Автори / Стас Заврін / написане
...в грудні?
торкаючись ніжно, проходячи крізь моє тіло
крізь очі навиліт пронизане сонцем пекучим
тримала під руки, сміялася і шепотіла
своїм теплим подихом в спину поцілила влучно
нахабно поцуплені в неба краплини вологи
зливались в солоні озера, стікаючи тілом
мов діти дивилися в небо, але не під ноги
і ти щось приємне на вухо мені шепотіла
зволожені руки, серветки із запахом спирту
розтале морозиво зі смаком полуниці
і повна відсутність найменшого подиху вітру
ставали помітними найнезначніші дрібниці
так гаряче і так приємно торкатись до тебе
коли огортають нас сонцем розпечені будні
рахуємо плями від довгого погляду в небо
о, слухай, а може зустрінемось в грудні?
квадрат 28
знеструмлені боги вогню
пили й посміхались
нікчеми ловили останнє таксі цього міста
ніхто не хотів і нікого ніхто не питав
все сталось спонтанно
а зміни були непомітні
невже
не згадає ніколи натовп людей
про дівчинку років п’яти, що лишилася в місті?
в порожньому місті. в країні завмерлих таксі
ніхто не почув дикий крик в світову порожнечу
по місту проходять дощі, загримовані снігом
над містом літають знекрилені ґелікоптери
щоночі приходять вовки і тікають на північ
і не помічають, що дівчинка проситься з ними
розгублена, втомлені очі, знесилене тіло
порожність думок огортає порожні будинки
вона вимальовує лінію штрих-пунктиром
шкільна біла крейда заповнює втрачене місто
дахи непримітних будинків молились на небо
відбитками сонця благаючи про допомогу
а хмари, набиті дощами нейтрально мовчали
так само, як все, що колись називалося містом
коли
повернуться назад два усміхнених панки?
навіщо прийде дідусь і помре на кордоні?
колишній таксист сяде в часом притрушену Волгу
повію в салоні ховаючи від сутенера
побачить
пілот ґвинтокрила незвичну картину:
мільйон концентричних кіл, що пронизують місто
але не повірить очам і диспетчеру скаже:
"квадрат двадцять вісім, нічого немає"
і зникне
заплющу очі (не вір!)
шматками спогадів закрию вікна
вчорашнім снігом заплющу очі
тебе забуду, якщо захочеш
себе пробачу, якщо ти зникнеш
втретє за день розчинюсь у повітрі
просто додавши води, або кави
забуду про чайник, що вчора поставив
втретє за день я стаю непомітним
скасовані плани на позавчора
краплина щастя в очах дитини
закрий хоч нею оцю шпарину
з якої нам набридає море
напередодні листопада
тютюновий дим забирає останки свідомості
непомітно відносячи тіло на лавку праворуч
все гостріше проколює холод і я в невагомості
вечоріє
порожній парк і нікого поруч
і ніщо не завадить мені прислухатись до пострілів
що лунають в моїй голові не чіпляючи мозок
дрібний дощ в ліхтаревому світлі тримається осторонь
я вживаю дим цигарок у великих дозах
намагаючись втриматись довше зомбуюся кавою
в перемішку із димом у мене виходить триматись
та за мить відчуваю, що десь поза тілом плаваю
і не знаю, що далі робити
куди повертатись
обертаюсь праворуч і бачу себе ледь живого
натхнення проходить і просить мене закурити
в ліхтаревому світлі як завше немає нікого
скінчились цига́рки
напевно метро вже закрито
програма на тиждень з анонсом снів
пн.____________________________________________
вт.____________________________________________
ср.____________________________________________
чт.____________________________________________
пт.__вимкну світло______________________________
сб.____________воно заважає____________________
нд.____висмоктує сили і не повертає_______________
.___________нащо тобі так багато_________________
пн.______________моїх автографів?_______________
вт.____________________________________________
ср.____________________________________________
чт.____________________________________________
пт.____________________________________________
сб.__вмикну телевізор___________________________
нд.____________і буду дивитись___________________
_______сни про те, що не встигло здійснитись_______
пн.________де продається програма_______________
вт.______________на тиждень з анонсом снів?______
ср.____________________________________________
чт.____________________________________________
пт.____________________________________________
сб.____________________________________________
нд.____________________________________________
~~
парк
сіра фарба
розбавлена дощем
не встигла засохнути ще
а тут такий дощ
небо
злилося
із сірим листям
спустилось на шумне місто
зробило озера з площ
люди
розчинились
в воді дощовій
лишились с тобою ми в ній
жували засохлі губи
дощ
не спинявся
тривав до світанку
парк став схожим на банку
а ми стали рибками гупі
скучив
дивись, зорепад із моєї цигарки
загадуй бажання, поки ще не пізно
і доки на тебе нічого не тисне
у нас ще є час і трава до світанку
вечірнім дощем ми спростуємо зиму
та нас зрозуміти ніхто не захоче
дбайливо туманом прикриємо злочин
і все виглядатиме досить невинно
трамваї, сполохані кимось на небі
невдовзі заснуть і не вийдуть на кухню
в чеканні, допоки всі зірки затухнуть
ми будемо мовчки молитись на шепіт
дивись, на землі моя зірка дотліла
чекай, не затоптуй її, хай побуде
з'явилось нізвідки і зникло в нікуди
космічно-небесно-цигаркове тіло
блискавки з неба звисають колючі
слова під дощем розмокають мов книжка
так само як я - ти вагаєшся трішки
ми вдвох серед міста, та я уже скучив
мишка
вона ніколи не спала в піжамі
завше знімала весь одяг
лягала у ліжко
і мовчки дивилася в стелю
травмуючись тишею
тримаючись вище
прикриваючись книжкою
прикидаючись мишкою
моє прогризала тіло
у пошуках сиру
вгризалася в шкіру
грозилася вбити
в той час як я спав
в мій час, помічаєте?
в наш час, розумієте?
і це не в якійсь провінції
і це не в моїх фантазіях
таких
бездоганно-збочених
це все майже в центрі Києва
старого і дідо-плаксивого
нікчемного хворо-сивого
напівфабрикатно-мертвого
напівпідземного міста
годину я не ворушився
вона поступово рухалась
моє прогризаючи тіло
так вміло
так мило
так мало
невже ти не хочеш сиру?
я ладен вже дати більше
бери все що бачиш, мишко
але обережно
ротом
бо
потім
потрапити в мишоловку
тобі доведеться, вибач
на тебе не діє отрута
а інших вона накриває
мене називаєш "котик"
і це вже тебе не лякає
скажи мені, тільки чесно
мене так цікавить дещо
я думаю всіх так само:
чому ти не спиш в піжамі?
космічнозіркове
покірно лежу у великому лунному кратері
закритий в мереживо снів і кордони обмежень
мені заборонено все крім дзвінків оператору
який лиш на місяць не встиг ще прокласти мережу
старанно маскуюсь словами і лунним камінням
що двічі на рік ти жбурляєш в травмоване небо
із твого вікна, сподіваюсь, мене не помітно
до твого вікна заглядати не маю потреби
крокуй по поверхні луни своїм місяцеходом
ти можеш законно вважатися першопрохідцем
дарма що я був тут раніше, шукаючи воду
помітивши шлях чумаків всі зриваються звідси
покірно лежу у кімнаті із вимкненим світлом
а місяць крізь вікна вдає, що нічого не сталось
на стінах читаю зірками написані титри
я бачу на небі тебе. ти не замаскувалась
в.
некерована пристрасть відкрита шматочками льоду
що під дією сонця твого неодмінно розтане
розтечеться по тілу, зловивши кристалами подих
у легені потрапить повітря цнотливо-весняне
тимчасове захоплення, спалах чутливого сонця
монолітно приколоте голками небо до нього
напівсонні дерева чатують, немов охоронці
і тримають свою стратегічно-весняну облогу
затяжне хвилювання триває до першого вдиху
відчуваєш, повітря на смак видається солодким
просувається тілом, навколо здіймається вихор
і по місту несе шоколадно-весняні обгортки
пробереться жага якнайближче до денного світла
забуваючи зовсім про заходи протипожежні
і на мить не спиняється цілодобова гонитва
розкрадає думки наркотично-весняна залежність
не цікаве
сонце спалює день як непотріб
недопалене місто тліє
продає свої органи вроздріб
прикрашають вулиці змії
сплять оголені недобудинки
будівельники ходять пішки
і трамваї по коліях дзвінко
просуваються ближче до ліжка
ліхтарі серпантиноводовгі
розтлумачать дороги безлюдні
попільнички-машини "Волги"
вихідні перевозять в будні
ми не маємо серця в кишені
є лише обгорілий паспорт
нас ведуть через ніч нескінченну
незнайомі сліди попелясті
ми ідем вздовж трамвайних колій
на кордоні не сплачуєм мито
є путівка на двох в санаторій
ти не хочеш від всіх відпочити?
пасажиропотік
ранок б'є пасажиропотоком під землю пірнаючи
із тунелів лунають пісні сонних гальм машиністів
на поверхні землі сонце в очі нам дихає гаряче
і в кишені збирає дітей обгорілого листя
щоранковий маршрут розділяють підземні станції
пасажиропотік зосереджено стежить за часом
незнайомі тіла загубились у стані прострації
нелегальні жетони придбавши в зачиненій касі
пасажиро-нестримний потік, міжгілкова міґрація
не виходить ніхто за стандартом дозволені межі
майже не реагуючи на інтенсивні вібрації
телефони мобільно шукають потрібну мережу
традиційні в цей час прохолодні підземні подихи
обіймають розплавлений вщент пасажиропотік
з-під землі ескалатор нагору витягне поспіхом
некерований натовп людей
в годину пік
акваріумCITY**
ми станемо рибками гупі в акваріумCITY
нас вчора, якщо пам'ятаєш, лякали дощами
а ми парасольки поспішно ламали мов діти
читали з надією жовто-блакитні екрани
сьогодні акваріумКИЇВ нагадує банку
дощі консервують киян, загортаючи в роли
поділено все на шматки і підводні ділянки
ти тут почуватись безпечно не будеш ніколи
на дні безтурботно померли відлюдники-краби
немає чим дихати в цій недопитій калюжі
давай засмагати, намащені хріном васабі
японці навчать патичками триматись за суші
Додав zavrin 09 червня 2008
Про автора
Стрьомний тіп. Гоп-штріх-бик, фашист-комуніст, ґвалтівник однооких японських рибок. Серйозно стібеться, професійно вбиває час, про що потім жалкує. Має дуже зручну розкладку клавіатури. Молокосос і молоковоз. Любить дощ і вітер. Терпіти не може терпіти.
