Автори / Євгеній Лущиков / шшшш
НОТАТКИ БРАТА
вона любить мене
зривати на полі жувати мої зерна
мій смак ховати під язиком
вдихати мої колоски
вона одна мене любила
так як це роблю я
вона любила лежати в мені
на мені
я її обіймав собою зсохлим
вона ховалася в ілюзорних
моїх глибинах несучи з собою
ту хвору видумку щасливого життя
що називали гуманізм
та мастурбації внутрішнього
нічного страху
вона любила своє волосся
вона мене носила в ньому
я жив там і вірив носу
я ґвалтував її волосся
і обливав своїми дітьми
які гнили на сонці
я її теж любив
вона носила капці
і ногами торкалася землі
дуже рідко
літаючи пестила дерева
вона любила свої пальці
і різноформенні нігті
і шкіру
пестила ночами
посмішка її жила окремо
десь в її глибокій кишені
її очі жили за волоссям
вона жила окремими частинами
але була єдиною
вона боялась вмерти
в чужих головах
всі знали цю весну вже
вона не доживе не переживши
але вона всім подарувала розчарування
і возродилася в мені
але вона віддає себе...
[в нічному небі і в траві
вона ховала очі без вогню
вона кричала ми живі
вона шептала я живу
вона до сонця присягала
вона від нього нить тягла
вона із ним була
вона його сніданком частувала
і сонце дарувало їй тепло
і сонце всіх на світі оминало
вона його любила
воно вмирало і жило]
всі яблуні ховалися далеко
у далеких мріях
її уява розширялася як найповніша
зірка усього життя
єдині вірні ми ховалися
від струменів розжарених м’язів
я знав де в ній захована правда
яку ми разом шукали
на здачу від щастя за сім гривень
на 11 копійок
але вона мовчки підточувала
олівці вона малює мовчки
мовчання на соцреалістичній картині
дешевого примарту
я потію від ораторного погляду
я ніяковію від запаху волосся
я млію від смаку полуниці
я божеволію
з вождем на грудях я метанію
від бризу східного лісу
я вічливо перечитую листи
її друзів чи коханців
я не знаю чи довго ще
та вона вірить в час
а бачила вона діаманти
які падали згорали в стратосфері
вона плавала в кислоті і фосфорі
але вона не пише вальсів
і любить три четверті
Олені (ціла поема)
І
прокинувся бо шию крутило
ісус:
прийди до мене. Сьогодні пасха
я (ще тихіше):
мені болить шия живіт і тоншить
ісус (голосніше):
я воскресаю
я (голосніше):
воістину.
Місяць світив я лежав крутився зібгав ковдру
ногами йорзав по білій простині
тошніло. Спав і снилось що я не сплю
і дивлюся на себе сплячого якому сниться...
ригав у жменю скидав на підлогу
не на ліжко. Біг в трусах і в них бився
заблукалий вітер. Ригати-ри-...ти.
не можу лише смердить із ями де блюю
вода тепла і гидка лилася по горлянці
горлянка обливалася слиною.
В носі залишки реготні і кислота.
жінка (природнім голосом):
я тобі а ти а ти
я (своїм голосом)
ти мені а я а я
жінка (ак само)
а ти пішов і двері не закрив я обморозила
ноги.
Я захворіла
Я (Не своїм голосом):
але ж не померла то йди
вона іде кричить (не своїм голосом):
- я жінкажінкажінкажінкажінкаж ка
вона іде і їй сниться що сходи ведуть її
вгору
до Ісуса який воскрес і певно зараз вже відпочиває
їй сняться синь-золоті двері
а насправді без сну вона впала в каналізацію
навік
амінь
ІІ
Крові більше не було нема у мене
Лише руки і труси і у трусах
Кров була
Тепер там гаряче
Що мов у вогні горю а потім вітер темрява
І спів підошов у грязюці чи у сухій землі
Люблю обслинені чужі і холодні груди
Люблю холодними руками
Тебе перед собою
А ти сидиш із комуністом у руках
Читаєш про помаранчеву холеру про
Соціальну рівність між вищим і середнім
Класом олігархів нижчих верст
Про єдність проти істерики молодих соцпрогкомуністок
З серпом і молотом біля вух і на лобі.
Із червоним вимоченим вимученим прапором
Суки і комуністи комуністи і курви
Які Карла Маркса цитують голосами педофілів
Ти сидиш десь на ганку і певно наспівуєш
Чи просто сльози блядські сльози
Сльози? В тебе бувають сльози
В тебе бувають сльози...
Гіркі квадратні круглі сльози?
Втебеслізнебува
Небувавтебесліз
Чизявились?
Ти (хуййозначиїм голосом):
- відчепись любий ітакважко
Я (таким як звикла ти голосом):
комунізм у сраку і чим глибше...
я тебе люблю
ти (вже іншим хуйозначиїм голосом):
іди додому.
Я пішов ішов і там був сніг який давно розтав
Там було все
І бруд і кров і спогадів мішок дірявий
...
***
Мій карнавал
Мої безрухі танці
У безмежність
Війна – програв
Розбита металева таця
Безметежність...
***
Фарбоване волосся жовтих талій
Масковані заховані кістляві спини
У сніг покладені розталий
В глині
Їх віднайдуть коли тканини розплодяться
Засув на вікнах
І труна – на потім цяця
Для тебе у древніх афінах
Розчепишся у своєму ліжку
***
вібрує світ
вібрато тата на стіні
росте стіна налита мохом
прозоре сонце вбитого осла
пече чимдуж і дуже сильно
вібрує свт
із дна землі йде поштовх
і видих вмерлої високої тканин
оаза крізь засалені футболки
вібрує світ
і світ вібрує
вібрація по світу котить
хвилі
хворіють очі чистотою
хвилі
вібрація простує суто
прямо
наступає
маса сірих днів
вібрації
кінця немає
старих виводять в старість
і молоді ховаються
у матерях
а матері стають такими
чистими
такими ж з таким же
волоссям
і світ вібрує в хвилях
хвилюється
відстань між світом і
світом із хвиль
волосся в колоссі
на сильних руках
до серця які діставали
вся правда в дорозі
в померлих синах
похованих в підвалі
вібрує світ
померло небо вранці року нашого
в той день коли він не настав
поллялась кров і в птаха
поллється кров людини
завод під назвою планета
зупинився під вагою вмерлого неба
його розріжуть на шматки і хаосу згодують
довго люди боялися молитися
аж поки нове народження хаосу...
... і землю черпали мов молоко
із тебе
тебе зробили небом
ти стала небом з волоссям
я закохався в листя під хаосом
і в ньому віднайшов волосся.
3. ти щодень прокидався лише
для того щоб вмитися дитячим
милом
щоб не мнути тілом своїм
ковдру
щоб витерти вікно від
роси чи поту
але ти забував ти прагнув забувати
а ти лежала у ліжку
гріла руки ногами малювала
малювала на склі помадою себе голу
себе без шкіри і без рук
ти лежала в ліжку лише з
ненависті до світлих стін які тебе
оточували і які мовчали про це
я був між повітрям між його
атомами всередині твоїх артерій
але ти мене викинула з себе
за 5 днів
зорі світили над калюжами
відчаю і гіркого сміху над калюжами
потворної наглості бажання на існування
мій ліс різав озон різав шкіру
й гарячі кишки твого черева
я плював між них
вони шипіли і коробились
вони діставали мене
тоді я тебе й не прооперував
мріючи на ніжних руках
кострубатого часу я оспівав
свої ноги і волосяний покрив
душі
я барився малювати зорі і калюжі
бо мріяв картину з чорною водою
темнота моря і білого парусу
якого носив вітер і який вісів
на стіні із квітами
11111111111111111111111111
того вечора ти кричатимеш
у темноту два однакових склади двічі
і чотири рази два різних звуки
то ти гукатимеш матір
тобі болітиме голова і ти думатимеш
що скоро помреш
даремно
наступного дня ти й далі
думатимеш що помреш і
для цього навіть проковтнеш термометр
саме з того дня почнеться те
що нікому не треба
і багато знайомих
подумають що краще б
ти тоді померла
але твоя кров тепер із
ртуттю
кров твоя отруйна
тому ти й боїшся свого першого сексу
який прийде як перший підсніжник
на бабусиному ганку
перший має бути з коханою людиною
але ти її вб?єш
тільки тому що
думала про смерть
111111111111111111111111111
страшно було б розчаруватися у тій що
вірить у кінець
взагалі мало таких речей які
помирають
а тим паче завтра
за три дні до нового року
енергія переходить завжди
на інший рівень
а тепер
ті ночі коли
і справді хотілося померти
не мають значення
навіть з розмальованим
червоним обличчям
було б добре
але ти підеш і купиш
шкідливу Cola
вип?єш із чіпсами і
сфотографуєш ноги собаки яка
бігатиме довкола
вона хотітиме твоїх чіпсів.
11111111111111111111
і хвилі неба горло наповняли
купання в жовчі сонячних сухот
пальто поморщених і сірих хмар
і твій поет втопився в небі
втопився в горлі від сухот
купання як процес миття
сухоти як належне від бога
він же нас по своїй подобі створив
наділив собою і кажуть вмер
я теж бажаю бачить злату прагу
я теж бажаю бачить злату прагу
сокира пальці обтесала
сокира пальці розцілує
жує мов жорна гниль кісток
а бог створив нас за подобою
і ти побачиш злату прагу.
111111111111111111
ти ще довго плакатимеш
в мені
цієї ночі
можливо цей плач дасть
смерть твою
колись знову станеш
в моїх дитячих фотографіях
страшно фонітимеш
у вухах
і всіх дванадцять друзів розстріляють
і тіла їх на палях погниють
купайся в ночі
сьогодні
я
теж
там
буду.
111111111111111111111
кава і лелека
жовті ночі кіл і паля
кара
самогубство
чай пилюки і сметана
ноги сукні
очі в торбі
море солі в морі поту
кара
самогубство
яблука на зиму вмерли
стрічка в небо
дощ із верху
кара
кара
дизельне пальне на волі
дружба батька з сірниками
кара неба що померло -
самогубство на землі
кава паля і лелека
чай сметана і пилюка
і дорога в темний захід
прірва південь сіль солона
яблука згнили на зиму.
11111111111111111
кохаю... кохаю... кохаю
малюю тебе рожевою
себе не малюю....
сумні реалії чужих прострацій
неодада мутних джерел виходить
з вагітності обрізаних періодів...
гіпс бюсту вождя дарує віру в дух
в дух ате в дух їзду
ніякого ідолопоклоніння шепотів Господь
облитий вічністю постреалій
обмазаний неоромом
зафарбований соцреалом
зрече ний духу місцевого ареалу
ніжно ніжнонесамовитістю
обречений бароко (колись –кко)...
я сина назву...
не стриг він своєї бороди
не мив волсся
вірний самоочищенню тілесного
високого приимарту.
а потім п?яний від мутного вина
шукав ту драбину що в небо врізається
щоб винести свій дух туди
скидати із грозами щоб боятися
любов боятися
часта подружка дарувала відчуття
надмірного існування
моя прогресивна матеріалізація
суспільного колгоспу розумових трударів
рахітні голови і апендикс
із грудей прорізались лапи волохаті
і постмо наповнило багато порожнечі
куб і паралелепіпед стають моїми
пластик тече вухами і ріжеться від голосу дсп
намилюючи мідного ланцюга
так надійніше на ланцюгу
надія мається і вірить
друкарська машина наповнилась мазутом
і потонула у вірності продажних курв із декадансу.
111111111111111111111
мій покрив шерсті на губах
і сонні діти ночі що померли
зранку
роб?ти йдуть на хмільні кухні
і вічна мерзлота із льоду і води
окутує літо
прості наспіви водія і матюки
його достойні
і вічні вертикалі
і вікна лікарень не вміють бачити світу
ритми життя часто стають моїми
і сольні наші партії вмирають
смертю мертвих
так і треба
мертві бачили мене за межею
коли я взагалі не міг бачити
коли я не хотів бачити навіть
живих.
боліли очі щоб дивитися на мертвих
на хрести не менш мертві
затихла музика
стакан горілки по судинах
і танці з рук моїх і ніг
і танці танці танці танці
захоплене ліктями повітря
роздуте між щік
виделка там де мали бути зуби
то я і вічний карнавал
з стаканом перваку
я бачив сусідку із вирваними венами
я бачив її із середини
тоді вона розтікалася собою по сходах
я заплющив на це очі
відкрив їх лише для того щоб
заплющити пізніше її
сто тисяч за вісім
купуйте
спочатку продайте себе
щоб вас били ногами а ночами
вони відмиватимуть твою кров
із себе
вони ж били тебе голими
з шкіри своєї змиватимуть
кров
і ти змиватимеш із шкіри кров свою
а колись були мрії про самотність
про тишу
небритість
кота
дерев’яний хлів
велосипед
картоплю
а маєш лише роки
і синці
і нічого що тобі дійсно потрібно
це потрібно було передбачити
батько закохався в неї
в свою доньку
він від самого початку не віддавав частину себе через матір її
він пізнав її уже дорослою
він захоплювався її волоссям
очима
і її характером
і вірою
голосом
і руками
хустинками
і пальто
кедами
і нарешті покохав
захоплюючись і всім іншим
доньку свою боготворив
і полюбив
його напевно арештували б
і він сидів би довго у в’язниці
спав би на нарах
ходив би в тій самій кімнаті
мріяв би про неї ще палкіше
і стукав би сусідам через стіну
багато думав би
їв би із залізного посуду
іноді маструбував би
і він жалкує що так не сталось і чекає цього
...у такому випадку
ти доживеш до того часу
коли вулицями ходитимуть роботи
і коли буде дощ
ти сидітимеш вдома
лише із солідарності до них
залізних
вони бояться води
а ти боїшся самотності
на вулицях
вдома ти матимеш свого робота
але він буде старий та іржавий
і його вік змусить тебе
почати ходити з ним під дощем
ти будеш щаслива
робот скоро помре
і ти його поховаєш у свому саду
АЛЛЕН ГІНЗБЕРГ
(проведеним дням у Острозькому психдиспансері, з повагою до техперсоналу)
Аллен Гінзберг не хотів бути
лідером бітників
як не хочу бути і я
САГА ДИВНОГО МАРЕННЯ
1.Іноді не віриться що маєш голову і тіло – просто тіло
хаотичний страх шуму тиші
і рівномірний рух поверхні сну
облиті міддю ніжні руки
розпечене вугілля жовтих хмар
я став над небом і дивлюся вгору
над небом – ні...
люд а люд де люд?
він має десь бути...десь там...десь...
бути люд який літав думками там
але думок напевно назбиралось
і все упало вниз крізь неба
синь жорстоку й злу
крізь жовтизну ріденьких хмарок
крізь мене впало і всмокталось в землю...
гнилі дерева випускають листя
щоб на ніч трохи погуляти
у парку імені Гагаріна
який вмер за неідею
я знаю де літає ніжність темноти
коли день настає
темінь лізе за сонце по сонцю
ховається між променів
зливається із променем і ріже
темінь вас ваші очі
зарізані очі не знають крові
пускають сіль з водою
що так нагадує розсіл
серед дороги джерельна-чиста вода
несе каміння з гір червонобоких
вода чиста мов шкіра у дитини
мав кров сухої риби з-під коліс
я вірив в воду в силу що десь несла
каміння
тепер я вірю в розум
який ніколи віри не сприймав
я зламав стелю
яка вночі світилась місячним вогнем
що падав щоночі на інші стелі
бо на підлозі топчуть його
серед дороги камінь у воді ховається
мій білий светр у воді лежав
всі думали то привид почленований
але хто так членує що не рубає
до колін
облишені на сьогодні справи
породжують себе у завтрашніх проблемах
реінкарнація в проблемах справи
а ніжність у снах одяглась
щоб злитись з венерованим небом
свіжість німих квітів
викидає своє я щоб поміняти на є
бо я не завжди є.
2. №1
як сніговик що тане від сліз власних
побачивши сонце не тямлячи що воно
ще холодне а сльози то гіркі
гіркі сльози омивають холодне серце
він смердить снігом
смерть стає трагічною і важкою
для сприйняття оточуючим соціумом
якому треба втамувати голод-плаксу...
як свіжа жуйка що прилипла о нових
чорних стретчевих джинсів а потім
ще й залазить під нігті і липне до пальців
пальці липнуть і брудніють
і вам страшно протягнути таку саму
тільки свою руку щоб пожати її і
про щось подумати....
як зламані підбори на сходах і як
синці на сідницях жінки що мала
ці кляті підбори синці що не дозволять зняти-порвати на сходах штани перед
ревнивим і збудженим чоловіком....
це як “блядь” що виривається
і примушує кров летіти до лиця
видаючи в тобі КГБіста
а ти просто корчиш із себе недоумка чи просто тобі все одно....
як грязь що осіла на дні брудної калюжі і чекає моменту вибухнути з під коліс старого
сапога і нагло в тебе в’їстися щоб потім ще й посміятися над твоїми руками...
3. ... .
чорна книжка не пише
в ній пишуть писали
вимальовували мазаючи білизну
чи не зовсім сторінок
обливалася фарба в повітрі собою
а навіть вода не ховається в собі
слиною омивати очі оточуючим
і ніжно обмазувати їм щелепи азбестом
колись я вірив у небо
у крила у себе у богові
у бога в собі у тебе і
взагалі колись я вірив
часто малюючи себе з крильми
на небі без німба але
у довгих шатах
таланту художника зовсім не мав
оцинковане дерево повисло на ребрах і в хребті
синій мозок став черв’яком
гидкого кольору
і соває по тілу
шукає спокою їсть мене
я ж можу лише уявляти його
та іноді
відчувати десь біля вуха
я мріяв мати своїх дітей
тепер я маю черва
я відчуваю себе тупою дівкою
чи необережною шльондрою
яка кайфує від голого члена
який накав десь у мені
а потім випустив десь у мене
глистів з яких виросте один
і стане моїм вже головним мозком
він з’їсть мене чи тільки понадкушує, а потім виригає в кров
очі сльозяться і все робиться ніяким
я дивлюся, а очі печуть
я не дивлюся (я не сліпий)
мій нічний друг мене спокушає
називаючи себе подругою
я ж не заперечую думати що так
треба
ненавидіти всіх друзів
і вірити
сміятися з себе і тебе які ненавидять
один одного
обманювати й кидати вгору
щоб сильно впасти на землю.
4. я розібраний по частинам (з маленькими вкрапленнями тебе)
1 голова
кругла сфера
з кров’ю мозком
очима
коли я є то я є голова
і голова то і є все я
іноді я радий що маю голову
іноді тільки страждаю від цього
іноді все до спини
але голову втрачаю
голова – то я інколи я є то голова
моя
голова – то я
я в голові
вона – на мені
2 я тобто голова маю як і всі
мрії
яким даю волі лише на одинці
з ними
я мрію про ту яка була моєю
і
колись сталася в мені і трохи лишилася
там
а мрія здається та нова щодень
входить
в мене лежить і дуріє качаючись
по
голому матраці стесує спину
я її руками тримаю за
стегна опускаюсь по ним і
вони мене вертають до тебе
твоя щілина дверей до тебе
мокріє
і я дурію від мрії
я ображений на себе за кров
на ногах
і на твоєму простирадлі
я ненавиджу все що бачу
все що ніколи не любив як і тебе
сьогодні
облившись потом пішов мити коліна і заганяти рибу до очерету
надіючись що вона задихнеться
в глині й гнилому листі
корінні.
потім я їхав маршруткою
дивився крізь спітніле вікно
рахував забуті всіма світлофори
щоб вкласти старі списки
я думав де треба бути
коли на землю впаде людський літак
і рушитиме будинки
зрушить велику китайську стіну
ще більшу соціалістичну республіку
жовтого китаю зрушить людський дух
пропахлий здохлою рибою
яку я заганяв
щоб та давилася і задихалася...
я мрію мати тебе щодень дівчиною.
Додав TheCunt 25 квітня 2009
Про автора
Народився в Житомирі в пологовому будинку номер 1 і досі живе, не впологовому будинку, а в Острозі. Творець та ідеолог TheCunt - музично-абстрактного проекту (PlayInTheDark (2007), Cunt (2008)). Студент Острозької Академії, Спеціальність - Українська Ф
