Автори / SA:) Шевченко / [Життя]
«Жизнь – це як зєбра: біла полоса, чорна полоса, біла полоса, чорна полоса, біла і чорна, чорна і біла, біла і чорна, чорна і біла, і так знову біла полоса і чорна полоса, а потім хвост і повна задніца...»
Життя – це як тролейбус.
1.Вік
Діти у тролейбусі постійно чимсь цікавляться. Намагаються або поближче до вікна підсісти (побачит якумога більше), або, незважаючи на вмови батьків, постояти як усі інші та потриматись за поручні (вже спробувати свої сили). З часом (досвідом) ця тяга пізнання зменшується.
Студенти (підлітки) за звичай заповнюють салон купою за раз з набором числених конспектів і книжок, анегдотів і тупих жартів, безтематичних розмов на різних діалектах (і доволі голосно) та ідіотського так часто набридливого сміху. Вони вже всі такі різні, але намагаються триматися разом. Хоча бувають й такі, що замислившись, мовчки їдуть, вмикнувши в одну точку.
Дорослі (якщо вони не з дітьми) або просто, мовчки, їдуть до місця призначення, сприймаючи тролейбус лише як засіб пересування, або розмовлять між собою про справи. Буває тряпляються доволі цікаві та яскраві екземпляри, яких можна прирахувати до молодшого класу.
Старі вже їздять безкоштовно – за пільгами. Вони найчастіше чимось незадоволенні, сваряться та займають сидячі місця (іноді дуже нахабно). Їм найлегше завести знайомство або розмову зі своїми однолітками.
2.Сенс?
Я заходжу до тролейбуса. Бачу вродливу дівчину. Мені приємно на неї дивитися. Я так обережно, щоб вона не подумала, що я на неї вилупився, періодично поглядую. Приємно, коли вона теж так робить.
Зрозуміло, вона може вийти раніше за мене, або навпаки – я. У першому випадку я думаю: «От жалко. Тепер доведеться їхати далі без «Божества» у салоні» або «проїзд втратив свій шарм», у іншому – «Вибач красуня, але мені треба тут зійти. Прощавай».
Цікаво виходить, коли когось запам’ятовуєш та ще раз зустрічаєш.
3.Рух життя
Ти заходиш до потрібного тобі номера маршрута, який чітко обмежений.
В тебе є вільний вибір – можеш зійти коли захочеш.
Своє місце у салоні ти обираєш згідно з розташуванням інших пасажирів. Можна сісти, але можливо доведеться поступитися місцем іншому, якщо звичайно ти сам захочеш. За звичай того, хто не поступається, обговорють недобрими словами або у думках осуджують. Є варіант, самозакохано продовжувати сидіти та забити на усіх інших – це ж твоє місце і на час твого проїзду ти маєш на нього усі права. А можна просто тихесенько та скромно десь стати, де є місце, та, тримаючись за поручень, їхати собі спокійно.
Постійно хтось сходить та заходить – звільнюються та заповнюються місця. Ти теж рухаєшся не залежно від твого бажання. Можна поводитись нахабно – обирати собі місце, обмежуючи інших, та викликаючи у них природне незадоволення. Можна обирати більш менш придатні місця, поступаючись нахабним та шаленим.
Іноді сам рух (проїзд) може зупинятись через зриви – роги злетіли з проводів, відсутність струму або інші незаплановані негаразди.
Гроші тут займають своє певне місце – за життя треба платити. Гроші теж постійно рухаються.
Отримуючи разовий проїздний квиток дехто перераховує суму перших трьох та останніх трьох цифр номеру квитка. Якщо суми дорівнюють одна одній – цей квиток вважається щасливим. Начебто його треба негайно з’їсти – на вдачу. Але я ніколи не їв. Мої друзі, знайомі та і взагалі інші пасажири при мені їх не куштували. Хоч вони і вірять у вдачу. Думаю, саме знання того, що в тебе є щасливий квиток, приносить якщо не вдачу так впевненість точно. Принаймі до того часу, доки ти про нього не забудеш.
Хтось обирає проїзді квитки на місяць – це, можливо, зручніше та економніше.
До тролейбуса дуже легко увійти (народження). З нього ще легше зійіти. Варто лише піднятись або спуститись по сходах, коли відчиняються двері. Звичайно буває таке, що вони ламаються і для їх полагодження необхідний деякий час.
Тим, хто піднімається вверх важкенько. Але той напір енергії, який вже закладений природою, дає змогу просто та легко перестрибнути (або вибіжати) ці сходи. З ростом років пасажирів швидкість під’йому зменшується. Хоча, як це не дивно, коли на зупинці з тролейбуса виходять пасажири, біля дверей у перших рядах тих, хто хоче зайти до тролейбуса, опиняються старі бабусі (рідше дідусі). І вони не просто заходять – вони залітають. При цьому, нагостривши очі немов яструб за здобиччю, шукають собі найкраще місце. Не даремно сказано, що найшвидша істота на землі – це бабуся у переповненому тролейбусі, яка побачила вільне місце.
Рушійною силою руху тролейбуса є невидима річ, що знаходиться у тонких проводах над дорогою. Вони протягнуті по колу, з’єднуються та розходяться немов «лінії життя».
Для більшості життя бере відпочинок на час ночі. Тролейбуси, як і їхні потенційні пасажири, теж тихесенько сплять у депо.
Через свою відносно малу швидкість руху, проїзд у тролейбусі може набридати та втомлювати через тривалість. Але це відносно – він рухається швидко.
Будь який проїзд прикрашається гарним співбесідником.
Є такі пасажири, які під час руху засинають – для них проїзд з пункту А у пункт Б пролітає швидко.
Весь рух підкорюється часу – у тролейбуса власний графік руху. Хтось може не встигнути – доведеться чекати на зупинці.
Тролейбус є тим видом транспорту, де якість проїзду не завжди залежить від якості дороги – хитає, кидає, трусить, ковбасить...
4.Сприйняття
Зовнішній та внутрішній вигляд тролейбуса буває різним – не тільки об’єктивно реальним. Він може бути суб’єктивним, заснованим на тому, як ти до нього ставишся. Адже можна полюбляти охайні, чисті, чіткі за тонами кольору, з усіма стандартними приладами, комфортні, теплі...А дехто може бачити щось оригінальне та милесеньке у старих, пошарпаних, запаяних, пересварених, обклеєних, обмальованих, наскрізь провітрюваємих, пропахших паленим... Все залежить від власного сприйняття. Це все життя... Таке життя...
З одного боку, як це нудно сидіти або стояти на зупинці, очікуючи тролеубус. Але це вдалий випадок щоб повністю сконцентруватись. Треба стати та дивитись на проводи. Перед тим як тролейбус під’їде, вони мають гарно колихатись. Ви будете проводити час у небуття поки побачите це коливання – очікування пройде швидше.
І взагалі, тролейбус сприяє розвутку мислення. За відсутності співбесідника, музики, яскравих пейзажів за вікном та іншого, вам не залишається нічого як просто думати про різні відомі лише вам речі.
Є люди, які користуються тролейбусом, та які обирають інший вид транспорту. Серед тих та інших є певний відсоток таких, що називає тролейбус такими словами як «лоховоз».
Перші (які їздять на тролейбусі) згодні з тим, який це неприглядний вид транспорту, але їм нічого не залишається як змиритись та їздити в ньому далі.
Другі (які на іншому виді) просто принижують таке пересування та пишаються тим, що в їх житті все так добре. Хоча останні витрачають на свою розкіш значно більше.
Незрозуміло хто з перших та других пісимісти та оптимісти...
5.Управління
Водій нервує, коли на східцях затримуються. Він лютує, коли на двері насідає велика кількість людей. Сигналом припинення випробовування дверей та мотивацією до просування в середину салону слугує його голос у динаміках – це він у мікрофон гаркає на пасажирів. Іноді дуже жостко – буває лається.
Буває він відкриває додаткові треті двері біля його кабіни.
Водії часто змінюються і вони усі по різному ведуть.
Кондуктор – той, кому віддають плоди нашої праці або праці наших батьків. Приходить час, коли контролер перевіряє правельність обміну – це як випробовуваня.
Ми усі маємо бути вдячні тому, хто створив для нас тролейбус, хоч ми й ніколи його не бачили.
P.S. Інші види проїзду (транспорту) є ріновидами сприйняття життя.
Додав SA:) 23 серпня 2008
Про автора
Он помогал тем, кто хотел прыгнуть дальше и мешал сопротивлением в лицо тем, кто сегодня в районе «столкновения пустот».
