Автори / Сергій Гай / стаття - Олег СИДОР-ГІБЕЛИНДА
Олег СИДОР-ГІБЕЛИНДА
http://www.sergiyhai.com.ua/ukr/articles/
Абетка образів його доволі скромна. Ню; Двоє; Вершник, та й годі. До них майстер повертається десятки, сотні разів - жодного разу не повторившись (і вряди-годи додаючи до них щось зовсім несподіване, як-то біг червоного паротяга полями). При тім - без зазіхань на поверхову віртуозність, та з достеменним і непідробним артистизмом. Пише легко, невимушено, навіть недбало. Кавалки незафарбованого полотна - майже правило. О, це непогамовне non finito!
Як і правило - кавалки темного пігменту: затавровані колись імпресі-оністами, вони тут звучать заледве не урочисто. He боіться він шальних бризок фарби, які б неодмінно стер митець-педант... Для Гая ж вони - жестмаестро, захопленого шерехатою непередбаченістю життя. Тож і мистецтво його є не тільки і не стільки пасивним його віддзеркаленням, як невіддільною часткою - звідки, між іншим, випливає цілковита природність, з якою ці роботи почуваються в сучасному інтер"єрі: Їй-Богу, на власні очі пєрєсвідчився.
У Вершнику бринить грізна гідність, притаманна скульптурам Маріно Маріні. (Чи такий вже збіг обставин, що митець не так давно був запро-шений до участі у Флорентійському бієннале? Італія кличе, свого сим-патика чує здалеку). У портретах, ню - священне свавілля "прекрасної доби" французів, знане нам з живопису і графіки Рауля Дюфі, з малюнків Огюста Родена. Себто, з того часу, коротенького відрузка XX століття, коли такоі ваги - наостанок? - набули "радощі життя": голизна вродли-воіжінки, щирість приборканого коня, радість самовиявленоі персони. Чи ж справді востаннє?
У нашого художника усі перелічені чесноти з новим натхненням вит-ворюється на полотні. Тьмяні лики, засмаглі тіла, раз по раз заторкнуті блакиттю у зонах перс і стегон, впевнений контур, що долає хаос до-вкілля. Побутова вірогідність не є тут рішучим аргументом, поступаючись місцем химерній мелодіі волюнтарного образу. Пензель виспівує іі, мов соняшний кларнет, ноти якого надійно сховані від наших очей. Адже кожна картина його - концерт... з багатьма невідомими.
Висхідна ситуація - на долоні. Умови гри задано з самого початку. А от далі вже - клубок енігм і чаклунство малярства. Сергій Гай саме клопочеться таїнами, і нас до їхнього розплутування залучає. На наших очах кроїться-перекроюється усталений стан речей та обставин, що, як у прозі Моріса Бланшо, так і лишається не розв"язаним до кінця. Маляр-ство Гая - малярство таїн, але втаємничитися до міри може будь-хто, кого вразить "висока хвороба високого". Дивіться, і побачите( http://www.sergiyhai.com.ua/ukr/gallery/ ).
Додав vaxinweb 20 липня 2008
Про автора
Сергій Гай народився у 1959 р. у Львові, де живе і працює донині. У 1986 р. закінчив Львівський Державний Інститут прикладного та декоративного мистецтва (ЛДІПДМ). Працює в стилі нео-експресіонізму. Галерея робіт http://www.sergiyhai.com.
