Автори / Марія Василенко / Поезії
БЕССМЕРТЕН
Он одевался не в сезон,
Мечтал о миллионах в банке,
И, проживая полусон,
Черпал Энергию Жестянки.
Его друзей забрал Тот Свет.
Он спал в обнимку с Пьяной Музой.
Отчаявшись найти Ответ,
Завязывал смертельный Узел…
Но он Бессмертен…
Он ждал Чудес, не веря в них.
Его считали Ненормальным.
Любовь его, как белый стих,
Была на грани с идеальной.
Он не был нежен, не был груб -
Обыкновенночеловечный.
Но Отпечатки его Губ
Непостижимы, как и Вечность…
Ведь он Бессмертен…
Ему знакомы Боль и Страх,
Он помнил вкус Воды и Хлеба,
Отображал в своих Глазах,
Цвет Опечаленного Неба.
Он изучал пути Планет,
Не зная, где его Дорога.
Но, может быть, найдёт Ответ,
Узнав от Истинного Бога,
Что он Бессмертен…
20.05.2007
* * *
Буває часом, хочеться мені
Побути наодинці із собою…
Згадати різнокольорові сни,
Пройнятися чарівною журбою…
У ці моменти тиші й самоти
Я подумки пірнаю у безодню,
Де швидко плине простір, час, світи
І люди в них чомусь такі самотні…
Вони всі різні й рідні в той же час…
І я над ними, наче птах, літаю,
Мов знак питання серед тисяч фраз…
А вже за мить цей дивний світ зникає.
І ось тоді вже кров моя кипить
І настає свідомості світання…
Допоки будуть сили, маю жить —
Боротися з самотністю коханням…
10.05.2005
* * *
У тім моя біда,
Та не провина,
Що я — не ангел,
А лише людина…
В ЗАПАДНЕ…
Сидеть и ждать, когда тебя убьют…
Молчать и тихо Господу молиться…
Часы, неумолимые, идут
И заставляют сердце чаще биться…
И грохот в двери, как тупая боль,
И стёкла окон в страхе замирают,
Дрожит посуда… Звон окутал всё…
И сам, и всё
Не крикнуть… В жилах тихо стынет кровь…
Не шевельнуться… Тело крепко сжато…
И трудно думать…
Грохот в дверь… и
ШОК…
Ты — здесь, он — там… и ждешь, чего не надо…
(Боялись раньше малыми детьми…)
И напряженье… (Мы уже не дети…
Вонзить бы страх в того, кто за дверьми!)
Сидеть и ждать… (Но ты — сильнее смерти…)
27.11.2001
ВЕРИТЬ
Если двое расстаются,
Значит так
А взамен что остаётся?
Чувство пустоты и… чуждость?
Нет. Сердца хранят мгновенья,
Словно слайды нашей жизни.
И мы верим в повторенья,
Сколь бы ни был мир капризным.
Что же делать? Как смириться?
Всё принять и жить, как прежде…
Верить, ждать, любить, молиться,
Сохранив в душе надежды…
Пусть преграды не мешают
Становиться лучше, выше.
Испытания сближают,
Ведь сердца друг друга слышат…
День за днём мы обретаем,
День за днём несём потери.
И во всём есть смысл, я знаю,
Просто надо в это верить…
27.09.2005
ВИШНЕВА ГІЛОЧКА
Рано вранці до
У
Йшла дівчинонька ламати
Гілочку із вишні.
На Святої Катерини
Гілоньку ламала
І з надією у серці
Слова промовляла:
«Ой ти, вишенько хороша,
Ставлю тебе в воду,
Щоб любив козак миленький
Мого серця вроду.
Якщо в тебе на Меланки
Розів’ється гілля,
Справлять мені батько й мати
Восени весілля…»
Закликала добру долю,
Бо, напевно, знала,
Що юначе щире серце
Палко покохало.
Готувала на
Хліб
Щоб прийшов до неї любий
В гості зі сватами…
Віри давньої плекання
В чудодійне гілля…
Якщо в серці цвіт кохання —
Буде і весілля!
Грудень 2006
* * *
Возьми меня за руку…
Пойдём с тобой по небу…
По устланной радугой
Дороге домой…
Там музыка нежная,
Там легкость безбрежная,
Там солнце волшебное…
Желанный покой…
Мы будем гулять с тобой,
Держась крепко за руки,
И души раскроются,
Впуская любовь…
Пусть сердце услышится,
Пусть счастье сбывается…
И день начинается
С тобой, ангел мой…
10.05.06
ЗАКОХАНА
Нехай шмагають батогом
Чи оголосять тиждень кари…
Моє життя здається сном
Відколи ми з тобою в парі.
Я забуваю про усе -
Ніщо, крім тебе, не важливо,
І плин думок мене несе
Лише до тебе… Я щаслива!
Ти є … — у цих простих словах
Моє життя, моя надія,
В обіймах, посмішці, очах…
А більше я ні в що не вірю.
Я знаю, що любов — свята,
Хоч ми й не ангели з тобою.
Вона споруджує міста
В серцях закоханих героїв…
11.04.2003
* * *
Зрадить собі — зовсім не складно…
Крок… і позаду стіна заборон.
Зрадить тобі — сили забракне…
Я не повстану, мій Фараон…
Очі спокуси, такі ж, як у тебе,
Кличуть помститись за вічність чекань.
Тільки замало води всього неба
Змити провину і плями страждань.
Я не повстану, ніколи, Великий,
І не вийматиму Сонця з тенет;
Краще талан мій, мовчанням побитий,
Знову присвятить коханню сонет.
Ти не дізнаєшся мук таємниці
І не питатимеш в мене, чому
Гину, лиш варто мені подивиться
В очі не смерті — тобі одному…
14.10.2002
* * *
Недосказаність поглядів…
І нестриманість дотиків… -
Недовершеність почуття…
Ми крокуємо долями
І натхненно будуємо
Нездійсненно красиві життя…
Неможливість відвертості…
Нездоланність буденності…
І благаю про милість богів…
Але серденьку любиться,
А мені залишається
Ілюзорність оманливих снів…
10.05.2006
* * *
Іду давно протоптаною стежкою,
Дорогою, яка вже кимось звідана…
І відчуваю певно, що згубилася,
І разом погубила свої мрії…
А хочеться так мало — лиш знайти себе…
Іти вперед з натхненням і з надією,
А не блукати в царстві сліз і сумнівів,
Чи йти собі, лишень щоб не стояти…
Тоді б і пісня з вуст моїх зірвалася,
Тоді б і стежка стала мені рідною,
І люди в світі більше не здавалися
Примарами, байдужими й чужими…
І ось — прошу у Господа осяяння,
Підказки, аби душу заспокоїти…
Бо це життя, так щедро нам дароване,
Вже надто цінне, щоб у нім блукати…
20.02.2006
ІСКРА
Вона з’явилась раптом — й заволоділа серцем…
Забрала в мене розум і застелила очі…
Шалена і нестерпна, жагуча і… болюча…
Солодка і отруйна, свавільна і жадана…
І я… борюся з нею… На разі — лиш поразки,
Бо сили йдуть у безвість… Невже цього я хочу?
Чи здатися… на волю? Віддати все, що маю,
Лишень побути б поруч та знати, що кохає…
Боюся, не повірить чи скаже, божевільна…
І вб’є мене, напевно, або ж лише поранить…
І в передсмертних муках стікатиму я кров’ю,
Стікатиму любов’ю, з якою вже злилася…
Не хочу… Бо насправді ці почуття нестримні
Здаються лише грою… Але вона триває…
Тоді єдиний вихід — зібратись, зупинитись…
І загасить любов цю — іскру, що зайнялася…
13.04.2006
* * *
Коли Він говорить, то схожий на вчителя…
І кожнеє слово — на рану бальзам…
Коли Він мовчить, то схожий на Сонце…
Ви знали, що тиша така красномовна?
Я хочу спитати в Нього, що робити.
Я хочу почути від Нього накази.
Я можу назвати Його своїм Богом…
… Лишень, як заплачу, підставив плече…
24.10.2003
КОЛИ ТИ ПОРУЧ…
Коли ти поруч, світ стає змістовним…
І кожен день — як свято двох сердець,
І кожен погляд — в душу — неповторний,
І кожен дотик — ніжності вінець…
Тоді стаю, мов лицарка, відважна,
Наповнююся силою умить,
І ось — мені нічого вже не страшно.
Здається, можу й гори підкорить…
Коли ти є, я чую, хтось співає
І музика та лине звідусіль…
Мелодією у душі лунає
Твоє кохання… Аж на сотні миль…
Радію сонцю, мов мала дитина,
І тихо насолоджуюсь життям.
Бо так люблю, як може лиш людина,
Люблю тебе до самозабуття…
На небо зорі висипались рясно,
Все місто оповила ніч ясна…
І хочеться сказать: «Життя прекрасне!»…
Коли ти поруч, настає весна…
2.03.2003
ЛАСТІВКА
Я не живу… від тебе і до тебе…
Так порожньо й печально у ці дні…
Але ні слів, ні жалості не треба,
Бо не самотні ми, хоча й одні…
Так тісно між тобою і тобою…
Так холодно, коли тебе нема.
І страшно…наче я на полі бою…
І світло… Білий сніг… і лід… Зима…
Лечу від тебе на далекий Південь,
Тікаю від несказаних образ…
Звучать нові мотиви старих пісень…
Розкішний блюз фантазій… П’янкий джаз…
Звичайна я і неземна водночас…
Молитва, що звучить чомусь не в лад…
Я — пташка, що, згадавши твої очі,
Весною повертається назад…
13.01.2004
* * *
Мені подобається слухать дощ…
Ці тихі ненав’язливі години
Звільняють від набридливих думок.
Прислухайся, як падають краплини!..
Прозорість їх чистіша від душі,
Краса падіння краща від польоту;
Під ними світ людей стає смішним -
І я сміюсь у дощову погоду.
І я сміюсь… Бо плакати не час.
Пухнасті хмари сльози відібрали
І ллють їх, безперервно ллють на нас,
І ми, смішні, сміємось…від печалі…
Ні! Хочу грому, блискавки, вогню!
Вони чарують… Так! Це варто бачить!
І спалах цей, і гуркіт в мить одну,
І небо, що, злякавшись, довго плаче,
І плач, що будить сонце нагорі…
І ось вже хмари путь йому звільняють:
Потужні хвилі світла і тепла,
Мов щастя, ніжно серце обіймають.
Грози хвилина змінює усе…
А все ж люблю й дощу пісень години,
Бо пристрасті — миттєві, все пусте,
Лиш вічні ненав’язливі краплини…
19.05.2001
* * *
Не присягайся почуттям,
Не обіцяй повік кохати.
Словам немає вороття -
Чи варто їх комусь давати?
Ти, певне, чув про силу слів -
Це все й ніщо в житті людини;
Бо словом можна оживить,
Від слова легко і загинуть…
Твої ж слова, мов владний меч,
Ведуть мене до п’єдесталу
І не лишають спроби втеч.
Я через них рабою стала.
Раба печалю й почуттів…
Та й крізь любов я прагну волі,
Тому благаю: досить слів!
Вони — ніщо, а скільки болю!..
2.06.2001
* * *
Розходяться мости, розводять ріки…
Прощаються світи в безодні ночі…
Мовчим, бо вже нема що говорити,
І серце плаче, хоч не плачуть очі.
І невимовний біль тамує подих…
Останній шанс… — та нищівні удари
Посипалися з вуст твоїх… Самотні…
Як виправдання: ти мені не пара…
Остання сварка… руйнівна, як повінь…
І доля знову чує нарікання.
Дивується Дніпро, такий чудовий:
«Навіщо ж стільки болю…
на прощання?…»
Приречено словами ображаєш…
І я, напевно, щось сказати мушу…
Та всупереч образам промовляю:
«Хай Бог обороняє твою душу…»
16.12.2003
* * *
… Поговори зі мною, любий Місяцю!
Скажи, куди моя стежина стелиться…
Та заспіваймо разом твою пісню цю
Про щастя, що не знати коли вернеться…
Та й посміхнися, Місяченьку лагідний!
І обійми мене своїми крилами…
Колись кохати так хотіла жадібно… -
Словами розстеляла білі килими…
А як прийшло кохання моє милеє
Та засвітило сяйвом, наче Сонечко,
Злякалася, дурненька, та й побігла
Тепер
Перед тобою, мудрий та всебачущий,
Прошу поради, мов у батька рідного.
А у кохання ж попрошу пробачення -
Що взяти із серденька мого бідного?!
… Поговори ж зі мною, ясний Місяцю!
Та путь мою осяй, щоб не блукала я.
А серце моє, вольне, не відкриється
Словам, які без сяйва — просто марево…
18.12.2003
* * *
Пограймося у Гру, що звуть Любов’ю!
Згадаймо, в решті решт, що всі ми — діти…
Заполони думки мої собою,
Даруй палкі цілунки й пишні квіти…
Я крастиму твій погляд, час і розум…
Ти питимеш мій
Погоджуйся,
Не знайдеш більш приємної турботи,
ніж Гра в Любов…
16.05.2007
* * *
Послухаю тебе — і хочу слухать,
Дивлюся — і очей не відведу.
З тобою — тепло навіть в завірюху,
Без тебе — я, напевне, пропаду…
Ти недосяжний, ніби сонце взимку,
Ти ніжний, ніби сонце навесні,
Ти пристрасний, палкий, мов сонце влітку,
Задумливий, як сонце восени…
О, так, коханий! Ти для мене — сонце,
Довкола тебе світло і тепло.
Замріяно дивлюся у віконце,
Та очі… ніби снігом замело:
Крім тебе, я нікого вже не бачу.
Душа не відчиняється весні,
Бо там давно вже інший хтось неначе -
Той образ, що являється вві сні…
Це ти, мій любий, ти в моєму серці.
Що маю, то навіки вже твоє.
Я тану у тобі, немов в озерці…
Невже на світі інше щастя є…?
15.03.2001
* * *
Представь,
У нас это всё заберёт…
И станет совсем не важно,
Что вновь за окном метёт…
Останется только память
О прожитых солнечных днях.
Опустится снег между нами,
Растает на наших глазах…
И будет, наверное, сложно
Как прежде на жизнь смотреть.
И будет совсем невозможно
Без крыльев в холод лететь.
Исчезнет простая улыбка,
Замёрзнет родное «люблю»…
И рук сплетение гибких
Отпустит нежность свою…
Мне думать об этом страшно…
Нельзя нам друг друга терять.
Мы вместе будем отважно
Холодные зимы встречать…
2.12.2001
* * *
Ты делаешь свой королевский выбор…
И осень заполняет все ноли.
Как взгляд монарха хладен нынче ветер.
Таков приказ. Решение Земли…
Ты наполняешь золотом карманы,
Планета тебя кормит весь сезон,
И ты — король — один меж королями,
И твой венец — один — среди корон.
Твоих богатств не сосчитать дворами
И не сказать, кому они нужны…
Твою печаль не сосчитать годами -
Она продлится ровно до весны.
Но чувствуешь, как ни был бы высок ты,
Что воет ветер в пустоте души.
Ты смотришь на последние полёты,
А сердце тихо шепчет: «Не спеши…»
И в то же время
Спешит
Всех тех, кто в этот вечер одиноки,
Кому сегодня некого обнять…
11.09.2002
* * *
Проснись, мой друг! Восходит солнце…
Пора открыть души окно…
Пусть ранний луч в неё ворвётся
И озарит своим теплом…
Вставай, мой друг! Не спит планета…
Она зовёт в великий путь
По тропам радостного лета…
Да и улыбку не забудь!
Вперёд, герой! К своим победам!
Не время нынче говорить…
За солнце, за мечту, за небо,
За жизнь и за достойных жить…
Мы рождены с тобой для битвы
За мир и счастье для всех нас,
Так пусть услышит Бог молитвы…
В нелёгкий путь, но в добрый час!…
19.02.2004
* * *
Наполнять свою жизнь значимостью…
Наполнять свой образ изысканностью…
Наполнять пространство музыкой…
Пусть в глазах расцветёт по звёздочке…
Этот мир до смешного пуст…
Он нем, и немыслим собою,
Окутан безмолвным пространством…
Пока не вдохнёшь впервые…
И когда загремит в сером небе,
И подуют ветра твоей жизни,
Понимаешь, они — твой вымысел:
Все враги — это просто страхи…
Но в пустыне обманов безоблачных
Ощутишь себя слишком маленьким…
А когда остановится время,
Вспоминай о волшебной любви…
30.09.2003
РОЖДЕНИЕ
Стучится свет… Стучит сердечко…
Кричит душа, хватая воздух…
А может, воду… словно рыбка…
А может, небо… словно ангел…
Болят глаза, печёт и режет…
Ты в первый раз увидел солнце…
И поднимаешь свои руки -
Спешишь обнять его любовью…
И вот идёшь ты,
Ещё
Касаясь облаков и ветра…
И так тепло тебе, уютно…
Всё в мире близкое, родное,
Ведь ты творил его с душою,
Ведь ты и сам есть этим миром,
Где нежной песней льётся вечность…
6.01.2005
* * *
Відомо, що час не впіймати рукою,
Бо він невловимий, як посмішка долі.
Він плине із вітром, з вогнем і з водою,
Біжить чи летить, чи ступає поволі…
І все ж таки завжди десь поруч, незримий,
Веде, наче зірка, крізь простір життєвий,
Крізь радість і сльози, крізь спеку і зливи
Долаємо разом дорогу до неба…
3.08.2005
* * *
Дай померти мені…
Через мить я прокинуся…
Іншою…
11.12.2003
* * *
Розсіяний погляд… і очі в нікуди…
Ти знаєш, що смертна, але хочеш жити.
Ти ходиш по колу, бо знаєш, що буде…
І
Свідомість примарна, реальність уявна…
Філософи кажуть, все в світі сумнівне.
А ти хочеш жити, велична і гарна,
Хоч трохи байдужа… Лише не все рівно,
Чому сходить сонце щоранку на небі,
Чому плине час і краде твої миті,
Для чого живеш, чи живе хтось для тебе…
І очі в нікуди… самотністю вбиті…
Ти, кажеш, щаслива, бо так відчуваєш,
Хоч знаєш напевне, що все швидкоплинне.
Примарна свідомість звільнитись бажає.
І ти йдеш по колу… ні в чому не винна.
Ти — дівчина тілом, богиня по суті.
Якісь епізоди штурмують твій мозок.
Думки — твоє море, бурхливе і люте, -
У пеклі життя повівають морозом…
16.05.2003
РОЗФАРБОВАНЕ ДІВЧИСЬКО
Ми разом їдемо… Мовчиш… Мені
Нічого не лишилось, як мовчати.
Ти ображаєш погляд… Вигляд твій
Нагадує війну чи мить розплати.
Не знаю, звідки ти, з яких часів:
Здається, ти була і будеш вічно
Якоюсь відьмою із правіків,
Та й імідж твій доволі історичний.
Відраза… Ти — не жінка… Не була
І, я боюсь, ніколи вже не станеш -
Пихата (сині вії), строга, зла -
Як бути нею ти й не уявляєш.
Лиш зверхньо поглядаєш на усіх…
Дитина ненароком підштовхнула:
«Ничтожество!» — вищиш.
Та — в плач, ти — в сміх…
Холодна… Безсердечна та похмура…
Всією грандіозністю краси,
Жіночністю й любов’ю нарікаю
Тебе своїм я ворогом, бо ти …
… Ти — та, кого в собі я убиваю…
12.11.2001
* * *
Нельзя обрести,
Нельзя потерять…
Я — всё и ничто, словно ветер…
Меня нет нигде,
Но рядом всегда…
Я — свет во тьме и тьма во свете…
Я — зло и добро,
Улыбка и плач…
Я — мир и война вдохновений…
Я — капля и море,
Иисус и палач…
Я — вечность и только мгновенье…
22.05.2001
* * *
Я плакала…
Горько, безутешно…
Но разверзлись тучи…
Открылось Солнце…
Когда заперта дверь,
Приходит безвыходность…
Она пробирает холодом
До косточек…
Но каждый раз
Появляется Сила
И помогает открыть
Любую дверь…
Сила приходит,
Пока длится жизнь…
Но неужели мы живём
Лишь пока приходит Сила?
А может, стоит поверить, что Солнце
Открывается не только
Когда расплываются Тучи, -
Оно вечно живёт в Каждом из Нас…
Отныне слёзы
22.10.2003
ТВОРЕНИЕ
Что-то
Раз словечко, два словечко…
Закружилась голова… -
Тропкой стелятся слова…
Дивный образ, словно птица,
В мыслях весело кружится…
Вот бы мне его поймать,
Чутким словом описать…
Я творю и растворяюсь…
То плыву, то зажигаюсь…
Мыслей хоровод затих… -
С днём рожденья, новый стих!
24.04.2006
* * *
Ты не даешь себя забыть…
Недель большие расстоянья
Не узаконят расставанье,
И так всегда тому и быть…
Ты не даешь себя забыть…
Тебя я видела во сне…
И вспомнила вдруг все, что было:
Как преданно тебя любила,
Как нежно улыбался мне…
Тебя я видела во сне…
Мне кажется, ты вновь со мной…
Не уловить ни слов, ни взгляда -
Я просто чувствую, ты рядом.
Не будет холодно зимой…
Мне кажется, ты вновь со мной…
Тебя нельзя мне не любить…
Я без тебя пуста, как ветер,
Не мило ничего на свете
И, видно, так тому и быть…
Ты не даешь себя забыть…
8.11.2001
УЧИТЕЛЮ
Я познаю Вас, как ребёнок мать…
Я следую Вам, словно песне эхо…
Вы — мой урок (и рок?)…
Понять — принять…
В ученьи Вашем сила и потеха…
Сплетаясь в чудный и смешной дуэт,
Мы вместе пишем музыку движений…
Вы — хореограф, я — почти поэт…
Артисты или жертвы вдохновений?..
Я шла к Вам научиться танцевать,
Чтоб овладеть ещё одним искусством…
Но я спешу любить Вас и познать…
К чему же приведёт такое чувство?..
4.03.2006
ЦВІТ ПАПОРОТІ
Блукає тінь у темнім лісі,
Змарніле, стомлене дівча…
І щось говорить… — наче пісня…
А у очах така печаль…
Дівоче серце тут блукає,
Блукає зламана душа…
Бува, зустріне хтось, питає:
„Чого, дитя, сюди прийшла?"
Вона всміхнеться так привітно,
Хоча вже й ноги не несуть:
„Шукаю папороті квітку…
Не знаєте, куди цей путь?"…
Поговорила із хвилину
І далі йде… Куди? Не зна…
Немов несе якусь провину…
А навкруги така весна!..
… Пишу я … і чомусь так сумно…
Той ліс — це мій незримий світ.
Життя іде… Я ж й досі в ньому
Шукаю папороті цвіт…
14.10.2003
САМОТА
Самотній день, самотня жінка,
Самотні сльози на очах…
І тужить вдалині сопілка,
А в серце тихо входить страх…
Бо гине молодість барвиста,
Марніє легкість і краса.
Горить бурштинове намисто…
Чомусь порідшала коса…
А щастя де? А де ж кохання -
Та сила, що веде світи?
Самотній вечір і чекання…
Приходу ночі й самоти…
13.12.2003
ЩО ВДІЄШ?..
Твоє життя…
і час,
і рух,
і подих…
Та раптом
стало темно на Землі.
Загасло сонце.
Просто зникло.
Подив?..
А ось ми -
всі безсилі і малі…
Що вдієш ти?
Покірливо загинеш?
Чи всупереч немилості богів
Запалиш своє серце,
Світ зігрієш?
Що зробиш ти?..
А досі що робив?..
14.11.2006
* * *
Я затеяла уборку
Грандиозную, как пир.
Если б каждый так прибрался,
Сразу чище стал бы мир.
Выметаю все соринки,
Вымываю в блеск окно,
Чтобы не было пылинки,
Чтобы стало здесь светло.
Всё в беспамятном движенье,
Всюду трескотня и шум.
Начинаю обновленье!
Вот веселье! Вот так бум!
Словно
Или Бабушка Яга,
Я метлой гоняю нечисть
По забытым уголкам.
Выметайся, мерзкий мусор,
И катись ко всем чертям!
Я теперь свою квартирку
Ни за что вам не отдам.
Не пущу во двор и близко,
Даже в мысли не пущу.
Если станете грозиться,
Ох я вас поколочу!
Нет болезням и сомненьям,
Уходите зло и мрак,
Исчезайте боль и горе -
Ведь от вас один бардак.
И поставлю всё на место,
И порядок наведу -
Будет в доме свет и радость.
Нечисть пусть сидит в аду.
18.07.2002
Додав Art-Vertep 22 лютого 2003
Про автора
Народилася 28 липня 1985 року в Малині Житомирської області. Закінчила фізико-математичну групу школи-ліцею. Здобула ступінь магістра з менеджменту корпорацій в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана. Пишу з 13 років, зде
Мене дуже важко задовольнити, але про твою творчість скажу одне - це, те що треба читати, бо бере за душу з першого рядка!