Автори / Олесь Барліг / Вірші
***
білий
як сіль
візантійських річок
зім’явши пальцями хустку
розпочну столітню війну
хризантем
мій імператор
ти стаєш лише спогадом
про рік коливань
поміж трьох берегів
світанок
лев із книгою
і білими крилами
наче емблема Венеції
мій імператоре
на гобелен
твоїх рис
не вистачає ниток
день вкотре білий
білий як перли
з візантійських річок
***
ступінь
твоїх порівнянь
світу і
усього мене іншого
телефонуй частіше
обіймай
міцніше
я
маленький сіроптах
на комірці
твоєї сорочки
***
ти кажеш що я красивий
начебто вірю
бурштинові хмари
наближаються кроками
дощу
майбутнього тижня
більше ніж просто бажання
пензлики з хутра білки
зеленим і синім
пишуть мого Караваджо
Горгона
збирає волосся у коси
чекає Персея
щодня пече пироги
варить каву
кажеш
що я красивий
вірю
чи може бути інакше
***
усе лице залите сріблом
аґрусу колючі гілки
хворіють на застуду
на ту
що поливала квіти
дивилася у дзеркало
чекали
не дочекавшись
йшли додому
усе лице залите сріблом
смородини жовтаві квіти
вилазять ще у лютому
тому
що парасоль не врятував
прийшла на зустріч мокра
годинник мовчки милувався
її буденною красою
усе лице залите сріблом
ожина непомітно заросла
паркан
на свій
незрозумілий іншим лад
верталася назад
і думала “чи марно їхала?”
бруківка тиснула на пил і він кричав
***
вона приходить щотижнево
курить
дмухає в кватирку
він
закоханий у скло
збирає вікна і склянки
пляшки і кульки
яких багато
буває у дітей
[вони полюють їх
для ігор]
лапдор осте макадо
пру омаздо пру...
вона ховає сигареткою
вуста
її волосся трішки сиве
він прагне оселитися у склі
тулиться до стін
які якщо не дряпанні
то називаються “прозорі”
***
зламані окуляри
шматок хліба відірваний від цілої буханки
чашка
після випитої кави
не вимита
з осадом уздовж своїх біло-сірих стінок
потріскані двері кухні відкриті на вулицю
погляд кота у нашийнику
на тарілочку смажених судаків
–
усе
стає всеосяжним натюрмортопейзажем світу
розташовую скрипом суглобів
його елементи
по вертикалі
і довжині виднокола
***
перша дружина набирає води
[слухає
як крапля за краплею
останніми крилами
з крану у глечик
волога]
друга дружина з шафи
на стіл
вісімнадцять фужерів
[на кожному намальований голуб
квітка конвалії
яблуко
розрізане навпіл]
третя дружина підпалює вогнище
[живить його
спочатку папером
а потім рештками дров
[гілка акації горіха
вільхи]]
а мати в цей час
виходить навулицю
бачить як сходить сонце
збирається годувати верблюдів
***
легковажність і сум
два скла у одних окулярах
у нього
вдень він вбивав драконів
визволяв з полону принцес
вів на війну легіони солдат
а вночі
лишивши свій меч за дверима
розпустивши волосся
по спині
знаходить притулок і спокій
біля ніг свого сюзерена
***
м’язисті руки зорі
підіймають вітрила
вирушаючи далі у шлях
засмаглі обличчя і плечі
очі блакитні
[як небо в прозору погоду]
на щічках щетина
і погляд суворий
вона сексуальна
трикоми
усі пішли грати в м’яча
я залишаюсь на кухні
тисну сік помаранчі
намагаюсь не дивитись на кахлі
там зачаїлася ластівка
***
ти запорука болю
у який ніхто не повірить
скажуть що я симулянт
[вдовиця вигулює пуделя
той випорожняється поміж бузків і персиків
залишає сіре кучеряве волосся
на їхніх гілках]
ти китиця черемшини
затиснута у щоденнику
який вів більше ніж рік
[чоловік у тільняшці
під пахву бере пекінеса
і озираючись навкруги
переходить дорогу]
***
у голову засіли два рядки
"багаття з шипшини"
та
"бронтозаври прямують містом"
намагався створити вірш
а він все ніяк
сидів у вологій темній норі
і мої ритуали
не приймали пологів
і кава була мов звичайна вода
в цей час сусідська дитина
взяла олівець і папір
та чорно-білим накреслила що
широким проспектом
повз бутики й театри
йшли бронтозаври
а трішки поодаль
бородаті шофери
палили троянди
***
занепокоєність через те
що пахви пітніють
часом можна вловити у когось
дивлячись на його зіниці
незадовго до того як темрява
вкриє усе позасвітлом
можливо що дехто
усе ж таки встигне
розгледіти трішки зів’ялі
троянди у спальні Луїзи Фоке
зіниці тремтять
лапка з перетинкою
м’яко мацає скло –
там
спираючись на повітря вкотре на ліжко
падає трояндова пелюстка
***
внутрішнє буття
келиха з медом
мабуть таке ж
як і зовнішнє
несвідомо фарбовані губи
їдуть в маршрутці
блискітками
наче фарами
допомагають авто
висвітлювати шлях
розкриваються
«на жовтневій будь ласка»
обраній меншості
дають якісь зобов’язання
не спитавши у неї
чи хоче цього
мед цукориться
губи цілуються
обрана меншість дихає
***
інсайт сідає на стільчик
хизується капелюшком з пером
тисячекрила синиця
краде у старої сухарики
однонога лисиця
чаїться у хащах
щоб першому ліпшому
кинути слово
«Давай!»
Додав Art-Vertep 22 лютого 2003
Про автора
Член літературного клубу «99». Координатор літературної течії «Сталкінґ хронотвору». Співорганізатор і співучасник літературних перформенсів «СЕМИРЕЧЬЕ», «ВЕРТИКАЛЬ» й першого в Запоріжжі турніру слем-поезії
