Автори / Олексій Курилко / Іуда. Частина перша
1.
Він мало їсть, мало п`є. Говорить зрідка до того ж економить слова.
Я його питаю:
- Чого не береш плати?
Мовчить.
Повторюю запитання
Навіть не дивиться у мій бік
Вже збираюсь встати і піти. Він каже:
- Нема потреби в грошах .
2.
У нього дар зцілення. Може біса вигнати і порчу зняти. Я бачив це на власні очі. Але не здивувався. У моєму місті жив Ахім Філістимський. Подейкують, він на ноги ставив навіть мертвих. А після нього був Ісаак. Він теж людей зцілював. Обох назвали шарлатанами і побили камінням.
3.
- Люди вважають, - кажу я йому, - тебе пророком Ієремією, який воскрес.
- Я не бажаю чужого імені, - відповідає він, - Я – Ісус Христос і тільки виконую волю Отця Свого Небесного.
4.
Я чув, що певний час він входив у братство Єссеїв. Але дуже швидко чи то сам пішов, чи його вигнали. Так чи інак, але з ним пішло людей десять.
А раніше жив у Назареті. Був теслею. Життя його плинуло тихо і мирно. Але раптом після смерті батька, він лишає батьківський дім, лишає матір, сестру і малих братів без годувальника.
І з тих пір він ходить з міста до міста, він села до села, так, ніби у нього самого вселився біс, який не дає йому затримуватись на одному місці довше, аніж на тиждень.
5.
Він каже, що про нього свідчить Святе Письмо. А хто свідчить про саме Святе Письмо?
6.
Я ходжу за ним третій тиждень. Він не тільки зцілює, але й проповідує.
Іноді дуже цікаво і повчально.
Особисто я сумніваюсь в існуванні Бога, але переконаний, що вірити у Нього необхідно.
Страх і Надія, ось що таке віра.
7.
Серед тієї наволочі, що Ісуса супроводжує, є й такі, що готові взятись за зброю вже сьогодні. Вони впевнені, що він прийшов дати їм волю. Вони готові допомогти йому ділом, а не словом.
8.
Я вирішив піти. У мене нема справ десь там, у мене нема їх і тут. Яка різниця? Ісус каже:
- Не йди. Ти мені потрібен.
Якщо він той, кого із себе вдає, чому він просить мене?
Я не піду. У мене нема справ десь там, у мене нема їх і тут. Яка різниця?
9.
Він добре знає людей. Тих, кого зцілив, просить нікому про нього не розповідати. Завдяки цьому слава про нього, наче чума, швидко розповсюджується.
10
Вчора ввечері він відібрав дванадцять учнів. Серед них опинився і я. Мені здається, що я одна нормальна людина серед них. Зрештою, мені так завжди здавалось. У кожному натовпі.
А до того ж, вийшло так, що я єдиний іудей серед дванадцяти галілейців.
Родом я із Каріота.
11
На запитання, чому його учні не миють рук перед трапезою, Ісус відповідає: “не те, що входить в уста осквернює людину; але те, що виходить із уст, осквернює людину”.
Так-то воно так, думаю. Але руки омити не завадило б. І, не втримавшись, кажу це вголос.
Ісус мені докоряє:
- Дбай про душевну чистоту, Іуда.
- Наче тілесна чистота виключає душевну... – бурчу я у відповідь.
“Іуда-чистоплюй”, дражниться Петро. Всі інші задоволено підсміюються.
12
Ми називаємо його Учитель.
Учитель не набагато освіченіший аніж більшість його безграмотних учнів, але він, без сумніву, людина мудра. І, швидше за все, непотрібні зайві знання тільки б сковували його думки, його уяву і віру в себе.
13
Коли Ісус не проповідує, він майже нічого не говорить, але мовчанку вони слухають так само уважно, як і проповідь.
14
Один із нас — його звати Матфій – записує кожне слово і діяння Учителя. І навіть значно більше.
15
- Я прийшов не судити, а рятувати вас, - говорить Учитель.
Я знаю, що це для Надії.
- А хто не прийме Мене, того в гієну вогняну, де плач і скрегіт зубів, - каже Учитель.
Я знаю, що це для Страху.
16
«Ви чули, що сказано: “око за око, і зуб за зуб”. Я ж кажу: не протився злому. Але хто вдарить тебе по правій щоці твоїй, підстав йому й іншу”. Так говорить Учитель.
“Сказано: “люби ближнього твого і ненавидь ворога твого”. А я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто вас проклинає, дякуйте тим, хто вас ненавидить і моліться за тих, хто вас ображає і проганяє”.
Так говорить Учитель. Розум мій поки що не може цього сприйняти, але душа моя блаженно слухає.
17
Підставити ліву щоку, після того, як отримав ляпаса по правій – означає викликати жаль, або ще одного ляпаса. І за одне, й за інше я готовий людину вбити. Тому, в основному через любов до людей, я завжди відповідаю ударом на удар.
Якщо ж говорити всерйоз до кінця – то навіть цього мало. “Око за око” – вінець не справедливості. Тому що моє око зовсім не те саме, що чуже. Моє мені дорожче.
18
Тільки тебе любиш щиро і безмірно. Усім серцем і до самої смерті. Всі люди такі насправді. Так я думав раніше. Але ось прийшов Ісус із Назарету...
19
Спить він три-чотири години на добу. І завжди у різний час. Навіщо так витрачати свої сили?
Він дуже блідий. І кола навколо очей.
20
По дорозі до Священного міста, зустріли ми безліч людей, що йшли до Івана сина Захарії на прізвище Хреститель. На березі Йордану, біля міста Ієріхона цей молодий пророк хрестив водою і відпускав гріхи, при цьому казав, що Царство Боже вже близько.
Ми прийшли за людьми, стали збоку і спостерігали. Іван був худим, сутулим, із нездоровим жовтим кольором обличчя. Він був одягнутий у подерте лахміття, але цього не соромився. І в таке саме лахміття були одягнуті і учні його.
Коли підійшла наша черга, першим до нього наблизився Ісус.
- Зверши наді мною обряд, - Іване, - сказав він Хрестителю. – Але от тільки гріхів на мені немає. Чистий я перед Небом.
Здивовано підняв брови жовтолицій Іван. Уважно подивився він на Учителя, потім на хвильку глянув на своїх учнів-обірванців і єхидно мовив:
- Тоді мені треба хреститись від тебе, а ти до мене прийшов.
Обірванці за спиною Івана вибухнули нестримним сміхом. Всі ми були почувалися зневаженими, а найбільше Петро.
- Чого ви іржете, мов коні на прив”язі? – закричав він і почервонів від злості.
А Ісус сказав Івану:
- Навіщо слова. Краще мовчки виконати те, що маєш виконати.
Іван задумався, став сумним і... хитнув головою на знак згоди.
21
Я люблю слухати Учителя. Тепло від його слів і приємно. Так хочеться вірити...
22
А з іншого боку, подумав я, як страшно, коли люди йому повірять. Які жахливі муки може прийняти людина заради... нічого.
23
Сьогодні до Учителя привели жінку, яку звинувачували у перелюбі.
- Що робити з нею? – запитали його. – Ми знаємо, що її треба побити камінням і вигнати із міста.
- Хто із вас без гріха, нехай першим кине у неї каменем.
Так сказав Учитель. Гарно сказав.
І спершу ніхто не кинув. Ніхто не міг наважитись. Але потім, наче за сигналом, каміння посипалось наче град.
А Матвій написав, що взагалі ніхто навіть камінчика не кинув.
- Як же так? – запитав я Учителя. – Матвій написав неправду. Я був там сьогодні і бачив те, на що краще було не дивитись.
- Ну що ж, - сказав учитель, - Матвій написав так, як мало би бути.
- Але ж так не було! – закричав я.
- Було. Але ти дивишся очима, а не душею. І слухаєш вухами, а не серцем.
А Матвій дивився на мене так, наче хотів розчавити. Гей, Матвію, а як же “полюбити, наче себе самого”?
24
Ой, відчуваю, не тільки смиренність і лагідність може принести людям це вчення.
25
Страшенно болів зуб. Учитель доторкнувся, і біль минув.
26
Одна подробиця. На будь-яке запитання у Ісуса є відповідь. Звісно, так і має бути, якщо він Христос; так і має бути, якщо він Син Божий. Але я б швидше повірив у нього, якби на якесь запитання він відповів – “не знаю”
27
Цілий ранок болить голова.
28
Бачив сон. Йду полем, а за мною тягнеться кривавий слід. Сам я весь у крові, але зрозуміти, моя це кров чи чужа, - не можу. Кошмар тривав цілу ніч.
29
Вранці Іван і Петро розповідають, що вночі, доки всі спали, Учитель молився. І нібито коли він молився, зморшки на його обличчі розгладились, а одяг його став білим. І наче з небес зійшов до нього янгол. І розмовляли воно між собою, але слів розібрати було не можна.
- З голоду та без сну і не таке приверзтись може, - кажу йому. Але самому образливо, що цієї ночі я спав.
30
Мені хочеться розібратись.
31
Сьогодні нас вигнали з міста, кидали у нас каміння, наче ми скажені пси.
- Кажу вам, - мовить Учитель, - що Содому буде значно відрадніше, аніж цьому місту.
Матвій кинувся записувати ці слова. А я думаю: “ А за що?”
- Бо той, хто відкидає Мене відкидає і того, хто Мене Послав, - каже Учитель.
32
Я довго думаю над його словами, і у голові засіло запитання:
“Звідки людям знати, що ти їм несеш?” Ніби читаючи мої думки, Учитель каже:
- Навіть серед нас є ті, хто не вірить.
І ніхто не запитує: хто це?
33
Я помітив, що мені Ісус дозволяє більше, ніж іншим.
У Віфсаїді, наприклад, я пішов і не з”являвся дві доби. Коли повернувся, Учитель не запитав, де я пропадав.
А днями, щоб хоч якось зняти напругу, напився і молов дурню.
Називав їх то братами, то ворогами роду людського. Плакав і казав, що мені самотньо між ними. Ще казав, що хочу дотримуватись завітів, але просто так, а не аби догодити якомусь богу. Бо людина – бог, коли думає і чинить як Бог. І людина – диявол, коли думає і чинить як Диявол.
Кажуть, Учитель заспокоював мене, а коли поклав спати, накрив мене, і гладив по голові, наче батько ніжить сина, коли той хворий.
У нього є улюбленець, Іван. Але думаю, навіть йому він би не вибачив такої поведінки.
І от наступного ранку він сказав:
- Знай, Іудо, важко знайти другого такого як ти
- Ти знаєш, який я?
- Краще, аніж самого себе
34
Ані Петро, ані Матвій, ані Іван не розуміють такого ставлення до мене. Зрештою, як і я сам.
І не переконують ні в чому мене слова Учителя: “Не здорові потребують лікаря, але хворі”. Ні, Учителю, ти мене не вилікуєш. Для того, щоб одужати потрібна віра обох: лікаря і хворого. В іншому випадку, лікар безсилий, як на мене.
35
Нікого ніколи учитель від себе не відштовхнув. Він дозволяє жінці любити себе, коли вона цього хоче, але це все. Він не може покохати когось одного, він надто переймається любов”ю до всіх.
36
Я потребую віри. Потребую її, як повітря, яким ми дихаємо. Бо я задихаюсь. Але так було завжди.
37
Ми пливемо у човні до міста Хорасин. А звідти підемо в Єрусалим. Так каже Учитель.
38
Останнім часом все частіше болить голова. Учитель не може допомогти.
39
І знову мені розповідають, що Ісус Христос ходив водою, наче сушею. І навіть Петро став на воду, але нібито засумнівався і ледь не потонув.
( Я, звісно, спав за всіх разом)
40
Як на мене, надто багато чудес. До того ж їх бачать всі, тільки не я. Вдень був цікавий випадок. Учитель зібрав людей біля храму. Проповідував, звинувачував фарисеїв і книжників у лицемірстві. І раптом я побачив, як ззаду до Ісуса підбирається якийсь лайдак із коротким ножем у руці. Намагаючись не здіймати бучі, я вдарив лайдак апо руці. Він несподіванки бідака так злякався, що впустив ножа і пропав у натовпі. Розповідаю цю історію Ісусу. Жоден м”яз не здригнувся на його обличчі.
- Він не міг заподіяти мені шкоди, - каже Учитель
- Ти так вважаєш? Він легко міг тебе убити
- Ні, - твердо відповідає Учитель, - час ще не прийшов.
Я оскаженів. Хотів би я побачити. Як би він врятував своє життя, якби мене не було поряд.
41
Його віра у себе залежить від нашої віри у нього.
Мабуть, у цьому сенсі я йому заважаю.
42
Ми почули страшну звістку: Івана Хрестителя посадили у фортецю Махерон і там йому відрубали голову.
Учитель ані слова не зронив. І на його обличчі нічого не можна було прочитати.
43
Іноді мені плювати на людей. Що мені до них і що їм до мене?
44
Мені здається, що Петро задумав мене вбити. Ці безневинні вівці розтерзають кожного... А заради чого?
45
Учитель каже:
- Один із вас мене зрадить.
І я відчуваю, що ненависть цих людей стосується мене, так, ніби вона відчувається. Ніби вона народжується від одного погляду і має якусь форму, якесь тіло.
Важко це виразити.
46
- Хто любить батька чи матір більше, аніж Мне, той не гідний Мне, - так каже Ісус Христос.
Я не засуджую Учителя за ці слова. Мені ясно, що справа не в тім, що його сім”я не любить і вважає безумним Ісуса. Але його заполонила велика ідея. Він береться зруйнувати мури всіх в”язниць: від родини до держави. Навіть не стіни – фундамент. Щоб звести натомість... чи хоча б закласти основу гігантської будівлі... Царства Божого...
47
Я зрозумів. Ісус прийшов, бо його чекали
48
Я на роздоріжжі. Ліва нога на одній дорозі, права на іншій. І ці дороги роз”їжджаються під моїми ногами. Ось-ось впаду і розіб”ю обличчя.
49
Хто він і навіщо йому потрібен я? Щоб допомогти? Щоб згубити ? Навіщо?
50
- Зрозумій, Іудо, - каже учитель, - ми більше не належимо собі.
- Я не розумію…
- Ти чув, люди плещуть ніби я воскресив Лазаря.
- Це неправда, - кажу.
- А от мені потрібна правда. Чуєш? Правда! – і від хвилювання у мене дрижаки по шкірі біжать, - Скажи, хто ти? Адже ти не Месія? Зізнайся! І я зроблю все, щоб люди повірили у тебе наче у Месію! Прошу тебе!..
Погляди наші зустрічаються і довго-довго не розлучаються. Нарешті він не витримав, відвів очі вбік і каже спокійним рівним тоном:
- Я Ісус Христос, син Божий…
51
Учителю не подобається Єрусалим. Холодне голе місто. Ми зранку до вечора сперечаємось із фарисеями, і, зрештою, йдемо з храму через Сузькі ворота і спускаємось у долину Кедронську. Відпочиваємо у саду під назвою Гефсиманія: єдине живе зелене місце у місті. А вдосвіта знову йдемо до храму, де фарисеї і книжники, які ненавидять Христа за його вчення, які користуються величезним успіхом у іудейської черні, намагаються загнати його у глухий кут, у пастку.
Від постійних суперечок і диспутів, від постійної внутрішньої напруги Учитель осунувся ще більше. Зовсім перстав спати.
Коли він дивиться на храм, то часто повторює:
- Скоро він буде зруйнований. Каменя на камені не лишиться.
52
За два дні свято. Ми у домі Симона. Його донька взяла фунт нардового чистого мирру і мастить ним ноги Ісуса, і витирає їх своїм волоссям.
- Як же так? – запитую. – А чи не краще було би продати це мирро за триста динарів і роздати їх жебракам, як ти сам нас навчав?
- Ні, - відповідає Ісус.
- Чому ні?
- Бо жебраків багато, а я один. Бо жебраки завжди з вами, а мене скоро не стане.
- Якщо навіть так, треба робити і самому так, як ти вчиш. Чи можна вимагати щось від інших, якщо...
Але мені не дав договорити Петро. Він скочив з місця і кричить аж труситься:
- А ти чого не роздаєш гроші жебракам? У тебе самого скриня грошей!
- Ці гроші я витрачаю на вас! Якщо я буду все роздавати жебракам, ми знову будемо голодні.
- Нічого! – кричить Петро.
- Легко вам – продовжую я, - віддавати останнє, коли ви знаєте, що я куплю і хліба, і вина. Хто з вас хоч раз відмовився від хліба, який я купив на власні гроші?
- Учителю, він дорікає нам шматком хліба! – кричить Хома.
- Був злодієм, злодієм і лишиться! – кричить Іван.
- Він завжди всім незадоволений! – кричить Петро
- Досить, - каже Ісус, і всі замовкають.
53
Ісус просить:
- Лишіть мене, мені треба побути на самоті.
Всі виходять, але я залишаюсь.
Я боюсь і не вірю цим праведникам. Вони мене уб”ють.
Вони мене вб”ють, а потім покаються. І Ісус Христос, Син Божий, простить їм.
- Учителю, вони вб”ють мене.
Але він не хоче більше мен чути, він молиться.
- Отче мій! Якщо не може чаша сія мене оминути, щоб не пити мені з неї, то нехай буде воля Твоя.
- Нехай буде воля Твоя, - повторюю я і виходжу з дому.
Немає нікого навкруг.
Я сам. І страшно мені. І самотньо.
І голова аж тріщить. Ззаду. Потилиця.
54
Він весь час мене до цього підштовхує.
Ні. Скажу так. Він готував мене до цього, а тепер відштовхнув. Зробив це навмисно. Його останній погляд промовляв: “ Ти маєш поставити крапку”
Тобто, не “допомогти”, не “погубити”, але “погубити, щоб допомогти”
55
Не можу. Не хочу думати про це. Але прокляті думки... думки... думки! Якщо хочете зробити тварину нещасною – дайте їй Розум.
56
А якщо я помиляюсь?
Ну, що ж! Смерть людини нічого на землі не змінить. Смерть Бога не заподіє Богу ніякої шкоди.
57
- Скільки ти хочеш? – заптали мене.
Вони хотіли дізнатись, скільки коштує моя зрада.
- Тридцять мідяків, - сказав я. Але ці люди не розуміють гумору, коли мова йде про гроші.
58
Я був у натовпі і бачив Учителя. Весь час падаючи, він ніс свій хрест і не озирався навкруги. От і все. Він лишився сам. І я лишився сам.
Я підняв голову... Але там було все ясно.
59
Я був так далеко, але чітко почув і стук його втомленого серця, яке билось все повільніше, і останні слова, звернуті до Неба:
- Боже, Боже мій! Чому ти мене лишив?
60
Щось я втомився.
Яке небо! Ані хмаринки. Синє-синє. Ніби очі тієї... грішниці, яка була в захваті від Ісуса. Як її звати? Ні, не згадаю. Ну, та Бог з нею! Чого це я, справді!
61
Біль продовжує мучити мене. Він засів у моїй голові, і я намагаюсь не робити різких рухів. Щоб його не злити. Годинами я лежу із заплющеними очима, ніби хочу заспокоїти його і приспати. Ось коли хочеться повірити у Бога. Коли є про що просити.
62
Уперше в житті мене лякає тиша.
63
- Нім роде, чи багато потрібно людині для щастя?
- Дрібниці, - відповідає Німрод, - спершу осліпнути, а потім стати зрячим.
64
- Німроде, ти боїшся смерті?
- Здається ні. – Він криво посміхається. – Я не досить щасливий, щоб дорожити життям.
65
Минуло два дні, як помер Учитель. Мене шукають по всьому місту. Але Німрод мене не видасть. Я дав йому тридцять мідяків за мовчанку.
66
Нічого, скоро все стихне. Люди забудуть Учителя. Люди забудуть мене.
67
Попрошу Німрода, нехай пустить чутку, нібито я повісився. Нехай скаже, що я розкаявся у тому, що вчинив і повісився. Люди легко у таке повірять.
68
Боляче…
69
Сьогодні мені легше. Біль поступово стихає. Я дивлюсь на небо через гілля гранатового дерева і думаю про майбутнє. ( Ти нічого не втратиш в сьогоденні, кажу я собі. Якщо будеш думати про майбутнє). Що мені робити? Як жити далі?
Частина друга.
1
Вісім років мандрував я, бо боявся помсти. Ходив із купцями у Сирію. Побував у Єгипті і в Іберії.
Якийсь час жив у Римі, доки правив імператор Гай Калі гула. Іще один син бога. Нехай буде проклятий. За його наказом в іудейських кварталах римляни влаштовували погроми. І грабували, і вбивали посеред ясного дня. І багато хто лишав свій дім, лишав все і втікав. А тих, хто лишився, погнали з Рима потім за часів іншого імператора. За Клавдія. Нехай він буде проклятий, чого вже соромитись.
2
Батько мій помер молодим. Вмер від ран, які отримав на полюванні. Пам”ять моя майже нічого про нього не зберегла. Чорні, як ніч, очі. На підборідді ямочка. І голос. Спокійний, тихий, хрипкий голос: “Час спати, синку. Вже пізно...”
Оскільки мама була жінкою набожною, а її неперевершена віра у Бога лигалась непорушною і в горі, і в радості, я роблю висновок, що я схожий на батька не тільки зовні.
3
Мати сумувала за батьком
Часто молилась, ще частіше плакала. Я коли бачив її сльози, то й сам починав плакати. Тому до чотирнадцяти років я ріс у постійній вогкості. Від чого постійно хворів. Але після тихої смерті матері, мене забрав до себе її двоюрідний брат. Він поставив за мету зробити з мене справжнього чоловіка. Влаштував мені спартанське життя. За будь-якої погоди я спав поза домом, на голій землі. Від світанку і аж до вечірньої трапези я тільки те й робив, що присідав, бігав, плавав і бився з ним на дерев”яних мечах. Чере найменший непослух він прив”язував мене до яблуні, яка росла біля дому і бив нагайкою так сильно, що з дерева падали незрілі плоди.
Через рік дядько віддав мене за борги одному вченому грекові, і більше ми з ним ніколи не бачились.
4
Місто Садаї. У ньому найбагатші жебраки. До кінця дня кожен з них може дозволити собі купити віна і жінку. Бо і те, й інше коштує дешевше, аніж сушені фініки.
5
А по всьому світу продовжується пошук ідеального бога. Шукають його серед живих і мертвих. Серед грішників і святош. То тут, то там народжуються секти, особистості й плітки.
Пророк із Єгипта посланий прогнати римський гарнізон із Єрусалима! Якийсь іудей грецького походження передбачає, що скоро настане кінець світу! Моній виводить народ у пустелю для покаяння! Але й тут Учитель всіх переплюнув. Легенда його життя росте. Все, що завгодно, приписують Ісусу. Тепер з ним може порівнятись тільки Аполоній. Але ж Аполоній живий! Хіба він може тягатись з тим, хто вмер і воскрес? Для того, щоб воскреснути, треба як мінімум померти.
6
У Садаї є мудрец. Місто ним дуже пишається Якось мене приводять до нього. Дивлюсь. Низенький. Брови кошлаті, очі безбарвні.
Ти, каже, купи вина, коржів і приходь, один. Досить мудра пропозиція, думаю.
7
Прихожу. З вином. Розповідаю. Так, кажу, і так. Звати мене Іуда. Мені тридцять сім років. Нема у мене ні родини, ні дому, ні друзів. І нема більше людини, яка була б мені цікава. Я не вірю у Бога. Я хочу зрозуміти, хто я і навіщо існую. І я боюсь смерти, навіть тоді, коли не бачу сенсу жити далі. Він каже:
- Та ти філософ! Наливай!
8
- Що таке щастя?
- Все, що завгодно. Пий!
......................................................................................................
- Що таке доля?
- А Бог її знає.
.....................................................................................................
- А свобода! Що таке свобода?
Він несхвально хитає головою і заявляє:
- Міф! Людина ніколи не буває вільною. Вона скута.
- Що ж її скуло?
- Та все та ж доля, про яку їй нічого не відомо.
Як раз час заперечити. І сказати, що доля – це сама людина. І що часом останній раб у Тиберії має більшу свободу, аніж римський Прокуратор.
- Що ж, по-твоєму, свобода? – запитує він.
- Можливість вибору, - кажу.
Він не погоджується. Голову нахилив і бурчить:
- Стільки людей вмирає в ім”я свободи...
- Не розуміючи того, що вона у них є! Адже навіть коли помирають, вони роблять вибір.
- Так! – підвищує він голос. – Коли помирають – так! А коли народжуються?!
І ми випиваємо.
9
“Блаженні ті хто шукає і прагне правди, бо вони наситяться”. Так казав Учитель.
10
Людина не тварина, вона вміє відчувати, думати і говорити.
11
Не можу заснути. Зі мною таке трапляється час від часу.
12
Людина не тварина.
Людина, як тварина.
Людина і тварина...
Людина..
Людина сама будує своє життя!
Людина ламає людину!
Людина, як тварина, вмирає
Одна людина безсмертна... Інша людина безсмертна...
Людна набридла до смерті
Людини боюсь і смерті.
.
13
Ось що я знаю напевно. Людина, яка часто думає про життя – ризикує у нтому розчаруватись.
14
Дорогою на базар зустрічаю її. Вона майже не змінилась. І ця блідість їй навіть до лиця.
- Ти? ( Смішне/ дивне запитання!) Я чула. Ти помер...
- Я воскрес, - кажу. – Здрастуй.
15
Я запрошую її до себе.
Ми говоримо аж до смерканку. Але, наче змовники , намагаємось не говорити про Нього.
16
Хочется пояснити їй, але...
Хіба можуть слова передати той страх, той біль і той відчай, який наповнює душу.
Слова спотворюють наші думки! Мовчіть, люди!
Мовчіть, якщо не сказати більше.
Додав Nusya 20 жовтня 2008
Про автора
Геніальний актор, поет, письменник. У цій людині втілено безліч талантів. Крім того, він вражаюче добрий і порядний, (хоча сам себе називає мерзенним і гидким), з дивним, іскрометним почуттям гумору.
