Учасники

Автори / Катерина Бабкіна / Що між нами

стільки всього любов

Стільки всього поглинає любов –
Жирна і ласа зелена гусінь.
Іноді жінка проходить повз
І дивиться, ніби зараз вкусить.
В неї в руках голубий футляр,
В неї волосся забране дулею.
Серед міських знавіснілих пар
Жінка сама, і її це муляє.
Що їй це літо без берегів,
Ніби подрібнене скло, напряжне?
Жінка, годуючи голубів,
Чи роздягаючи верх на пляжі,
Жінка, злітаючи стрімголов
Або втискаючись в сині мешти
Думає: стільки всього любов,
Що може вже і її нарешті.

2008

що між нами

Це оминання поглядами і дотики випадкові;
Ця відстороненість зустрічей і літо таке безкрає;
І дуже безпечні відстані, і з’ясовуються в розмові
однакові сни; і іноді сни вигадуються навзаєм;
Ці згадки неоднозначні, такі на позір байдужі,
Цей обмін ніби дарунками цукерками і цигарками –
Як випробування на пружність, чи дуже або не дуже,
Як пароплавні лінії, налагоджені між нами.
Отак і стаємо ближчі, повільно, знехотя навіть,
Як береги за посухи, безвільно так і відкрито,
і між нами небесні ріки і праведні пароплави,
і таке неочікуване і нескінченне літо.

2007

що між ними

Ці наші спільні дні дивовижно малі і чисті,
Ніби промовляння до випадкових, до неістотних.
І поки спимо, дощі кружляють над містом,
І поки помітимо їх, налиють його достоту.
Ці наші спільні дні, між ними достатньо світла,
Яке пророщує в нас один на двох промінь,
поки Той, хто ходить дахами, видивляється в вікнах
Лінії наших снів на простирадлах і на долонях.
Ми для нього об’єкти зацікавленого спостереження,
І дні наші спільні дивовижно малі і чисті.
А між ними ми поруч втулюємося обережно,
і поки спимо, дощі відносить за місто.

2007

***

Ми обоє знаємо – очікування нестерпне.
Не стаємо іншими, залишаємось поруч,
і зникає, губиться як засмага в серпні
все про що говоримо.
Ми обоє можемо віднайти всі ті двері,
всі початки, всі ночі, всі спільні запої,
але так безсумнівно як на папері
хто з нас що накоїв.
Ми обоє просимо – захисти нас Господи.
Сміття виносимо, провітрюємо в кімнаті,
але вже очевидно – замало простору
Забагато втрат,
і
ми обоє хотіли, берегли, збирали
паперовий мотлох чужі обличчя
голоси на плівках – вони вічні але ми
не стаємо ближчі.
Очікування нестерпне ми обоє знаємо,
торкаємося як до скла дивимося вгору.
Ти вмикаєш музику я мовчу навзаєм –
залишаємось поруч

2006

пісенька на будень

Коли у мене рвуться намиста і браслети,
коли мені в айподі сідає батарея,
коли нема курити, я згадую тебе. Ти
ніяк не допоможеш, та згадую тебе я.
На дворі досить тепло, я відпускаю коси,
роблюся непомітна, прозора ніби фея.
Виконую бажання, чаклую, але й досі
буваю неуважна, і згадую тебе я.
Коли до мене липне паскудна ностальгія,
пролазить скрізь без мила, тримається без клею –
я ні за чим не плачу, я ні про що не мрію,
однак не виправляюсь - і згадую тебе я.

2008

наші сни

наші сни у сонці по самі яйця.
там невидимі жодні тони і тіні.
надвечірні ріки від них сахаються,
і минають геть у своєму плині.
наші сни, уважні до щонайменших
перепадів настроїв та погоди,
крізь такі хиткі особисті межі
часом перетікають один у один.
і якщо нам випаде бути поруч
або ще заснути в одній кімнаті,
наші сни нестримано заговорять
про усе те дивне, чим часто снять, і
попри всі перестороги і знаки
нам насниться сон для обох однаковий.

2008

ніби віск

Ми порожні; такі нанизувачі
срібних крапель, прозорих кульок.
Ніби віск із ножа облизуючи,
Час прогортуємо минулий.
Що у ньому нам? Липне ожеледь,
Ніби віск, до доріг непевних.
Ми її пережити можемо,
Тож і переживем напевне.

2008

* * *

Ти достатньо жінок мав, життів і досвідів різних,
Достатньо скорював, і капітулював скільки треба,
Доста куштував крапель, вдосталь загалом світла визбирав
З усього того забутого, чого чимало носиш за ребрами,
Ти достатньо виїжджав із різних зон несвободи –
Різної несвободи, кожен раз достатньо гнучкої
Для того, щоб її перейти вбрід, як будь-яку воду,
І в разі чого її ж зберегти на потім, як жменю набоїв.
Ти достатньо такого бачив, щоб нічим не бути заскоченим
І водночас із тобою майже все ще ймовірно можна,
І навіть я з тобою трапляюся ніби ти не бачив на очі
Того, як це закінчується, коли потім так порожньо-порожньо.
Щоби все відбулося, як повноцінна історія б стало,
тебе було би досить і всього, що є тобою,
але ми одне одного воліємо тримати подалі,
як залишені на найпростіший з можливих кінців набої

2007

Додав Art-Vertep 10 липня 2008

Про автора

Катерина Бабкіна народилася 1985 року в Івано-Франківську.