Автори / Сергій Жадан / «Кохайтеся, чорнобриві!» (Історія одного листування)
Лист перший
«Друже мій, Пантелемоне Олександровичу!
Отсе і в нас, єй же Богу, зачало на зиму. А то все віриш, брате, з дому було не вийдеш – такий срач. Кругом багно і блядське самодержавіє. А я, брате, як згадаю, бува, нашу благородну кумпанію – тебе, мене, старого Щепкіна, і руки в мене опускаються. Не забувай же мене, та не мовчи.
Твій Тарас».
Лист другий
«Дорогенький мені батьку Тарасе.
Зима вповні, а від тебе – ні слуху, ні духу. Не гоже тобі, батькові нашому, уникати общественних нагрузок. Ти там собі не знати що робиш, а тут же, братіку, руїна, ідіть його. І всяке тобі гімно лізе ту руїну розбудовувати. Було сяду, і руки мені опускаються. Та Щепкін старий, курвин син, припреться з самого ранку, і все мені: «Голубе мій сивий, голубе мій сивий!» Я йому кажу: «Не називай мене голубом». А він далі своєї.
Не мовчи ж.
Твій Пантелеймон».
Лист третій
«Друже мій, Пантелеймоне Олександровичу!
Отсе і в нас, єй же Богу, вже зима, а навколо багно і самодержавіє, і руки опускаються. Україна у нас одна, і нам за ню тра боротись. Тому цілуй за мене старого Щепкіна, та не мовчи.
Твій Тарас».
Лист четвертий
«Дорогенький мені батьку Тарасе.
Зима вповні, а письом нема. Скоро й Різдво Христове, а ти, брате – ні слухом, ні духом. Тобі добре – ти там собі не знати що робиш, а тут же руїна. Культура, брате, в упадку, просвітительства ніякого. Ще й всяке гімно лізе. Ось учора, приходить до мене старий Щепкін, і починає, курвин син: «Голубе мій сивий» та «голубе мі сивий»! І що ти йому, брате, скажеш – йому ж хоч кажи, хоч не кажи, прямо руки опускаються. А ти, брате, переказують, з жидотою плутаєшся. Не мовчи ж.
Твій Пантелеймон».
Лист п’ятий
«Друже мій, Пантелеймоне Олександровичу!
Отсе вже і Різдво на носі, а від тебе – ні письма, ні привіту. І сиджу я тут, а навколо мене, братіку, багно і блядське самодержавіє. Та й сам ти, братіку, говорять, сидиш і усугубляєш нашу руїну. Та й прізвище в тебе таке дурнувате, що в мене аж руки опускаються. То я й бачу, що двоє нас і полишилось – я та старий Щепкін. Бувай же, брате, здоров, та не мовчи.
Твій Тарас.
P.S. Перечитав недавно твою повістину, і скажу тобі откровенно: гімно, братіку, істинно тобі кажу – гімно, в мене аж руки опускаються».
Лист шостий
«Дорогенький мені батьку Тарасе.
Зима вповні, а навколо руїна, і всяке гімно лізе. Ти там собі не знати що робиш, віршики шкрабаєш, з жидотою плутаєшся, і на наше просвітительство кладеш. То ж я і бачу – лишився я, братіку, сам. З ким же мені і зачинати просвітительство? Не зі старим же Щепкіним. Прямо руки, понімаєш, опускаються. То ж бувай здоровий, та не мовчи.
Твій Пантелеймон».
Лист сьомий
«Друже мій, Пантелеймоне Олександровичу!
Отсе вже, єй же Богу, сидів я у своєму багні і самодержавії, та й думаю: а що би це мені та не привітати з Різдвом усіх вас, курвиних синів – і тебе, і старого Щепкіна. Бо скільки нас і лишилось. То ж вітаю вас, братці, бувайте здорові, та не мовчіть.
Ваш Тарас».
Лист восьмий
«Дорогенький мені батьку Тарасе.
Зима вповні, то ж я і думаю - є ще порох у порохівницях! Дай, думаю, привітаю батька нашого, ідіть його, з Різдвом. Бо все це, братіку, гімно – і моє просвітительство, і твоя жидота, і старий Щепкін, а нас же з тобою, брате, тільки двоє і лишилось. То ж бувай же здоровий, брате, та не мовчи ж.
Твій Пантелеймон».
Лист дев’ятий
«Таємне повідомлення громадянина Щепкіна М.С.
Ваше сіятельство!
Спішу повідомити Вас, згідно з Вашими рекомендаціями, про перші мої спостереження, з часу прибуття мого за місцем призначення. Гадаю, Ваше сіятельство, Ви зможете винести з них потрібну інформацію і використати їх для пользи нашого отечества.
Отсе, єй же Богу, зима вповні, а від Вас – ні слуху, ні духу, а я сиджу тут у багні, і всяке, перепрошую, гімно, ще мною і понукає. Біда, батьку, прямо руки опускаються, яка біда і руїна. Бо Україна, голубе мій сивий, у нас одна, і нам, друже, незважаючи на Ваше блядське самодержавіє, тра за ню боротись, бо тільки двоє нас і лишилось. То ж, братіку, не мовчи, ідіть його.
З повагою, іскренній і єдиний –
Щепкін М.С.»
(Взято з часопису «Ґіґієна», 1997 р.Б.)
Додав Art-Vertep 22 вересня 2007
Про автора
Сергій Жадан (народився 1974 р.) — поет, прозаїк, перекладач, есеїст, органзіатор літературних фестивалів, рок-концертів, театралізованих перфоменсів та акцій громадянської непокори. Автор кількох книжок віршів та прози. Живе і працює в&nb
