Учасники

Автори / Олег Коцарев / «Втеча дітей до лісу та інші події», гіперпоема

кому як коли й де
оскільки
ліс відкриває свої таємниці:
праворуч дерева голубі
вранці брунатні
на північний захід смарагдове тісто
а блідо-зелені дерева над головою
липа звечора вимила голову й тепер
уранці її голова виглядає цілком як вимита ввечері
липа ледве виглядає з-під неї
а ноги в’їжджають у рудий дріт
занурений у гострі члени
трав’яного покриву

таким дротом добре перев’язати
шию чи ногу корові
спорідненим із хвостом
десь так думали діти
перелазячи через дріт (

діти в лісі зі злого звичаю
діти втекли зі школи
де квадратні калюжі вечорами
обіграні ліхтарями — нещасними свідками
дитячого життя
ним покаліченими
до безплідності
де іржаві урочистості на стінах
і знеславлені подвиги кухаря-квіткаря
де лампи ввечері гасять
але вони ще довго злегка
світять жевріють потріскуючи
як нафосфорений годинник
власне такі є фізичні
або хімічні
властивості ламп денного світла
діти втекли у ліс
під якийсь час і чат стає як школа
і школа й квадратні калюжі
і навіть слоник з веселою гіркою
подряпаний стають як клей
ліс краще ніж клей
це легко знає кожен хлопчик
кожна дівчина
і взагалі

дітей судячи з усього троє
вони хлопці різних кольорів
діти перелазять через повалені стовбури
хапаючи носами
і головними робітниками перелазів пахами
цікаве рослинне повітря
діти виходять в один із просторів
і шалено озираються:
верх зовсім темнний
посередині промені
а підстилка яскраво-бежева
зовсім не та як у житті:
життя навпаки пропонує нам ліс
та ще й чорні стовбури перед очі
:радісно сподіваються хлопці
хтось лізе на дерево
хтось вириває з підстилки сухий гриб
а хтось сідає в позу комара
осягаючи нове світло

жовте поле яким ідуть діти
нагадує збиту голову згнилої порічки
кропива ніколи не перестає цвісти
а галки від дітей метрів за 20
ґрунт зрошено невідомим протоком
він чорний і запашний як самопальний хліб
лінивість метеликів вражає їхню швидкість
і безумовно повчально буде дітям
побачити нехитрий процес виживання
ягоди з ягід
правдивої ягоди Інсекто
вона хитродупа вміє здаватись черепахою
віддано дивлячись в очі
нужденним лісовим квіткам неба

на одному з квадратних бетонних уламків
західної цивілізації
хлопець помітив чорно-жовтого жука
і роздавив його молодою ногою
розчавлений жук цілком був ідентичний
зруйнованому каменем міліціянту
керівникові уряду з відірваною головою
президенту отруєному китайським олівцем
проткнутому християнину
селянину нарешті під поїздом в оточенні рідних
льошиній мамі приємно втопленій
у гірському озері
вчинок для іржавої шкільної стіни
помста всім породам собак
опукла радість підпалу хлібного поля
мала б нас усіх потішити
та поствулканні спазми вже не задоволення
паранойя була надто миттєва
помсти не вийшло
:і значить сенсу в житті нема
: ( : ) : ( : ) : ( : ( : ) : ( : ) : ( : ( : ) : ( : ) : (
тому білявий хлопець швидко побіг далі
доганяти своїх товаришів
від котрих відстав
уже сипучою глицею
а не мокрою землею
як було там де соталась вода
-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_

наші діти хоч мабуть і дебіли
але схожі на давніх слов’ян
із підручника історії
котрі випливають у довгім човні
з тіні дерев’яного міста
зеленою річкою
наші діти з’їли ягоди
й лягли спати на товсту землю
прикриту листками плюща
пливка комашня п’є їхню кров
із гірким сріблом шкільного сніданку
діти вві сні мовчать
і язики від тиші розпухають
як корені шукають сухого піску
між трьома соснами
на місці одного з варіантів
південно-західних колечок міста поснула і жаба на пеньку
мов дика картопля розпластана на призволящі
слов’янським стервом із ґудзиком у кишені
приліплена до глузливого лісу
чарівником Трясогузом
він укусив дітей за п’ятку
й діти прокинулись
попили води
й вийшли з дерев
на вузлову залізничну станцію
12 колій як 12 гарячих прожитих годин
і сонце навіть не лісова а польова квітка
квітище здобрене керамзитом
задушеними товарняками гніздами лелек
і молодшими яблуками з монастирів
посеред суниці хлопці зустрічають дівчину
найкраща подруга юних — кіт
і вона показуючи на залізницю
повідала кілька спостережень
надто екзистенційних як навіки свої:
— мало не в кожному вагоні в мутному вікні
хтось пісяє -
це по-перше а по-друге
— з огляду на все прочитане й прочуте
до 2 світової війни
жінки значно більше любили дивитися
як пісяють чоловіки
залюблено дивитись і вслухатися
як і в кожну іншу світлину -
на такі слова дівчини
хлопці реагують різко
ліс хитає листям
вовк
полежав серед поля
камінці розсунули його шерсть
і ніжно торкнулися пуза
шерсть поперебрала ворсинками
у вухо вповзла ромашка
вовк позіхнув підвівся й пішов
з кам’яними очима у пузі
кабан
роздавив ногою шишку
обернувся на трав’яну гору
й п’ятак його обсіла суха конюшина
невідомо й не має значення
чи кусають його маленькі потворки
але хвіст кабана трясеться
дупа його вертка
і зненацька
стає абсолютно ясно й
видно єдиний варіант виходу:

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Поет, журналіст, прозаїк. Харків’янин. 25 років. Тонкий лірик і брутальний натураліст. Натурал, до речі, теж. Автор книги «Коротке і довге» (Київ: «Смолоскип», 2003) та книги «Цілодобово» (спільно з Б.-О. Горобчуком та П. Коробчуком – Київ: «Факт», 2007