Автори / Сергій Жадан / Наркологія, безпритульні, вже кілька днів...
+ + +
Чорна зоря арештантів висить угорі,
і стебла трави від нічного туману цупкі й вологі,
і юний торчок дивиться на ліхтарі,
сидячи третю добу в обласній наркології.
І доки сплять на матрацах брати-торчки,
доки прострілюють тишу старі пружини,
доки пливуть сновидінь золоті річки,
він співає тюремних пісень, не дотримуючись режиму.
І місяць ховається злодієм серед хмар,
і втирає сльозу найпохмуріший санітар,
заливаючись жовтим чаєм із сушених трав,
поминаючи добрим словом старий мінздрав.
І він співає:
жорстокі люди зводять високі мури,
Джа не вигадував для мене цю трудову терапію,
мудрості тобі не додадуть жодні мікстури,
я завжди буду робити лише те, що я вмію.
Ніхто не скаже за мене мої слова.
Ніхто не зробить за мене мою роботу.
Час на волю, бо скоро почнуться жнива,
І тому сидіти мені тут, скажемо прямо, без понту.
І коли я вийду звідси, збиваючи вранішні роси,
і коли я прийду додому запашними полями,
старенька мама віддасть мені мої папіроси,
а друзі дитинства зійдуться з повними кораблями.
І ніч буде минати, і туга з нею,
і падуть вавилонські стіни, тюремні мури,
і йдучи до роботи скошеною стернею,
будуть співати псалми втішені драпокури.
Ніч відійшла за мости, за темні горби,
із усім своїм крамом, з казенним своїм покривалом,
і радість росла, мов лісові гриби,
над печальним торчком і розчуленим медперсоналом.
І слово правди здіймало своє крило.
І здіймало своє крило слово любові.
І сонце в зеленому небі на захід пливло.
І тягнулись за сонцем зернові та бобові.
+ + +
В серпні тепло витікає з кварталів,
і мулом відсвічує дно ріки,
і в темряві безпритульні з вокзалів
зривають яблук терпкі зірки.
І в чорних нічліжках вони таємниче,
знаходячи в цьому умовний знак,
вивчають печальні дівочі обличчя
і курять справжній дорослий табак.
І в їхній чіпкій повільній розмові,
в їхніх жорстоких дитячих серцях
стільки злості й стільки любові,
ніби спокою у мерцях.
Можливо колись твердий, ніби гравій,
час, що між ними зараз трива,
і з їхніх ламаних біографій
буде складати нові слова.
Можливо невидимі і примарні
в тумані, який пливе догори,
солдатами щойно сформованих армій
вони ще ставатимуть під прапори,
і злість, із якою весь час зростали,
будуть, мов зброю в руках нести,
рвучись на карпатські глухі перевали,
й займаючи сірі балканські хребти.
І найхоробріші в їхніх загонах,
ті, що похмуро мовчать, ідучи,
ще будуть вішати на балконах
ворожок, шулерів і циркачів.
Ще буде рватися під катеринку
непрощена дезертирська душа,
і можна буде купити на ринку
хліб і набої для калаша.
І ночі витишені і серпневі
ладнатимуть часу ламкі хребці,
і ластівки літатимуть в небі,
і риби плаватимуть у ріці.
+ + +
Вже кілька днів стояла спека,
і сонце ховалося між тополями.
В будинку напроти була аптека
де вони купували бинти і знеболювальне.
Лежали розпечені квартали,
ніби розсипані монети.
В помешканні, яке вони винаймали,
вночі нагрівалися усі предмети.
Нагрівалися фінки і відмички,
одяг із запахом нікотину,
нагрівались бензинові запальнички,
в яких уже давно не було бензину.
Темніли повіки її обважнілі,
і дерева за вікнами відкидали тіні,
нагрівались порізи на її сухожиллі,
нагрівалися кулі у нього в тілі.
І коли вона торкалася повітря рукою,
нагрівалося повітря – чорне й прозоре.
До ранку було тихо, і тиша була такою,
що чути було як
їм сниться море.
Додав Nusya 18 серпня 2008
Про автора
Сергій Жадан (народився 1974 р.) — поет, прозаїк, перекладач, есеїст, органзіатор літературних фестивалів, рок-концертів, театралізованих перфоменсів та акцій громадянської непокори. Автор кількох книжок віршів та прози. Живе і працює в&nb
