Автори / Сергій Жадан / Госпелс і спірічуелс
Чим цікавиться сучасне мистецтво? В тій дірі,
в якій воно опинилось, сучасне мистецтво
цікавиться виключно чорно-білими карточками,
на яких сфотографовані наші легені — діряві,
наче вітрила китайських
риболовецьких
човнів.
Натомість, є цілі етнічні та релігійні групи,
котрі існують паралельно з офіційною культурою,
і котрі не заганяються з приводу смерті мистецтва.
Скажімо, греко-католики Галичини,
котрі говорять: смерть — це будильник,
ти сам заводиш його на шосту ранку, а коли він
будить тебе своїм сатанинським дзеленьчанням,
починаєш нити:
мовляв, ще п\'ять хвилин,
всього лише п\'ять хвилин.
На різдвяні свята, мені довелось переїжджати
польсько-український кордон,
і це був повен автобус греко-католиків Галичини,
жінки в хустках, з тисячею
растаманських амулетів та оберегів,
жінки, котрі сплавили в Пшемишлі
різдвяний спирт і на виручене бабло
закупили іконки, свічки і потягані мощі святих
для своїх теплих греко-католицьких приходів.
Але дві жінки — очевидно, це були жінки
без амулетів та оберегів — щось не скинули,
не встигли скинути, не закупили мощі
для свого приходу, і розуміли що їм за це буде,
як вони влетіли, не дивно, що поводились вони
агресивно, чіплялись до інших жінок,
до їхніх іконок, і поступово все це
перетворювалось на великі розборки,
сукаблядь — кричали вони одна одній, ніби старе вудистське прокляття, сукаблядь — повторювали водії, тримаючи в руках срібні розп\'яття, сукаблядьсукаблядь — шепотіли вві сні дітлахи,
жуючи солодку ґанджу.
І від цих слів вогняний вихор
здіймався над сніговими полями,
ага — саме вогняний вихор,
і доки це все тривало,
сніг згортався,
мов кров,
на холодних полях Галичини.
Але варто було цим сукам
перетнути державний кордон,
як будь-ласка — тиша запала в автобусі,
навіть діти перестали жувати ґанджу,
така запала тиша.
І в цій тиші якась одна жінка — можливо,
найбільш набожна, можливо, якраз
навпаки — та, котра не скинула спирт,
але якась одна затягла колядку.
І незабаром уже всі жінки в теплих хустках,
і водії, котрі вже давно опухли від цих колядок,
і навіть діти, котрі також давно від всього
цього опухли, почали співати старих колядок,
і дивні були це колядки, скажу я вам,
дуже дивні,
якщо говорити своїми словами,
то десь такі:
Тепло й благодать сходять на землю Галичини,
на наші теплі приходи, на наші церкви,
криті сріблом та авіаційним дюралюмінієм.
Спаситель стоїть поміж наших овець,
в руках у нього — коров\'ячий дзвоник,
і він грає нам наше греко-католицьке ска.
Цар Соломон приходить на Галичину
з боку словацьких гір,
із серця в нього росте прикарпатська ганджа,
з якої він наробить куті для веселих
дітей з прикордонних районів.
І голови колгоспів, виходячи йому назустріч,
говорять —радуйся, Соломоне, радуйся, Спасителю,
Син божий народився.
І сніг падає на землю.
І земля падає на сніг.
Додав Art-Vertep 12 вересня 2007
Про автора
Сергій Жадан (народився 1974 р.) — поет, прозаїк, перекладач, есеїст, органзіатор літературних фестивалів, рок-концертів, театралізованих перфоменсів та акцій громадянської непокори. Автор кількох книжок віршів та прози. Живе і працює в&nb
