Учасники

Автори / Христя Бондар / «Бойківська Ватра – 2008». Суб’єктивні враження-зауваження.

Як повідомляли дефіцитні (бо зустрічались хіба що в і-неті) афіші, 12-13 липня в с. Явора поблизу Турки мав відбутись етно-рок фестиваль. В переліку гуртів пильне журналістське око не знайшло ніц вартісного, крім деяких більш-менш відомих гуртів, проте «Майя» і «Зоряна» (!) не змогли лишитись непоміченими. Бракувало туди хіба Наталки Карпи, і тоді представники стилів етно та рок були б в повному складі.

Але менше з тим. Поїздка мала бути просто заради самої подорожі. Тож наша ватага 10 людисьок з навантаженими наплічниками запхалась в ранкову електричку, яка помаленьку довезла нас до Явори та незайманої природи карпатських гір. Ну, місцеві мешканці вирішили не займати ту природу зайвими платформами для пасажирів, щоб сходити з поїзду. Можна ж і так зістрибнути… в самісіньку кропиву з 2-метрової висоти.

До пункту призначення залишалось ще хвилин 40, і все горбочками-горбочками, так ми і дібрались до так званого Співочого поля. Місце, справді, дуже гарне. Сцена була розташована в низині, проблем зі звуком не було. А от знайти добре місце в тіні, де розкласти намети, було не так вже й легко. Зрештою, навіть мінімальної тіняви на тих полонинах ми так і не знайшли, дерева були хіба що в лісі. Наметового містечка як такого на «Бойківській Ватрі» не передбачалось взагалі. Тож, на фесті було повно місцевих мешканців, які відрізнялись винятковою наглістю, нарваністю, особливістю неперевершено смітити та голосно врубати свою відстійну музику на кшталт мотивів українського весілля. До того ж, 12 липня – Петра й Павла, для когось зайвий привід набухатись. Та й усі приїжджі персони розмістилися десь в 20 наметах, не більше. Одним словом, було весело.

Ще однією незручністю став брак питної води. Звісно, внизу за пагорбом був невеличкий потічок, але турбувати своїми пляшками й баняками мирне життя жабок та пуголовків в ньому ми не стали. Криниця була неблизько, тре було йти до села.

Виступи гуртів в той день розпочались близько 18 години: гості з Києва, з Польщі - «No wlasne», ще білоруси, київська «Атмасфера» та «Русичі». Ну, поляки, тоді порвали всіх! Лабали вони найкрутіше, здається. Більше нічого в душу з інших виступів не запало.

Підірватись наступного дня довелось о 6 годині, коли добропорядні місцеві влончили на всю гучність свої «Білі троянди» та «Два дубки». Пообідні виступи усяких там народних колективів та дитячої творчості дуже не заворожували. Досить незле репетирував і розминався на сцені гурт «Outcry». Я чекала на приїзд організаторів, щоб взяти невеличке інтерв’ю.

Цікавинкою фесту став дехто під ім’ям Костя Грек – чудо 2008 року. Як розповідали друзі, це був якийсь писака, книжки якого там продавали. Книжка була надзвичайна, бо на 145 сторінці розміщувався вірш про кохання ?. Знаю точно, що після «Ватри» в львівських крамницях поменшало як мінімум на дві книжки цього чудесного поета.

Недалеко від сцени був ряд яток, де продавали дрібні перекуси за феноменальними цінами, які вигадувались на ходу: мені морозиво в стаканчику продали за 3 грн., кобіті, що купувала після мене таке саме – за 2 грн.?.

Одним з організаторів фесту був Володимир Скірко. Він розповів, що дійство проводиться вже другий рік і починалось все з Бойківських фестин. На питання щодо наметового містечка, повідомив, що то не є його обов’язки, бо він відповідає за музику, а цим мали б займатись молодіжні організації. А ще вдалось з’ясувати, що десь в селі були й готелі. Коментарі, що я зібрала в гуртів, які виступали, звісно, були позитивні, бо й враження на всіх справили найбільше самі Карпати. Луцький гурт «Outcry» - один з небагатьох, хто приїхав з наметами жити ці два дні просто неба.

Тим часом вдалось посидіти собі на траві, послухати «Black Jack» та «Кожному Своє» і оглянути всю публіку навколо. Біля бусика стояла черга діток 8-12 років по підписи від Зоряни та Майї, якась панкота в невеликій кількості тусилась під сценою, вже другий день вражали оці недоладні місцеві красуні на підборах, що грузнули в землі й траві. З початком виступу звьоздочек ми звалили до свого міні-табору, а зі сцени, до якої просто таки сунув нарід, ще довго лунало заїжджене Зоряною «Дякую вам!» та «Не бачу ваших рук!»…

Вночі впав дощ, спати не довелось. Десь навіть горіла хата. Як ті їжачки в тумані, пухнастому і густому, по вуха в болоті, ми дібрались до станції і встигли на свою електричку. Так і повернулись додому, до Львова…

Додав dzjunka 21 липня 2008

Про автора

Троха журналюга, троха письменниця, троха ледащо...