Учасники

Автори / Юлія Овчаренко / Поезії

***

Ти є безтілий,
Ти є дводухий,
Ти — невловима легка формація.
Я так хотіла
До тебе в руки,
Але бажання — лиш провокація.
Безплідне сім’я
У грудях множить
Попри закони природи й логіки
Хвилясту лінію —
Мотив тривожний
Крізь нескінченний роман-трилогію.
Ти є той бій,
В серцях закований,
Яким секунди в життя посвячені.
Ти є той біль,
В очах прихований,
Моє земне й неземне призначення.
Ти швидкоплинна
Тремка облуда,
Прикрита чарами і нездійсненністю.
Ти — триєдиний,
Ти завжди будеш
Життям, ідеєю, нескінченністю.
21.05.07.


***

Ти бачиш? Я стою у тебе за порогом,
Шепочу за вікном дрібним сліпим дощем,
Принишкла у кутку під брамою за рогом
І тінню пелюсток спадаю на плече.

Ти бачиш уві сні розмиту синю постать,
І блиск моїх очей у погляді чужім
Лишає по собі гіркий тривалий посмак,
Як кава й шоколад, як лайка навздогін.

Я зупиняюсь тут — завмерла у чеканні,
На відстані думок, у колі протиріч,
Застигла у тобі, мов у янтарнім камені.
…Лиш очі підійми і поглядом поклич.

18.05.07.


позальвівське

***
Уже не любов. Це хвороба на відстань.
П’янка ностальгія — безпечний наркотик,
Печаль, кілометрам віддана на відсіч,
Пекуча на смак, недосяжна на дотик.


***
Луна полетіла верхівками твоїх дахів,
І билась об стіни, чіплялася шматтям за шпилі,
Торкалась бруківки і знову — до неба у вирі:
„Кохаю тебе, мій далекий омріяний Львів!«

29.05.07.


Травень

Травень,
Пахучий травень
Зеленню душу травить,
Сипле зів’ялі квіти,
Сплутує ноги в травах.
Травень,
Блискучий травень
Грає у три октави,
Очі промінням сліпить,
Медом в долонях тане.
Травень,
Нещадний травень
Спалює сни в загравах,
Співи збира у зграї
І пломенить криваво.
Травень,
Бузковий травень…
Вітер і смуток — в парі.
Дзвони старих трамваїв
Місту співають арії.

14.05.07.


***

Милий, ти де, мій щасливий засмаглий аміго?
Захід ятриться — горить небосхил і затока.
Сонце над морем — застиглий рожевий фламінго -
Слід проливає гірким помаранчевим соком.

Леви, жирафи — з полотен Далі диво-хмари,
Наквапом міряють простір і линуть за обрій.
Грішна земля розгубила полуденні чари,
Ставить останні хвилини до ночі на облік.

Милий, над водами тихо сьогодні і парко,
Небо розкидає дрібками зорі високо.
Долю твою виплітають задумливі Парки,
Доля моя — в молитвах чатувати на спокій.

Милий, цей день допиває текілу із чарки
Мляво… без тебе, без нашого сина і вітру.
Лагідна хвиля розмиє останню ремарку,
З білих долоней неписану розповідь зітре.


***

Нагострені стріли -
Графітові стрижні,
Настромлене тіло
На камінь наріжний.
Бажання в повітрі
Снують від нестями,
І розсипом літер -
В папір олівцями.
Допоки не звикну,
Б’ють рими незвичні.
Рядком замість крику -
Лиш знаки окличні!
Кохання з тобою -
Це біль без любові,
Це бій на папері
До першої крові.


Дощове

Щастя впало на плечі громом,
Зір прошило мільйонами голок.
Мене вигнав під зливу із дому
Невситимий чуттєвий голод.

Щастя ллється густим потоком,
Перекотом гримить надривно,
Прагне надер земних глибоких
Відшукати в кипучих ринвах.

Груди навстіж прозорим стрілам!
Воду обертом п’ють долоні.
Розтікається щастя тілом
І ритмічно пульсує в скронях.

Божевільно закохана, боса,
Замість одягу — мокра пристрасть,
Я кричатиму стоголосо
Серед вулиць старого міста.

Серед каменю, скла й металу,
На перетині ночі й ранку
Я віддамся дощу на поталу,
Обернусь на палку коханку,

І розтану у громі криком,
Розіллюся стрімким потоком,
Аби разом з дощем великим
Щастям впасти й тобі на щоки.

19.04.07.


У зливу

А ти зайдеш у гості зненацька,
Вже простукає чверть по дванадцятій.
Принесеш коньяк Закарпатський
І пахучу гілку акації.

Я в заварник досиплю цукати,
Зроблю чай із терпким ароматом.
Ми до ранку не будемо спати,
Проводжатимем давнішні втрати.

- Як давно ми з тобою не бачились?
- Більше року. Як ти пробачила?
- Це давно вже не має значення.
- Тільки шкода, що час утрачено.

А тобі таки справді шкода?
Чи то різко змінилась погода?
Чи кохана не дала згоди?
Чи не мав раніше нагоди?

Не спитаю, бо тиша у відповідь.
Так було, і нічого не виправиш.
Ти задумливо, сумно куритимеш.
Час проб’ється серцевими ритмами.

Ти ж-бо знаєш, була щаслива,
Хоч кохала надмірно вразливо.
І помовчимо про неможливе.
Будьмо поруч. Не разом… Злива…

13.04.07.


***

Яким безмірним коштом
В мені цей космос виник?
Як помахом крила, мов дотиком руки.
І сила йде у поштовх!
За мить — нестримний вибух.
Так Всесвіт перероджує зірки.

12.04.07


Джерельне

Сонце спалило і радість, і смуток,
Душу скувала незрима імла.
Решти бажання зібравши у жмуток,
Взявся шукать джерела.
Ти прочитав по прихованих знаках,
Як у пустелі дістатись води.
Більше словами, благаю, не дякуй!
Просто іще раз… прийди…

12.04.07


Весільне

А давай ми будемо разом!
Будем „ми» замість „ти і я".
Оберемо собі нову назву
Під таємним паролем „сім’я «.
І давай поєднаємось в ціле —
В абсолют — не лише уночі.
„Я без тебе любити не вміло!» -
Моє серце до твого кричить.
І давай будем міцно триматись -
Очі в очі, в руці — рука.
Нам обіцяно небом багато:
Світла доля, любов п’янка!

12.04.07


De Libertate

Заплітає весна пасма вітру в волосся
І збирає в намисто казкові світи.
В моїх темних очах зацвіли абрикоси,
І покликало небо
Шукати скарби.
Як набридла земля! Як окрилюють квіти!
І чим далі мета — тим стрімкіший політ.
Якщо хочеш мене — можеш далі хотіти,
А я буду любити
Весь світ.

12.04.07


Писанкове

Намалюй мені на грудях безкінечник
Талим воском з ароматом травня,
Звіробоєм набрунатни плечі,
Поклади у зелень різнотрав’я.
Розплескай по тілу зорі-хрeсти,
Най засяє золотом пшеничним.
Заповий в обіймах перевеслом
Стан тонкий із присмаком суничним.
Хай нам вітер заспіва осанну,
Пристрасно волосся розтріпоче,
Мить п’янка… Піднесені і славні,
Зорі проведуть освяту ночі.


Свята релігія

Не вірю
в величність
ні Корану ні Біблії.
Богиня природа —
Любові закони.
Я вірна
язичниця
Твоєї релігії,
служниця підніжжя
владичого трону.

Молитва
як сповідь
спраглого тіла,
танок ритуальний
у храмі екстазу.
І амфори медом
наповнені
білим,
єлеєм сакральним
чистіше алмазу.

Принесла у дар
жар-птицю -
цілунки пелюстками
маків
за паском.
Візьми на вівтар
мене-жрицю,
і прощення згусне
маківкою
Святої паски.

10.04.07


***

Мрія єдина — твої теплі руки,
Миттю торкнутись і впасти в безодню!
Згублено рими, втрачено звуки,
Хочеться бути твоєю сьогодні.

Згуба-обійми, лоном прилину,
Лоскотно шепіт кличе до танцю.
Перед тобою впаду на коліна -
Я лиш твоя, мій шалений коханцю!

Тихо, мовчи! Це не правда, лиш згадка.
Повінню змиє таємне бажання.
Висохне згодом солоне кохання.
То була ніч. Єдина. Остання.

29.03.07.


Пухнасте

Червоний оксамитовий нашийник,
Два вогники в смарагдових очах.
Самотність серед пилу й павутиння,
І любощі на твоїх подушках.

Годинами під дверями чекаю.
Ці двері, мов кордони самоти.
Ти думаєш, тебе я зустрічаю?
Ні, любий — намагаюся втекти.

29.03.07.


***

Вбий мене холодом погляду —
Гірше уже не буде.
У прірву лечу без огляду,
І вороння звідусюди…

Закидай камінням байдужості,
Зв’яжи і забий батогами.
Я світу цього не здужаю,
Бо зливи стоять між нами.

Зітри мене в порох невдячністю,
Розвій по вітрах-калюжах.
Щоб знала, як з необачності
Губити і серце, і душу.

27.03.07 


Невимовне

Так безглуздо минають дні.
У думках потопає час.
Там, де правда гірка без прикрас,
Не згасають пекельні вогні.

В’яне спрагло чекання втрат,
І по шкірі відбитки колами.
Загрібаю руками голими
Бите скло кришталевих грат.

Ніби воля тепер близька,
Але вітер жене до берега.
Від апатії до істерики
У судомах ще пів-стрибка.

27.03.07


***

Напиши мені короткого листа,
Щирого, відкритого, незлого…
Світлого і теплого, такого,
Що журбу од серця одверта.

Розкажи про радість, що була
Замість мене і коли без мене.
Про своє натхнення безіменне,
Про весну, що стежкою цвіла.

Напиши про щастя своє вільне,
Про вершини сині і вітри…
І скупу сльозу бігом зітри,
Щоб не впала на папір повільно.

Напиши мені спокійного листа
Від руки, з маленьких синіх літер…
Бо мені потрібна, як повітря,
Твоя чиста і відверта прямота.

20.03.07.


Питання

Жива була —
примусили спинитись,
сховати біль в мереживі тенет
і розміняти щастя завелике
на жменьку заіржавілих монет.

Разом навчалися
байдужості, цинізму,
плачу без сліз і чхати на любов,
спіткаючись о граблі алогізму,
у різні боки бігти стрімголов.

Чому ж мені
твої гіркі страждання
малює Бог віршами уві сні,
коли давно закрито всі питання,
розставлено всі крапочки над „і"…

16.03.07


Позамістове

Містам невідома така первозданна весна,
Що пестить вітрами оголені груди полів.
Цнотливо тремтить приморожена озимина
Під сизим повітряним куполом без берегів.

Линялою рясою спрагло чорніє земля,
В чотири боки лісосмуги розкидали руки,
Конає морозом натомлений день і здаля
На захід летить галасливою зграєю круків.

Розхристані села дрімають на розі узбіч,
Глибокими зморшками вулиць добробут колишній.
Над їхньою долею, збитою із протиріч,
Дрібними сльозами поплаче безсилий Всевишній.

Дерева покручені міцно гілками сплелися,
Вздовж трас витанцьовують західно-східний аркан.
І гірко у горлі від диму паленого листя.
В долинах сивіє вологий вечірній туман.

А зранку запахне повітря вогкою корою,
Зелено здійметься з колін пожовтіла трава.
І свіжо задихає степ молодою весною,
Що сукні жалобні з холодних дерев позрива.

13.03.07


Комедія дель арте

Я впізнала тебе серед сотень облич,
Твою душу вогненно холодну.
Порцелянова лялька — авжеж, ясна річ —
Знає руку свого ляльковода.

Я впізнала тебе поміж сотень личин,
Попід шаром акторського гриму.
Твоя сутність пов’язана з тілом моїм,
Моє тіло — з руками твоїми.

Хоч актор відкриватись душею не звик —
Перед лялькою став на коліна.
Ти без мене — самотній старий ляльковик,
Я з тобою — жива Коломбіна.

07.03.07


***

Навіженим бурхливим поштовхом
Накотилася зваба хвилею.
Заколисав чуттєвою розкішшю,
Заповив нетривкими обіймами.

А на скронях смолисті кучері -
То мій біль, принесений здалеку.
Моє прагнення тебе змучене,
Світобачення з розмаху вдарене.

Над будинками тихо принишклими
В’ється пристрасть тремтливим стогоном.
Ти — вимога моя завищена,
Ти — прохання з пересторогою.

Завмирає повітря сонячно,
Стигне час дощовими хмарами.
Відчуваєш чекання агонію
Перед злетом новим Ікаровим?

06.03.07


***

Лица тянутся в ряд, рядом строятся лица,
И не видно цепи ни конца, ни края.
Кто-то хнычет, горюет, от смеха кривится…
Убегай,
улетай,
забывай — забывая…
Кто был дорог — далек, только точка мерцает
И нет сил догонять — цепи тянут вперед.
«Хочешь счастья — лови!»…будет наоборот:
Вспоминай,
вспоминай,
вспоминай!"
Забывает…
Все легко: хочешь — верь, хочешь веру ломай,
Или жизнью играй, иль себя отдай лицам.
Только помни,
ты помни,
ты не забывай,
Кто заставил
задуматься,
остановиться…


Подарунки

Загортаю любов у пакунки,
Перев’язую стрічками білими,
І складаю в куток подарунки
Для колишнього милого…

Тії любощі знято з рахунку —
Моє серце твого не зігріло.
І лежать у кутку подарунки,
Припадаючи пилом…

05.02.07


Перевтілення

Не коханий — вже просто колишній
Сіру пляму на серці полишив.

Душу порвану ниткою зшила,
В темну шафу повісила крила.

Заплела у тугі довгі коси
Непристойно-сріблясте волосся.

І звикаю асфальтом ходити,
Черевики звичайні носити.

В моїм домі побілені стіни,
І цвітуть у садку жоржини.

Вдень в маленькій книгарні працюю,
А вночі свої мрії малюю.

Хоч самотньо, та дуже цікаво
Запашну пити з горнятка каву

У затишній кав’ярні щоночі,
Де за рогом трамваї гуркочуть.

Розучившись сміливо любити,
Намагаюсь буденністю жити.

З неба скинута ніччю єдиною,
Була янголом — стала людиною.

04.02.07


Новий початок

Ти ловиш своє щастя на живця,
Я подумки шепочуся з тобою…
Два краї світу — і по манівцях
Сліпа іду, розшукуючи долю.

Ти ж полетів далеко в височінь,
Ти вільний птах, іскра вогню палкого.
А я тополі невідривна тінь,
Що вдень кружляє стовбура навколо.

Лети удаль, шукай свої шляхи,
Вслід зорям прийде сонце — будь щасливим!
Я з пульсу не прийматиму руки
І буду після сонць чекати зливи.

04.03.07


Шматочки смальти

білий

Я стою на вершині — чолі крижаної гори,
Вітер сипле у спину докучливі перестороги,
А на сході здіймається сонце — провісник прозріння.

Я нарешті дійшла до тієї ясної пори,
Коли запросто можна об спогади витерти ноги
І піти уперед, надихаючись чистим сумлінням.

пурпуровий

Рефлексія сили твоєї на спині лишила садна,
Відбитки твоїх долоней на щоки лягли тавром.
У грудях — червона цегла, над нею любов не владна.
Дозріле колосся втоми збираєш тупим серпом.

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Історична батьківщина — Дніпропетровщина. Духовна — Західна Україна. Фізично уживаюся між ними і десь у позачассі… Близнюча натура, зелено-мавські очі, (кажуть) чарівна посмішка.