

Я хочу вийти! Відпустіть плече!

Тут варіантів запасних коротка лава…

Додав mummy 06 липня 2009