Учасники

Автори / SA:) Шевченко / [Серіал]

1...

Першими її серіалами були лічені мульфільми. Тоді у програмі вони називались як реклами – «блоками». Її у школі щойно лише почали вчити писати літери у зошитах «в косу лінію», але її ще не вдосконалена пам’ять вже добре зафіксувала номери необхідних каналів, час показу, зміст минулих серій, серій, яких не бачила вона та особливо не бачили її подруги. Вона навіть знала як боротись з поганим зображенням.

З яким же бажанням вона бігла додому...Особливо взимку. Подолавши снігові перешкоди, зустрічний безжальний вітер, холод...ні, не сушити на батареї зовсім мокрі рукавички, не відігрівати промерзлі ноги, не попоїсти щось дійсно смачне, і точно не робити домашні завдання на завтра...Бігла, щоб не пропустити мультфільми. Старі, нові – не важливо.

У цих мультфільмах були злодії ті, що треба...такі, що постійно намагаються вчинити щось лихе (частіше грандіозне)...Головні герої – сильні, гарні, яскраві, веселі, дружні...постійно йде боротьба доброго та злого, де завжди перемагає добро...Постійно когось рятують. Короче – «красіва»...

Ти спробуй забрати від екрана...Наважся подивитись в цей же час щось інше – сирена!!!Сльози та соплі по п’ять копійок. Тому, мабуть, у цьому віці вже не лякають Бабаєм чи ще якимсь чудовиськом. Ні. Є новий страх (нова фобія) – заборона дивитись мультики.

Не можна сказати, що вона не розуміла те, що дивляться її батьки та старша сестра – їй просто було не цікаво.

У її фантазії ще живими залишались іграшки. Дійсно живими. Вона збиралась з подружками пограти у «Дочкі-Матєрі»...Наливаючи усім (пластмасовим теж) у маленькі іграшкові чашечки на блюдцях невидимий чай. Вони усі разом вдавали сімейні розмови так схожі на ті, що ведуть їх батьки. Вони турботно розчісували волосся лялькам...Чомусь саме гра у «Дочкі-Матєрі» викликала найбільший гнів у хлопців їх віку...

Усі реально живі у її уяві мали ніби ще «Бонус життя»: коти та собаки - ніби люди, а батьки ніби могли все на світі – навіть невеличкі чари на Новий Рік або день народження...

2...

Вона вже давно мріє, як би було чудово якби усі незнайомі знали на скільки вона та інші класні або погані. Бо це знають тільки ті, хто тебе знає. А так, хочеш з кимсь познайомитись – а він (або вона) вже знає яка ти гарна не тільки зовні. Наприклад як по радіо: «Діана – класна, Аня та Діна– класні...Таня – погана, Сергій та Роман – придурки повні...» А ще розмірковує, чому на вигляд усі хлопці дихають животом, а дівчата – грудьми?

Коли вона вчилась у 10му класі, вже практично усі стіни її кімнати були обклеєні плакатами з зображенням головних «красунчиків» з різних серіалів або груповими фото усіх акторів з цих серіалів. Подругам вона казала, що ті хлопці – є лише збірними образами тих рис зовнішності, які їй подобаються. Насправді, кожен з цих видуманих персонажів, так добре зіграних голівудськими та іншими мильними акторами, були її ідеалами.

Там, у серіальному житті, постійно щось відбувається: веселі гулянки, серйозні сварки та чудові примирення, страшні помилки, великі вчинки, справжнє кохання, люта ненависть...дещо нагадувало і її реальне життя: підлітковий максималізм, заздрість, слабкість, егоїзм, думки про неминучість та безвихідність...

У тому році вона абсолютно ізолювала себе від зовнішнього світу з 1710 до 1750, бо в цей час йшла «Бафі». Зараз вона намагається обов’язково повернутись додому до 2050 – в цей час починається «Район Мелроуз».

Вона вже зустрічалась з багатьма хлопцями, але її вибір був на стільки незрозумілий, на скільки закономірний. Він повністю відповідав чоловічим уявленням та гуморезкам про жіночу логіку або те, що у них замість цього. Прізвиська її «колишніх» займали її пам’ять ніби щось дуже важливе та казали самі за себе: Кабан, Серго, Крава...

Ці безглузі «пасідєлкі на лавачкє», куріння «нєвзатяг», зовні сплановані та насправді такі невпевнені «аб’ят’я» і поцілунки, незрозуміло чим викликаний бунт проти усього...їй самій було гидко і нудно, але чомусь вона кожного разу виходила на вулицю після гучного лунання її ім’я у два нахабні хлоп’ячі голоси на увесь двір...

А вона то хотіла (як вона сама казала) «підрулити» до Макса...Макс...середньої довжини чорне волосся, пірсінг у обидвох вухах, гарні очі, тоді модний «кислотний» стиль одягу, розмови про музику, оригінальні відповіді у «дівчачих» анкетах, допомога у радіорубці на шкільних виставах та концертах, вміння грати на гітарі, хуліганські «замашкі»...Здавалось, єдиним його мінусом є його дівчина Діна...Діна...розумна і начитана, організатор (майже головний) усіх шкільних дискотек, жартівлива, блондика (але фарбована), займається спортом, стильний сучасний одяг та білий мобільний телефон, популярність серед інших хлопців. Кажуть, Діні хтось навіть присвятив слова у пісні...Діна викликала у неї і заздрість, і злість, і в той же час захват...

Вона закохалась у нього остаточно, прочитавши деякі його вірші. Вона теж писала вірші – схожі на його за мовою, але за тематиками різні. 90% її віршів були про кохання, «якого ще не було у її руках»...Про це вона ні з ким не розмовляла...

Вона лише трохи ділилась враженнями від серіалів. В той час усі дівчата приблизно одного віку дивились одні й ті ж серіали. Особливих переживань не було, просто на 50% вона жила там – у котеджі на березі океана у Каліфорнії.

Разом з цим оживало і інше життя. У снах і мріях можна було побачити усе і навіть більше...Більше ніж могли б вигадати усі голівудські сценаристи та режиссери разом узяті. Оживали малюнки на останніх сторінках шкільних зошитів. Характерною їх особливістю було те, що це малюнки самих дівчат та квітів. Причому малюнок дівчини починався з дуги однією лінією – немов посмішка, але насправді – підборіддя. У цьому віці майже усі дівчата чомусь малюють саме так.

С кожним днем вона все більше не могла зрозуміти своїх батьків. «Як вони можуть бути задоволені їх способом життя? Робота, кухня, дача, телевізор, вихідні та свята, сон...монотонно».

Ще до початку навчання у 11му класі окрім серіалів вона вже кінцево закохалась у французькі мелодрами.

3...

Минулого року виповнилось вже 10 років як вона відкрила свій власний салон краси, названий її ім’ям. ЇЇ любовні пошуки зупинились 12 років тому на п’ятивоперховому будинку навпроти. Такий самий як і її, він був на відстані 30 метрів. Після закінчення одного серіалу вона, трохи тихесенько поплакавши, довго стояла біля свого вікна та дивилась у вікна будинку навпроти. В одному з них вона побачила як один чоловік сидів над паперами з олівцем у руці під старою настільною лампою, втомлено підперши голову іншою рукою. На наступний день...короче кажучи, далі все сталось як у серіалах. Зараз її чоловік вже дуже відомий автор детективів.

Завдяки новому серіалу вона серйозно зацікавилась тайською культурою. Вони живуть у добре обставленій дизайнерами трикімнатній квартирі. В неї джип Toyota, дорогий одяг від сучасних відчизняних дизайнерів, впливові у місті друзі, багате духовне та сексуальне життя...На данний час все, чого вона прагнула за останні років 14 в неї вже є. Вчорашні мріїї дипломниці Металугійної Академії ожили і стали такими, що можна не лише постійно мацати, а навіть зламати і викинути, при цьому не пошкодувавши, бо завтра обов’язково буди нова жива мрія. Не важливо, що більшість її мрій – матеріальні. Вона це називає «замкнутим колом» - вона обставила цими речами та невипадковими подіями своє життя так, як сама захотіла. Отож від того, що є навколо, вона отримує насолоду.

Вона, як завжди, подовгу витрачає час за переглядом серіалів. Тільки тепер їй абсолютно не важливо які саме серіали. Єдина вимога – не підліткові. Не важливо, що було у минулих серіях...Важливо те, що відбувається зараз – коли вона дивиться їх. Тільки тепер вона дивиться на серіальне життя як на щось дуже близьке та знайоме. Тільки тепер вона переживає усі ці події як звичайні життєві ситуації...

4...

У її квартирі прогнившої п’ятиповерхівки вже давно оселився запах самотньої старості – неповторний запах, який ні з чим не зплутаєш. Діти разом з онуками переїхали жити до столиці, а з склянної рамки, у якій міститься фото її помершого чоловіка, давно ніхто не знімав пил. Велика кількість книжок де це тільки можливо, втомлених домашніх рослин, різних сувенірних речей, фотографій, на яких вона з молодю...

Її стильні дерев’яні вікна давно оточені білими металопластиковими сусідськими.

Вона сидить у прогрітій газом кухні. Сидить за старим столом на малесенькому стільці. Сидить і не рухається. Зовсім не рухається. Вона не пам’ятає який сьогодні день і скільки днів вона вже ось так сидить нерухаючись. Поруч під стільцем біля своєї закам’янілої хазайки лежить старий охайний товстий величезний кіт. На усю квартиру чутно лише клацання годинників, шопіт газу на плитці, сопіння кота та телевізор...Це такий малесенький кухонний телевізор...

Закам’яніла бабуся навіть не моргає. Її ліва рука лежить на столі. В ній пульт від телевізора. Канали перемикаються, але її пальці теж зовсім не рухаються. Просто сам пульт вже давно ожив. Він знає час показу абсолютно усіх серіалів на кожен день. Він сам підморгує телевізору – червоним світлом з малесенької лампочки. Він перегортається у інше положення у руці коли вже залежався на одному боці. Він добре знає коли йому треба прокинутись та лягти спати. Тільки от вона ніколи не закриває очі.

Серіалів дуже багато (один за одним) і їй вже абсолютно байдуже що там і як. Єдина адекватна реакція на те, що відбувається на екрані, існує лише у її мозку.

В останнє її обличчя змочували жіночі сльози років 15 тому – після закінчення «Не родись вродливою».

Коли у дешевих серіалах під час сцени діалогу героїв між фразами зависає (іноді навіть занадто довга) тиша, у квартирі стає дійсно дуже моторошно...

Додав SA:) 07 вересня 2008

Про автора

Он помогал тем, кто хотел прыгнуть дальше и мешал сопротивлением в лицо тем, кто сегодня в районе «столкновения пустот».