Автори / Оксана Романюк / Хочу – і буду…Або священна заповідь сучасних християн.

Сьогодні, як ніколи, до храму прийшли тисячі людей. Великдень, майже не єдине свято, яке змушує українців відчути нарешті свою християнську сутність і згадати про православні традиції. Для когось це, можливо, перший візит «до Бога», інші ж покірливо приходять сюди щонеділі. Та як не дивно, відрізнити цих людей одне від одного можна неозброєним оком.

Ось біля воріт зупинилась весела компанія молодиків, що ніяк не можуть вирішити чи потрібно їм хреститися, ступаючи на поріг церкви. Озираючись на всіх оточуючих, вони навіть трохи червоніють, а потім, опустивши очі до долу, заходять до храму.

Слідком за ними заходять і дівчата. Пишне кучеряве волосся прикрите квітчастою стрічечкою, яка ледь виглядає з-під широких пасом. Мовляв, дивіться яка я християнка, навіть чоло прикрила. Гучно крокуючи на десяти сантиметрових підборах, дівчата вперто починають штовхати стареньких бабусь, які заважають їм побачити вівтар. Опинившись майже у самому центрі, маленькі прихожанки вельми розчаровані — якийсь кремезний чоловік вже протягом 5 хвилин читає незрозумілі слова, — а коли ж буде очікуване свято? У церкві настає довгоочікувана тиша.

Але зовсім ненадовго. Через декілька хвилин у натовпі знову відчуваються сильні поштовхи. Це місцеві олігархи поспішають замолити свої гріхи. Дивлячись на кількість куплених свічок стає зрозуміло — гріхів у них немало. Ці самі свічки вони чомусь хаотично починають ставити куди заманеться — за померлих, живих, ненароджених. Щоб усе й одним махом. Перехрестившись, вони з почуттям святості і повного очищення вирушають додому. Тепер можна лягати спати з чистою совістю.

Кожні 5 хвилин те й діло відчиняються двері. Ні, це зовсім не нові прихожани. Просто прийшов час цигарку запалити, організм потребує. Для молоді, здається, не існує заборон. Хочу — і буду. Як в однойменній телепередачі.

Нарешті настає довгоочікувана мить — освячення пасок. І не тільки пасок. М’яса, ковбаси, та горілочки побільше. Кошики сучасних прихожан вщент заповнені усіма можливими стравами. Все ж українці — народ практичний. Є можливість — треба освятити. Нехай навіть горілку.

Освятивши кошики, молодь зітхає з полегшенням. От тепер можна спокійно гуляти, співати, пити. Головне, що душа тепер очищена.

Тільки б не забути розповісти подружкам, що сьогодні були у церкві. Християни, все ж, неабияк модно…

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Народилася 2.08.1989 р. у місті Дніпропетровськ. Я студентка  Дніпропетровського національного університету, за спеціальністю журналістика. Маю друковані роботи у місцевих та регіональних виданнях, проводжу концерти, у майбутн