Автори / Кока Черкаський / Поезії
Карамелька
Я несу в кишені карамельку,
Ось прийду – тобі її віддам,
Хай вона на вигляд і не дуже,
Заціни: я міг би з`їсти сам.
Але я несу її лише для тебе,
Крихти хліба й крихти тютюну
Поналипли на її обгортці,
Обліпили всю її, смачну.
Через кожні двадцять вісім кроків
Я на Божий світ її виймав,
Перевірити, чи не згубив її я,
Перевіривши ж – назад в кишеню клав.
Інколи ж, коли не міг стерпіти,
Вийнявши, її я розгортав,
Перевірити, чи з нею все в порядку,
Перевіривши ж – назад в кишеню клав.
А коли мене ніхто не бачив,
Розгорнувши – я її смоктав,
Перевірити, чи часом не отруйна,
Перевіривши ж – назад в кишеню клав.
Ось уже пройшов я з півдороги,
Нешкідливу і поживну, на біду,
Я тобі несу в кишені карамельку,
Дочекайся, я ось-ось прийду!
***
Ти, звісно, далі сподіваєшся - дарма.
Вже листопад, передбачається зима...
Ти більше не приходь до мене уночі,
До нового замка не підійдуть старі ключі,
Ти цілий жовтень голову мені дурив,
На вуха сім мішків гречаної мури
Мені ти понавішував, - пардон,
Я бачу – ти не лицар, ти – гандон!
Тобі я вірила і віддавала все сповна,
Тепер я бачу: ой, якая ж я була дурна,
Що я довірилась такому мудаку,
Та краще б я ото втопилась у струмку!
Ти, хитрий і підступний мудрагель!
Та краще б я ходила на панель,
Ніж за "спасіба" із тобою ночувать,
Та ще й кровать ти обіцяв зремонтувать!
Казав, що ми поїдемо в Туніс,
Насправді ж ти водив мене за ніс!
Ще в червні обіцяв купить путівку, гад,
А вже – поглянь! - зима надворі, листопад!
Усі мої подруги вже давно
Мені казали, що насправді ти – лайно,
Та я й приснить собі такого не могла,
Що замість принца доля дасть тебе, козла.
Ти висмоктав із мене весь нектар,
Мої пів-хати виніс на базар,
Ти – хам, ти – солдафон, ти – просто глист!
Терпіння кінчилось. Надворі – падолист.
***
Місяць за хмарами,
Капає дощ,
Мряка навколо й туман,
Без парасолі,
Закутаний в плащ
Йде одинокий пацан.
Шо він шукає тут?
Дума про що?
Чом не сидить у теплі?
Схопить застуду,
Пійма менінгіт,
Й навіки спочине в землі ...
Та не про себе він
Дума в цю мить,
Дума про нас , день і ніч!
Цей одинокий
Замерзлий чувак –
Юний у Жовтні Ілліч!
Знає він:
Скоро буржуям каюк!
Вигляне сонце з-за хмар,
І розкуркулений
Згине навік
Підлий і капосний цар!
Місяць за хмарами,
Капає дощ,
Мряка навколо й туман,
Він усміхається,
Добра рука
Міцно стискає наган.
***
Черговий жовтень, на душі роздрай,
І очі хоч портвейном заливай,
От інші кажуть – „болдінская осінь”,
А я у Болдіно не був і досі.
Якого дідька пертись на край світу?
Я краще викличу собі якусь Лоліту,
Вона прийде, все зробить так, як тре,
Й натхнення з мене аж бігом попре.
На вулиці біда - хоч не виходь,
Повсюди пішоходи місять глину,
Із неба сіє мжичка, вітер в спину,
Природа умерщвляє свою плоть.
***
Жовтень, Великий Кастричнік,
Я в школі був майже отлічнік,
Ходив я підряд на паради,
Носив транспаранти, як нада.
Якось я ніс транспаранта,
На нім був Ілліч з красним бантом,
Тут хтось мене штурхнув під руку,
І Ленін звалився в багнюку.
Відразу на мене насіли
У формі якісь два дебіли,
Казали, що я диверсант,
Бо Леніну вимастив бант.
Вони мене взяли в розробку,
Сказали, що кинуть у топку,
Як я не признаюсь навіщо
В багно Ілліча я вперіщив.
А я ж, чесне сло, ні при чому,
Пустіть мене, дяді, додому,
Мене не ругайте зазря,
Бо я патріот Октября.
Минули роки з того часу,
І вождь робітничого класу
Уже не приходить до мене у сні
Ані в листопаді, у жовтні ані.
***
Коханець жовтень - у очах багряний гріх,
Тобі я присвятити хочу стіх,
Хоч ти й крутий, Великий і тепе, -
Не маю намірів я вихвалять тебе.
Я думала – із тебе буде толк,
А ти відразу після цього змовк,
До стінки повернувся, захропів,
А щоб поцілувати – й поготів!
Про тебе слава йшла, що ти крутий,
Я ж придивилась – ти не жовтий, а рябий,
І віршів ти не знаєш наізусть,
Мені навіяв ти не радість, радше – грусть.
Та щоб я із тобою ще колись!
Та краще ти оце засни і не проснись!
Але щоб знав - ти незабаром станеш татком,
Від тебе в мене буде жовтенятко!
БОФІН
В клітці шиншила
Воду розлила,
Стукає, грюкає, -
Слухать несила.
Випустіть, випустіть,-
Каже вона,
Я ж дуже розумна,
Хоч з виду дурна.
Сонце сховалось за обрій,
Це так архаїчно й банально!
Чи не могло б воно завтра
Продемонструвати щось нове?
Дерева хитаються вітром,
Це так старомодно і звично,
Чому б цим деревам, наприклад,
Не станцювати хіп-хопа?
Як відомо, сніг падає взимку,
А влітку – гроза й дощ із градом,
Ми живем в двадцять першім сторіччі,
Чому б їм не змінятись місцями?
Я кохаю жінок до нестями,
А сьогодні це так непристойно,
Усі прагнуть модерних стосунків,
Щоби стати як Боря Мойсєєв.
Я пишу традиційним ямбом,
Амфібрахієм або хореєм,
Та редактор журналу говорить,
Що в віршах цих немає родзинки.
А мені не потрібно родзинок,
Хочу я лиш, щоб все залишалось
Так, як було в моєму дитинстві,
Щоби сонце вставало на сході.
***
Поет мусить бути
Голодним, холодним,
Тоді на нього краще
Сходить просвітління.
Коли ти нічого
На протязі тижня
Не береш до рота,
Тоді у твойому доробку
З`являються дивні метафори,
З`являється вміння.
Коли ти мерзнеш в трамваї
І поглядом скануєш вікно
Або стоїш на холодній зупинці
А воно все не їде,
Тоді ти стаєш
Все ближче до Бога
І запросто можеш
Створити новий "Кобзар"
Або "Енеїду".
Коли у тебе в кишені
Цілих сорок копійок
І ти половину віддаєш жебракові
І жбурляєш останню монету
У фонтан на щастя
Це означає – незабаром
Ти складеш геніального вірша
Або навіть сонета.
Коли в тебе справи
Ідуть все гірше і гірше,
І в тебе немає навіть
Шкарпеток цілих,
Всі подерті –
Радій!
Незабаром ти станеш
Всесвітньо відомим
Після власної смерті.
А хто ж такий рокер
Спитаю я вас
Відкрийте мені цей
Нехитрий секрет.
Рокер – це бідний, нещасний,
Голодний, холодний
Щоденно вмираючий
Від болю
Поет.
Я біжу темним лісом...
Я біжу темним лісом
Під ногами шурхотить….
Звідусіль вітер і страх
Навколо мене дикі звірі
Роззявили люті пащі.
Я біжу темним лісом
Доганяю завтрашній день
Позад мене усе, що було
А попереду – чого не буде.
Я біжу темним лісом
Можливо, я важко хворий
Або це мені сниться
Я біжу темним лісом
Мене хочуть з‘їсти дерева
Я біжу темним лісом….
***
Жаль, що помер Нікулін
Я його так любив
Що навіть збирав його фото
І побував не Демерджі
Лазив на його горіх
Дихав його повітрям
Це був єдиний актор
Котрого я знав в обличчя
Ім‘я, по-батькові й прізвище
Всі інші – лише паяци
У порівнянні із ним
Мені розповідав друг
Що Нікулін приїздив у Борислав
Часто стояв на розі магазину
За п‘ятдесять метрів від моєї фіртки
Курив цигарку і чекав автобус
На місто-герой Трускавець
А я йому вірив
І ходив стояти туди
Де часто стояв Нікулін
І мені було радісно з того
Що я стою там, де стояв Він
Монна&Ліза
Я нарешті все про себе взнав,
І про те, коли і ким я був:
Переходив Рубікон,
Ім`я мав Наполеон,
На «Титаніку» тонув…
І Америку відкрив я,
І ненароком розробив дуст,
А ще раніше – колесо,
Й нашептав мадам Тюссо,
Щоб вона зліпила мій бюст…
Часто згадую про те, як
Штурмом брав я Теночтітлан,
І ацтекшу не одну
Мав тоді я за жону,
А Кортес був мій друган.
Над горами пролітав я,
По пустелі сорок літ йшов,
Океани - острови,
Вершники без голови,
Перші поцілунки й перша кров…
Я набачився всього, аж
Все набридло, наче шансон,
Люди, коні, кораблі,
Арбалети і шаблі,
Монна Ліза й море інших монн…
Я знайшов собі нарешті рай,
Тож зніміть із мене цей дар,
Сонце сіло за Дніпром,
Тепло пахне молоком,
Й поцілунок її – нектар…
Я хотів би в Тянь-Шань...
Я хотів би в Тянь-Шань
Із Марією Шунь,
Бо у ній щось та є
Від ведичних відунь.
В її погляді – синь
Нездійсненних бажань,
Бо у неї – мій інь,
А в мене – її янь.
Я міцний, наче тур,
Вона спритна, мов лань,
І її вже давно
Вабив древній Тянь-Шань.
Вона знала давно
Щось таке про життя,
Що я досі не зміг
Прояснить до пуття.
Хто вона, де тепер?-
Я гадаю щодня,
Чи щаслива вона
Від свойого знання?
В її віршах слова –
Візерунками рун.
Я не хочу в Тянь-Шань
Без Марії, без Шунь.
Я хочу щось таке зробити,
Чого ще не робив ніколи,
Можливо, в небо полетіти,
Або пройтись по місту голим.
У мене є таке бажання
Зробити щось таке важливе,
Щоби відразу вся планета
Від цього зойкнула би дива.
В мені кипить така потуга,
Така наснага, така сила,
Що я би переміг Геракла,
Самсона й навіть Чикатила.
Я міг би стати Прометеєм,
Чи, може, навіть Іісусом,
Щоб зажили ми всі щасливо
На заздрість бідним білорусам.
Я хтів би бути твоїм золотом
Шоб ти мене у коси заплітала
Якби вони у тебе були
Я хтів би бути твоїм котом
Шоб ти не гарчала на мене
Як скажений пес
Я хтів би бути кришталиком твого ока
Щоб осягнути твій внутрішній світ
І зрозуміти нарешті
Чому ти так не любиш
Мити посуд...
Я прийшов додому
П‘яний, як скотина,
- Добрий вечір, люба,
З святом Валентина!
Простягаю квіти –
В‘ялі дві гвоздички,
Третю ж загубив я
Біля електрички.
Хочу до вбиральні,
Вже терпіть несила,
Пропусти, кохана,
Поскоріше, мила!
Й міряюсь повз тебе
Прослизнути хутче.
А в руках у тебе
Щось важке й болюче,
Щось таке подібне
На бейсбольну биту.
Й дивишся на мене
Ти чогось сердито.
Ну, прийшов я троха пізно,
В дві години ночі,
Але це ж не є причина
Бити межи очі.
А я ж тобі говорю
Мовою Езопа,
Що у мене зараз
Розірветься жопа.
Орієнтальна весна
Яке цього року буяння вишЕнь!
Поглянь-но лишень!!!
Цвітуть черешнІ і вишнІ,
Але ж не лише!
Ось-ось зацвітуть яблунІ і грушкИ, -
Це ж буде вапше!!! ...
Солов`ї не співають уже
Надворі грудень,
День уже короткий,
Цвірінькають лиш
Сірі горобці .
А де ж,
Скажіть мені, шановні,
Подівся соловейко, блін?
Ворушить вітер
Під вікном ліниво
Сміття, забуте кимось із сусід.
Вода гаряча
Не тече із крана, -
Глобальне потепління, блін!
Бурчить
Бурчить у животі
Вчорашній суп.
Мені говорять:
Фізіологізм.
А я не впевнений,
Що так, -
Прокляті рудники!
А ти така зваблива...
Ти така гарна
І зваблива,
У тебе волосся,
Немов водоспад.
Я був у Яремчі,
Стояв на місточку,
Дивився униз, -
Страшно ж бо як!
Кум
Мій кум
Сидить собі у Римі,
Це десь в Європі
Місто є таке,
Здається,
То столиця греків
Або французів,
Котрі п‘ють саке.
Вони їдять
І жаб, і слимаків,
Такого я би їсти
Не хотів.
А кум там
Вже дев‘ятий рік,
Туди він
Від режиму втік.
Йому смакують
Жаби й слимаки,
У нього дивні,
Знаєте, смаки.
А я їм сало і часник
І в Рим не хочу,
Тут я звик.
Крім того, в Римі
Мафіозі
Сидять з ножами
При дорозі.
І у хохлів
Ці бузувіри
Останні відбирають
Ліри.
А в кого лірів
Дуже мало,
У того відбирають
Сало.
Тому не їду
Я у Рим,
Хоч кума жалко -
Дідько з ним!
Щастя
На трасі
Бобринець-Херсон
В селі якомусь
На стовпі
Лелека звив гніздо.
Це дуже добре,
Це щасливий знак,
Коли лелеки гнізда в‘ють:
У цього
У стовпа
Все буде
Ха-ра-шо!
Кінець світу-2
Вже незабаром
Буде кінець світу,
Про це говорить
Весь розумний люд.
Уже є план,
Що буде і за чим,
Яка частина світу
Першою загине.
Спочатку хвилі з моря
Налетять на США,
На Англію і Амстердам,
Опуститься під воду
Пів-Європи, блін!
Цивілізовані ж бо
Мільйонери
У паніці полізуть в гори
Й там помруть
Від холоду й нудьги.
Лиш на Вкраїні
Буде лад і спокій,
Все буде чьотко
І по плану йти.
Зростатимуть надої
З дня у день,
Зростатиме ріпак
І прочая озимина.
Ми вийдемо
На перше місце в світі
Із виплаву сталюки
Й чавуну,
З прокату труб
Безшовних і звичайних,
Нарешті добудуємо
Одесу-Броди,
Запустимо нові
Чорнобилі
І Дніпрогеси теж,
Впровадимо
Новітню техніку
В усі сфери життя
І вийдемо
На перше місце
В світі
За якістю життя.
Бо вже не буде
Ані США,
Ані Японії чи ФРН,
Усе затопить океан,
Усі помруть,
Як в тріллері "Армагеддон",
А ми під проводом
Метких регіоналів
Продовжимо реформи на селі.
***
Оце таке
Мені на думку спало,
Ви скажете - здурів я?
Далебі!
Піду-но я в сільпо,
Куплю про всяк випадок
Сірників
І солі, блін!
Кінець світу
Говорять люди,
Що небавом
Настане кінець світу.
Ой!
Земля здригнеться,
Вітер, хвилі,
Цунамі налетять на нас,
На Сонці плями,
З неба метеори,
Нові бацили,
Спасу нам нема.
Прийдуть китайці,
Скуплять наші хати
,
Карпати відберуть і Крим,
А опісля китайців марсіани
В нас заберуть
І шахти, і Кривбас,
А потім знову з неба метеори,
Воно красіво, коли в міру,
А не так,
Що день і ніч
Із неба летять камні,
І зводять нанівець
Селянський труд.
І стане українців мало-мало,
Ну, чоловік із двадцять - двадцять п‘ять,
Ми будемо пливти
По буйнім морі,
Акули будуть плисти
Нам услід,
І наш благенький човник
Будуть хвилі
Кидати вгору-вниз,
Немов кізяк.
Зате на щоглі
Буде тріпотіти
Блакитно-жовтий прапор
І тризуб!
Орієнтальне Літо
Яке цього літа буяння хлібів
!
А як ти хотів?
Стоять пшеницị і жита, -
Ото красота!
Й хоча не стоїть вже -
Зібрали! - ріпак, -
Все буде ніштяк!
"Ніч яка місячна, зоряна, ясная..."
Ношпа закінчилась,
Скінчився аспірин,
З’ївся увесь валідол,
Я ж тобі, милая, к 8-му березня
З осини витесав кол.
Ти не лякайся, що кіл цей осиновий
І не ховайся в пісок,
Як заховаєшся – я ж тоді запросто
Витешу довший кілок.
Шось ти коханая
Вкрай зажурилася,
Ясний твій погляд поник.
Я розумію, що запах не нравиться, -
Але ж я люблю часник.
Рученьки терпнуть,
Злипаються віченьки,
Мила, як ти не тремти, -
Я принесу тобі трохи свяченої
З йонами срібла води.
Вже незабаром зійде ясне сонечко
І защебечуть пташки,
Промінь зблисне – і від тебе не лишиться
Навіть прямої кишки.
19.08.2005
Там не видко
Там не видко
Ні сонця, ні зір
Тілько вітер
Ходит помеж гір
І я чую: щось
У душі щемить,
Мабуть, я злечу
Птахою в блакить…
Чую скрипаля
Із небесних сфер,
І не знаю: я
Ще живий, чи вмер.
Там не видко
Ні сонця, ні зір
Тілько вітер
Ходит помеж гір…
Хочу літа
Посеред зими,
Зорі світять
З темної пітьми……
І я знаю: десь
Я знайду когось,
А мене знайде
Незнайомий хтось…
Бачу вдалині
Постать скрипаля,
Грає він мені
Пісню звідтіля.
Там не видко
Ні сонця, ні зір
Тілько вітер
Ходит помеж гір…
Десь зітхає
Тихо чорний дуб,
Я згадаю
Присмак твоїх губ...
23.04.2005
Чорним чорнилом Чорнобиля
Чорним чорнилом Чорнобиля
Розлито українське горе,
Чому ми постійно останніми
До фінішу, командоре?
Усе заростає кривдою,
Повсюди – одна амброзія,
Я знаю – щось знову вибухне,
Та вдіять нічого не в змозі я.
Від рік залишились річища,
Від хуторів – лише згарища,
Нам брешуть, а ми у все віримо,
Бо ми – унікальне явище.
Ми любимо гарні метафори,
До лікаря йдемо лиш при смерті,
І відпочиваємо в камері,
Як в кандалах ноги затиснуті…
Здавалося б: ще крок – і кінчаться
Усі наші біди – чорнобилі,
Та скаже месія – навіщо це?
І знов просинаємся в попелі…
Закотилася сонця тарілочка
1.Закотилася сонця тарілочка,
Соловейко затьохкав в гаю.
Під копитами тріснула гілочка, -
Завтра я загину в бою.
Завтра я увійду в історію,
І для мене зупиниться час,
І з портрета, нашвидкруч намальований
Буду вічно дивитись на вас.
2.Нагострив я об камінь шабельку,
Підкувавв вороного коня,
Не боюся я бою ні крапельки,
Тільки жаль недожитого дня.
Завтра все вже буде по-новому,
Хтось загине, а хтось – на коні,
Тож підіймемо чаші, панове, ми,
Щоб ця доля дісталась мені.
3.Скільки ще доведеться нам битися,
Щоб нарешті настав вічний мир,
Щоб нарешті вони зрозуміли всі,
Що тут смерть їх чека, не ясир,
Що земля наша стане могилою
Для усіх, хто приходить з мечем,
І від гніву нащадків Гатилових
Вже нікуди й ніхто не втече.
4.Закотилася сонця тарілочка,
В очеретах – то сич, то сова.
Закінчилися мед та горілочка,
Від думок аж тріщить голова.
„Та невже в нас не вистачить пороху?-
Донеслось з Гуляй-Поля в пітьмі, -
Завтра ми не загинем від ворогів,
Вороги хай здихають самі!”
***
5.Закотилася сонця тарілочка,
Соловейко затьохкав в гаю.
Під копитами тріснула гілочка,
Вчора я не загинув в бою...
PALINDROMON-21
І трава, ніч…
Оохи та ахи…
Луджені зорі,
Аромат лексидій,
Юль фото…
Флюїди скель,
та моря,
і роз…
… І не жду лиха,
А – тихо очі на варті….
PALINDROMON-7
Море пала – кит умре!
Псів Орквемада – ай, вон!
Забудь, Вадику, мотодів-
дрокер’янок,
Їх поре Антон!
Яр глибок –шрам.
Марш кобил грай, нотна еро!
Пхі, коня рекорд:
Від –ото – муки дав дуба!
Знов я, Адаме, в кров і сперму
Тикала пером….
PALINDROMON-3
Холод, і лаванда, і бузок…
Анапа, цигани….
З неба Кармен поспіша до мене –
Кат мій, похіть, оаза радості в сумі….
С.В.У.????
Чирк! Кричу всім у світ: сода!
Раз!
А оті - хоп! – їм таке:
- Не мода ( шіп-соп),
Не мрак,
А… бензин!
… аги, цапа на козу!
Біда на валідол, ох ….
PALINDROMON-1
А сірі зорі – фенотип наш.
В’єтнам – Аіда дім,
толом і пресом.
Арена болі -
«Лобан – ера!»
Мо’, серп і молот- мід?
А діамант – євшан??
Питон – ефір Озіріса???
* * *
Пегас – у сіянні Зевеса.
Іроди року
І жартів вітражі –
у коридорі,
А се – везіння Ісуса.
Геп!!
кава з молоком
Я хочу кави з молоком,
Щоб пінка й аромат,
Я хочу стати малюком,
Як сорок літ назад
Щоб мені теплу налили -
Дарма, що суррогат -
Щоб стати знов, як був, малим
Я випив би і яд.
Щоб день був довгий, наче рік,
Щоб босим по траві,
Я пив би конюшини сік
Й ходив на голові.
Щоб був у мене сташий брат.
І батько. І дідусь.
Їх би любив тоді стократ,
Їй богу, не хвалюсь.
Й тоді, в безсонну довгу ніч
Я мав би сотні мрій.
Й одна із них – о дивна річ! –
Щоб вирости мерщій.
Передвиборна Коломийка
Я би ся балотував
У Верховну Раду,
Якби спереду я мав
То, шо маю ззаду.
Любі наші депутати,
Я вас дуже прошу:
Чи не можна мені дати
Троха більше грошей?
Бо у мене жінка, діти
Й теща – стара сучка,
Всі вони мене пиляють
За малу получку.
Любі наші депутатки,
Шо маю робити?
Заплатив я всі податки,
за шо мі жити?
Був єм вчора в магазині,
Нюхав сир і шинку,
Жеби запах не забути,
Як прийдем до ринку.
Нас всіх дуже агітують
За ЄС і НАТО,
Але шо нам там робити –
Не можу догнати!
В них там ковбаса із гною,
Сало - із пластмаси,
А по вулицях юрбою
Ходять підараси!
І в Євразію не хочу
Також я вступати,
Бо пошлють мене відразу
У Чечню, в солдати.
Краще вже без газу ми
Проживем цю зиму,
А у квітні всі поїдем
Грітися до Криму!
Любий наший президенте!
Як ви там, нічого?
Я ж за вас ся так хвилюю,
Аж мі крутит ногу!
Часто бачу або чую,
Же вам дуже тяжко,
Гнете спину на Вкраїну,
Як тота мурашка!
Як ви там один жиєте
Серед тих бандитів?
Коли вже вони по тюрмах
Будут всі закриті?
В це питання політичне
Прошу внести ясність,
Чи бандитам дали тюрми
У приватну власність??
Про автора
Ну що , панове, народився я 18 червня, вранці. Якраз сонечко так гарно світило. Першого вірша написав у першому класі, він був про вождя світового пролетаріату і складався із трьох частин - I , II i III. Десь із шостого класу почав писати пісні.
