Автори / Роксолана / Шльондра
Очі майже не бачили через туманну мряку. Ноги майже не йшли через сніжну багнюку.
Але чомусь страшенно калаталося серце.
Трасою стояли дешеві затаскані шльондри в очікуванні. З іншого боку траси сиділи їхні сутенери в дешевих затасканих машинах. Теж в очікуванні.
Шльондра! Хто б міг подумати, що в нас з тобою стільки спільного…
Ми обидві сьогодні ввечері з надлишком макіяжу.
Ми обидві не бачимо в тумані.
Ми обидві по коліно в багні.
Нас обох можна купити.
Нас обох можна продати.
Нас обох купують і продають кожного дня.
Хто зна, чому воно так склалося у твоєму житті. Але то, мабуть, був єдиний шлях з безвиході. Тому й виявився таким паскудним. Був би інший шлях, ти звісно обрала б його.
Ти продаєш своє тіло за гроші. Точніше навіть, що ти вже й не маєш права на своє тіло. Одні дядьки продають твоє тіло іншим.
Хто зна, чому воно так склалося в моєму житті. В мене не було безвиході. Я мала і продовжую мати безліч можливостей.
Але чомусь я продаю свою душу за емоції. Продаю сама. Бо душа моя.
Скажи мені: «Киця…» і я посміхнусь.
Скажи мені: «Люба…» і мої очі заблищать.
Приголуб мене, погладь по голівці, посмикай за щічку і я буду три дні щаслива.
Я буду так робити знову і знову, бо мені це необхідно. Бо я не живу, якщо не відчуваю.
То хто з нас більша шльондра?
Ти, бо хтось продає твоє світське тіло за світські гроші?
Чи я, бо я сама продаю свою божественну душу за відчуття, які ніколи не були й не будуть божественними?
Ти, бо читаєш молитви про позбавлення?
Чи я, бо не читаю молитов?
Ти, бо жадають тебе?
Чи я, бо жадаю сама?
Шльондрі — смерть.
Тун.
Дун.
Додав Art-Vertep 22 лютого 2003
Досить ємнісно і коротко, яскраво виражені емоції у лаконічній формі. Мені так здалося з першого разу. Але закінчення не певне.