Автори / Максим Солодовник / Поезії

невичерпний кредит довіри

тільки вночі
ти починаєш думати
як то все мало б бути насправді
твій приручений самоаналіз
свідчить
що варіантів як ніколи безліч
і переблимуючись ганебні світлодіоди сумнівів
потроху виїдають спорожнені гектари
приватних володінь совісті

ніколи не дізнаємось чи зроблено так
як треба
чи потрібна коректура
наших еротичних фантазій
нашої пісні що балансує
між саморобною цяцькою
та рукотворним дивом
наших в міру прокурених легень
які попри це ніколи не залажають
даючи нам незаслужено достатньо часу
щоб визначитись у найголовнішому
і залишити
катастрофи
у небутті


панта рей

як відомо з курсу античної літератури
все тече не залишаючися незмінним
у своєму становищі все тече
наче глибока могутня річка
якимось чином не тільки вціліла серед
оцього мегаполісу а ще й досі дає підстави
писати про неї саме як про глибоку

ще навіть скраєчку набережної де хвилі
м`яко б`ються об носаки твоїх берців
вже зовсім темно коли вглядітися всередину
і порожньо що стимулює нашу трохи
злякану цікавість помітити світлу
поверхню цієї води що надвечір
щохвилини стає холоднішою

прихід героїв – річ неодмінна не тільки в блокбастерах
тому дуже скоро помічаєш закохані пари
на прибережному піску і бадьорих гопів
що скидаються на першу за сьогодні чекушку

однак ти дивлячись як запалюються перші
мандрівні вогники на дальших і ближчих катерах
чомусь думаєш про швидкоплинність останнього року
і докорінність несуттєвих змін у характері
адже такі зміни завжди є найголовнішими

до всього мінлива погода і чудний тиск
показники якого віднедавна стали для тебе
теж дуже важливими:
маєш метеочутливу кохану і друга
який лежить у лікарні якраз через тиск
минулих відвідин просив принести цікавої прози
може згодиться цей вірш?


* * *

вогка небесна люлька
розкурювана лиш туманом
щоночі приходить на мій вокзал
скрадаючись поміж густих хмар
і рядків нечитаного газетного маразму
перед порожнім пероном
де сюжети просто не стаються
ця країна де ти народився
загалом підтримує нешвидкий темп
наче втомлена коханка
вона щодня дає нові приводи попуститись:
вчора тобі затримали ще на тиждень
зароблені гроші сьогодні ти взагалі забив
до кінця року шукати способи якогось заробітку
завжди будучи перконаним
ніби продатись незадешево –
це зберегти честь принаймні
перед самим собою
хоча майже в кожного на жаль
таки є конкретна ціна –
сума на яку ти одного разу прожлобишся
не допомігши ближньому
так це і є твоя справжня ціна
хоча навряд усвідомлення цього може
зламати твою незрушну природню жадібність
та неприродні своєю потворністю стереотипи

майбутнє сюди не приходить адже
недарма найбільше скучаєш за тими
кого особливо давно не бачив


* * *

дівчина схожа на легкий кашель
що посвистує десь глибоко в бронхах
і трохи на вранішній ліс
тінь далекого птаха на камянистому грунті
південного узбережжя криму
і трохи на геометрію зливи
що цілком губиться між складок мого реглану
суцільне передчуття
суцільна пульсація

чи можна вірити в реальність такої зустрічі?
чи можна вплинути на дивний небесний ритм?

це триває недовго як на стандарти історії світу
легка запамороченість шум у вухах
адже наше життя триває всюди
навіть у відвертих відстійниках

ніжна й непохитна самота
купа сідіерок зі скачаною на халяву музикою
які вона впорядковує ніби добрий пастор
перші зради колишні подруги
слабкий драп зустріч випускників
близнючі спальні райони –
це абетка для початкової школи з науки виживання

не відкриваючись нікому вона перетворювалась
на довгу ніби її кучері прекрасну пісню
ніким не знаною тут мовою
що пахне листям стиглого помаранча

я завжди був певен що зміни в її настрої
відбуваються залежно від напрямку вітру
але в кожному разі спокій переливався
за край її келиха
даруючи свободу
даруючи запах забутих слів

десь на самому споді щоденних вражень
бринить її дивовижна тотальна невизначеність
недоведеність жодного банального –
ніби серійно тиражована зброя –
переконання
яке не прослужить їй
навіть кількох місяців в умовах реальних фронтів життя

доки вона не обклалася сканерами та
офісно-паперовою базграниною
(всілякі там накладні й термінові контракти)
непотребом на зразок еміграції
чи раннього заміжжя

люби її так як тільки здатен
посеред типового для цієї пори року суховію
посеред нудьги й кволості інших
громадян вашої сонячної республіки
це ваш рідкісний спільний дайвінг

і якщо вода цих глибин буде справжньою
ви навряд чи забудете цю водойму
ви навряд чи колись спуститесь нижче самих себе
навряд чи побачите байдужість
у розширених зіницях

цілком можливо, аж до самої смерті...


внутрішній наполеон

вбити кабана перемогти у заїздах у скачках
у перегонах щурів між перегонами станцій метро
закінчити універ вивести нову породу тарганів
нарешті виграти дівок з паралельної групи
забрати те що тобі належить навести
лад у головах знайомих заборонити нащадкам
панкувати взагалі все заборонити
і зробити на власний лад
скількома мішками таких і подібних планів напхані голови?

ненависть до реклами – не привід її не цитувати
у далеких двотисячних було модним робити рекламу
тоді ще невеликої мережі харчових супермаркетів
прямо на бортах тролейбусів таку зелено-жовту
з хмарками думок типу купити ковбаси сиру
намальованих якраз над головами пасажирів
що незграбно похитувались під час руху
зайнята кожна своїм

знаєш, я навіть не беруся спрогнозувати
що могло б опинитися там якби їхні копірайтери
відобразили справжні думки а не рекламні тексти
навіть страшно вгадувати, розумієш?

звісно є багато інших прикладів
мудрі мають мету трохи далі ніж можуть бачити
ніби тримаючи результат попереднього множення в памяті
приділяючи найбільшу увагу засобам
і правильній траекторії свого руху

але

одна добра знайома нерідко каже:
хочеться бачити більше очей
схожих на чисті озера
а не на помийні ями....

потім
довго мовчки пємо свою розчинну каву –
кожному є над чим думати


цивіли

ви ще не бачили як вивертається звичне
як злостиво сичить між півзблисками обертів
пасують облудні слова страхом каутють нерви
новостворені ідоли задкують і рачки сповзають зі сцен
банкрутіють внутрішні депозити свідомості
напруга стає діагнозом після восьмої чарки

у незнанні себе
у зневазі до світу
ваша загибель
вічна загибель
сумніви біль і покора
єдиному жаху власного вимирання

стоокими проваллями тяжким тавром пече
докука вас мордує і розсіює у пустку
роеконструкція моралі мутагенез підвалів
пристрасть фальшива осблаблих тортур
все що гадав і задумав – викинь

небо – тут!
пекло – тут!

це єдиний можливий вибір
без угод і відсотків
без тебе на чолі колони дебілів


Втеча

знаєш, все могло бути інакше...

адже лід розтає і змивається з океаном
вітер міняє свій напрям як норми місцевого права
забуваєш пульс непритомних собак
і дуже-дуже повільно
перетравлюючи старі образи
вростаєш в нову реальність

з якої починається твоя надцята втеча

ти пірнаєш на дно квартир
заливаючись пивом і ромом
ти висиш допоки не побачиш дір
що вкривають твою оболонку
як дешевий синтпоп пересмажені мізки братви
аж тоді починаєш лататись

слухати новий джаз чи вивчати перську
дещо тут - дещо там
так триває нудне існування

твоя втеча – прекрасна
нехай і латентна
від мостів коридорів і трас
що звиваються в зашморг
і припиняєш торг

ти жбурляєш життю свій оббльований хлам
адже скільки б ти не старався
скільки б ти не надбав
ніхто тут не міг чекати від тебе іншого

твої проколи наперед сплачено
у кожного з нас є свій вбудований букмекер
він цинічно ковтає кожен твій другий крекер
будучи певним що все наперед втрачено

тому твоя втеча прекрасна
вона буде такою довгою як того хочеш
це спосіб твого існування поза декором

це спроба твого персонального звіту
Тому, Хто Вибачає.


Основи

довгий переліт асоціацій
завершується ніби такт у моїй голові
тікає з першим променем сонця
все приємне кажуть з дитинства бо вперше
важливе приходить потім
ніби передоплачений трафік на інтернет

я довго не вірив тим, що твердять ніби хочуть назад –
навіть найщасливіше дитинство сповнене відчаю
від власного безсилля і невідомості світу

пам`ятаю як вчився ходити біля кінотеатру алмаз
пам`ятаю себе у візочку шум сосон в далекому небі...
і водночас не можу про це зовсім нічого сказати

рафінація спогадів чомусь спиняється на основах
і саме тому їх неможливо оцінювати
вони – на початку відліку
це справжнє буття – ніяке
зведене до найпростіших категорій
сидить десь глибоко-глибоко в нас

щоб я мав змогу порівнювати з еталоном
розчаровуючись не перестаючи радіти
недосконалості
попри все любити свій час
і все що йому належить

...захищати звалище спогадів
від атмосферних опадів і шкідників :)


віджито = спожито

пропелером уяви
сягають углиб пуповини
докручують до апгрейду
перекрикують шлак
чи збагачують крейду

де ваші рейди?
де ваші імена?
ледь помітним шрифтом
на квитках з порожнечі
у пустку?

як розчинити згустки
памяті, що налипає
на вітрове скло
ніби знаки епох
у міжбрівні зморшки?

ми або я або хто ще
бачить минуле – живим?
може згадати запах
перших наших ночей
і одностайних змов?

я ладен ізнов
скретч із розмов висікати
пити в холодних дворах
бачити результат
влади лохів і моральних невдах
свіжовідлитих дегенератів

Додав Одаліска 29 жовтня 2007

Про автора

Народився 21 рік тому у місті Полтаві. З того часу бачив багато всього, хорошого і бридкого. Мав багато захоплень у дитинстві, але довгий час не виявляв особливих здібностей до чогось. Для себе пояснюю це тим, що мав над чим думати й так.