Учасники

Автори / Вікторія Наріжна / Музичні алюзії як засіб образотворення в романі Любка Дереша «Культ». Розділ 3.2. Музичні алюзії як субкультурні характеристики

Субкультурне протистояння є однією з яскравих побічних ліній роману, виписаною переважно в сатирично-іронічній манері. Якщо не рахувати вміщеного у першій частині псевдонаукового аналізу субкультурних протистоянь у коледжі зокрема та в Мідних Буках взагалі [6, с.48–50], то музика, а точніше, відбиті в тексті музичні смаки, є найважливішим ключем до розуміння цієї лінії.

Мабуть, є сенс стверджувати, що в цьому випадку використання музики як позитивної чи негативної характеристики є з боку автора цілком свідомим. До цього висновку підштовхує, наприклад, те, що характеристики протилежних субкультур не подаються розгорнуто, але автономно, протягом всього твору, а постають у ситуації одномоментного порівняння.

Наведемо два яскраві, на нашу думку, приклади:

• діалог Юрка Банзая з Ірою Коркушею (однією з представниць протилежного «субкультурного табору»);
• фрагмент з опису святкового концерту в коледжі.

Перший фрагмент:

 — А чим ти цікавишся?

— Ну-у-у… — завив він, наслідуючи її інтонації та зберігаючи на лиці блаженність юродивого. — Для душі — «King Crimson», Пітера Гемміла, а так — там всякі тіпа сестри Байко, «Льомі-Льом», Алсу, «Рукі Ввєрх» там… «Запрішшьонні барабаньшшікі»… ну ти поняла…(4) [6, с.40].

Лексія (1). В першій же лексії бачимо натяк на інтелектуальний рівень Банзаєвої співбесідниці (адже «цікавлюся всім» означає «не цікавлюся геть нічим»). Інтелектуальний рівень — один з основних критеріїв проведення різниці між двома змальованими в романі субкультурами — «неформалами» й «пацанами» («гопами») за авторською термінологією, яка в принципі повторює негласну загальноприйняту. Ірина Коркуша, безперечно, виявляє себе як представниця другої групи.

Лексія (2). Тут неприховано виявляється роль музики як певного «паролю», ключа до субкультурного впізнавання.

Лексія (3). В даній лексії, окрім інтелектуальної обмеженості, виявляється ще одна характерна особливість «гопів» — суржикове мовлення. До того ж, тут з’являються й конкретні зразки музичних смаків. Названі гурти — виконавці музики, яка лояльно класифікується як «поп», хоча зі справжньою музикою стилю «поп» не має нічого спільного, окрім хіба що широкої сфери вжитку. Продукт, подібний до перерахованого, є чистим породженням шоу-бізнесу й розрахований на споживацьку свідомість мас. Наявні в цій лексії музичні алюзії якраз і доводять, що перед нами — типовий споживач, мислення якого керується стереотипами й не здатне обробляти інформацію, яка потребує індивідуального потрактування.

Лексія (4). Відповідь Банзая позначена неприхованим знущанням (наслідування інтонації, стилізація мовлення під суржик), яке, вочевидь, відбиває його зневажливе ставлення до «гопівської» субкультури в цілому (а, можливо, й ставлення до неї всіх неформалів). Окремим означником насмішки є комічне поєднання гуртів (співаків) у його відповіді: «King Crimson» та Пітер Гемміл (прогресивний рок), сестри Байко (лемківський дует ще далеких радянських часів), Льомі Льом (виконавець українського зразка так званої поп-музики), а також російські аналоги останнього — Алсу, «Руки вверх», «Запрещённые барабанщики».

Другий фрагмент (розіб’ємо його на дві технічні частини):

…на сцену вийшло троє хлопців […] i заспівало доброї повстанської пісні (1): Десь під Львівським замком / Старий дуб стояв, / А під тим дубочком / Неформал лежав. / Він лежить, не дише, / Він неначе спить, / Золоті кучері / Вітер шелестить. / Як ти був маленьким, / батько хіпував, / У подертих джинсах / Містом вишивав. / Було вас у батька / П’ятеро синів: / Перший був скінхедом, / Другий — роккабіл… (2) [6, с.69].

Лексія (1). Цей вірш дійсно є переробкою відомої повстанської пісні, але у зв’язку зі змінами в тексті слово «повстанський» набуває певних конотацій. Воно втрачає своє історичне забарвлення і починає функціонувати як синонім до слів «протестний», «бунтарський»; така конотація відсилає нас до феномену «неформальної» субкультури.

Лексія (2). Сам текст є ніби музичним образом «неформальної» субкультури й водночас певним протиставленням до субкультури гопів. Протиставлення відбувається по двох критеріях. По-перше, текст пісні перероблений близько до оригіналу, отож навіть переробка містить в собі код націоналістичної боротьби. Будь-яка ж приналежність до української національної культури є нонсенсом в контексті «гопівських» уявлень про гідність: «Більшість гопів спілкується російською, навіть якщо вони походять з україномовних сімей. …причин тут кілька, а найголовніша — в тому, що зразком поведінки для них служить т. зв. братва, серйозні бандити… а вони рідко (чи ніколи?) розмовляють українською» [21, с.161]. По-друге, в тексті пісні згадуються конкретні назви представників «неформальних» субкультур (скінхед, роккабіл), тай взагалі прямо говориться про героя-"неформала". До речі, внаслідок накладання оригінальної та переробленої пісень постать неформала справді набуває рис героїзму.

Текст пісні певною мірою відображає стан сучасної львівської неформальної «тусовки», яка представляє собою «середовище, що є складною взаємодією різноманітних, здебільшого зовні впізнаваних, «видовищних» молодіжних напрямків, рухів та стилів» [5, с.228]. Насправді, єдине, що може поєднувати скінхеда* з хіпі, так це бажання відмежуватися від «формального» суспільства шляхом створення сталої зовнішньої відмінності від його членів.

* Скінхеди — в сучасній Росії — протофашистська, расистськи забарвлена молодіжна організація. Ззовні відрізняються чорним одягом та голеними головами (звідки й назва: skin head — з англійської «голена голова») [20]. В Україні розповсюджені значно менше, але носять ті самі риси.

Друга несподіванка була радше драстичною, аніж алегоричною (1). Невеличкий хор хлопчиків переспівувався з невеличким хором дівчаток російською (2). «Падаждьом маю маму?» — запитували дівки. «Падаждьом. Тваю мать»… — відповідали хлопаки (3). Банзаю страшно захотілося кинутись на сцену й покусати зубами якомога більше співаків (4) [6, с.70].

Лексія (1). За допомогою метамовного коду читача налаштовують на відповідний лад сприйняття.

Лексія (2). З’являється перший імовірний подразник — російська мова. Це також можна розглядати, як перший критерій протиставлення: в попередньому виступі, навпаки, була наявна певна модернізована українська символіка.

Лексія (3). На другий подразнюючий фактор вказують слова виконуваної пісні; вони дозволяють впізнати в ній творіння певного своєрідного виконавця із не менш своєрідним грайливим псевдо — «Ігорьок». Його музику часто легковажно відносять до стилю хіп-хоп, хоча справжні адепти хіп-хопу навряд чи визнали б у ньому свого колегу. Насправді це — замасковане під хіп-хоп ніщо, чергове породження кон’юнктури шоу-бізнесу, розраховане на недалекі уми. Тут проявляється другий критерій протиставлення: «творча» сутність неформалів та «споживацька» — гопів (якщо неформали змінюють пісню на свій лад, то гопи здатні лише щось продублювати, та й то обирають для цього не найінтелектуальніший матеріал).

Таким чином, у випадку зображення субкультур музичні характеристики, як бачимо, перетворюються із прихованих у безпосередні, свідомо введені в текст автором.

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Народилася 18 травня 1982 року. Народжуватися було спекотно. З того часу, до речі, в день мого народження спекотно чомусь завжди. В житті мені з усім непристойно поталанило: з батьками, з друзями, з чоловіком, з батьками чоловіка, з друзями ч