Учасники

Автори / Володимир Вакуленко / Поезії

ПОГРЄБЄНІЄ

Я давно вже помер а мені ще приходять листи
То отак ради втіхи, а то просто зі святом вітають.
На могилі моїй щось співають незрячі кроти
А мій дім 2 на 2 – від міськради наділення паю.

Я звичайний копач, навіть кирка й лопата в мозолях!
Навіть в шалику міль, а в кишенях тенета павучі…
Пишуть дивні листи, отака у мерців мабуть доля
Чи питали мене, коли впав я до ями п’янючий?

02.05.2007


Фарбований гоп

Ти як перший Windows,
Як перший секс,
Як перший беушний мобільник
Перетворював себе –
Мавпу,
В щось там подібне
До нового
Фанатичного Ейнштейна,
В якого замість мозку
Молекулу викрикували: «ГОП».
І ти поступово перетворювався
В щось патлато-субкультурне,
Постмодераторське.
Намагався не шити дурня
З ганчір’я прокомуністичнених
Протоколів.
Одягав окуляри
І не знаючи навіщо
Захищав дисертації,
Ставав бакалавром вулиць –
Безробітним філософом.
Писав каравани віршів,
Але ностальгія тобі шепотіла:
«Я ж ніби недавно був гопом…»
Твої спортивні штани
Й надалі зосталися
Стимулятором сімейної праці.
Та «LM» ти, авжеж, не курив
І боявся напитися пива.
Бо що тепер
Скаже про тебе
Твій декан,
Коли ти став
Нібито дорослим?

29.04.07


БУБЛИК

Я бачу крізь дірку
Безмежність бублика,
Його процес
Еволюції з борошна,
Його жовтувату
Засмаглу в печі спину,
Його сумні очі
З в’язанки,
Його нелюдське бажання
З закликом: «Не гризти!»
Його простір,
Його ДУШУ…

29.04.07


А.Р.(ГОТИЧНЕ)

Дикі готи хот доги за рогом жують,
І ллють кетчуп на спраглий асфальт,
І обгортки – їх вітер жене в глухий кут
І розстрілює з криками: „Halt!”
Аня Рибалко

Посідали мерці на готичні дроти,
Пропускали крізь тло потойбічні плітки.
Я гойдаюсь на шворці, мені повні кранти
В телефоні античнім сумували гудки.

Смерть рибачить в човні, люди варять гриби
Хто для лагідних тещ, хто для самоубивць.
У вікні стукотять чорні пащі гробів,
Що тримали в собі душі ранених птиць.

А на стелі дзижчить зсатаніло мухва
Нєфіґ лізти на сіть, вже вона й на мені –
Посинілий язик – це ж ніяк не халва…
Смерть хапає в’юнів і пливе на човні.

08.04.2007


Бог проїздом

Видно, бог
Спить на третій полиці
У звичайнісінькому вагоні
І вчасно вимикає
Світло,
Підкреслюючи цим
Свою заповідь розмноження…
Діти постійних мандрівок
Хапають його вітрів за бороди
І посміхаються старожилам вагонів,
Хоча їхні душі сплять
І не заважають
Розраховувати молоді на секс.
А в самого бога є
На ранок запас
Небес(з)коштовних солодощів –
На гривастий додаток
Дріб’язку
Може він запропонувати
Кріпку каву і цукор
З юзерпіком УЗ.
Є підозра,
Що до нас
Його заслали китайці
Саме тоді,
Коли в поїзді
Стало темно.

16.03.2007


ВЕСНА ФОРЕВЕР

Весна поверталася:
Як обтріпана
Скажена псина –
В обдертих джинсах,
Із засмоктаним хаєром;
Розсипала матюки,
Типу благословляла,
Упала в проліски,
Стомлена зимою,
І раптом зарясніла
М’якістю на лозах…
Її згадали.

10.03.2007


МОНОГРАФІЧНА ВЕСНА

Бетменів зграя летить – під стовпом застьобалась повія,
Курс гривака над хрестом, іноземці сортують доляри;
Стулені губи мостом, шарово скалився Київ
Дірку заткнули Дніпром пивових бульб перегари.

Тут не помруть ліхтарі, хіба що влушпанить по пиці
Гоповський дощ цегляний, щоб онанізму не треба.
Влізе в кишеню мудак, раптом тобі десь заспиться
Ботає синій Подол мовою з тези вертепу.

Йшов запашок з янголів глицею і формаліном –
Хромові руки жалоб в дактилях чортових дюжин…
Рада чому ж вам радіть? Це ж вам не жуйка – ВКРАЇНА…
Це монограма весни, набір консервантів в калюжі!

18.03.2007


О.С.(Небовпале)

Повставали мертві-скажені,
Їли мовчки вовчі ягоди,
Назбирали штучки-витрішки,
Повбивали все, що рухалось.
Олег Скрипка(ВВ)

Чомусь небові
Забажалося впасти
Лицем на нас
І подивитися крізь землю,
Що роблять покійники
Під бетонним прошарком
І коли в них буде
Охота розкладати карти.
Так хочеться небу
Пограти з ними
В деберц,
Або навіть в триньку
На секунди,
Які не розсипаються.
Але мерці не чемні,
Та й рідко приймають
Голубих до гурту…
Якось вранці
Припавши до трунки
Відчув тиск
І я мізинцем
Проштрикнув озон
Зірка вкусила за палець
І потягнула небо,
Ніби ланцюг,
За собою нагору.

05.04.2007


ПАБЛО ПІКАССО

Вірив в судьбу Пікассо, був бо не зовсім скептик
Також і не атеїст – бачив бо рейки та шпали.
З фауни фарбу черпав, димів нашвидку сигарети,
Пензлем труїв полотно, пускав «кобіток на шару».

Вірив в святий Меценат, бавився експортним елем.
Ніби й не гнав порожняк – видів цікаві моменти…
Шара по смерті прийшла, марно чекав її геній –
Спонсорські файні вінки, надписи – жаль, на цементі.

07.04.2007


С.Б.(РЕСТАВРАЦІЙНЕ)

Продавали картини і феньки учора,
А сьогодні лиш сонце прийшло на Узвіз.
Він, як завжди, мовчить, піднімається вгору.
– Перепрошую, ні, він спускається вниз.
Світлана Богдан

Спробуй реставрувати сонце – занадто весна холодна.
Зима лишала на ньому сліди, тепер не змиваються плями.
На фотографії снігу бачив я сон сьогодні,
Який проминув у дитинстві. Повтор так люблять кияни
І вальс, де Боричів узвіз на жовтих долонях світанку.
Змітають мітлою мороз, фарбують обличчя будинку.
Я бачив пузатих матрьох і очі з картин растаманки,
Але так бажалось тепла... Як гарно, що в мене є жінка.

07.04.2007

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Вакуленко-К. Володимир, 1972 р.н. поет, практикуюся на банківському стьобі, по суті приколююся з усього, що прикольно. Учасник поетичних фестивалів,в Київі, Харкові, Львові.