Валер'ян Петрович Підмогильний (*2.02.1901, Писарівка - 3.11.1937, Сандармох) — український письменник і перекладач, один з найвидатніших прозаїків українського "розстріляного відродження".
Біографічні відомості
Народився Валер'ян Підмогильний 2 лютого 1901 року в селі Писарівка Павлоградського повіту (зараз Синельниківський район) на Катеринославщині в бідній селянській родині . Коли йому було близько 14 років, батьки переселились до панської економії в селі Чаплі. Закінчив училище, а потім ще вчився з перервами, через матеріальну скруту, на математичному та юридичному факультетах Катеринославського університету, який так і не закінчив. Літературна діяльність переривалась вчителюванням, працею у видавництвах.
Своїм духовним наставником у відчутті слова Підмогильний вважав Михайла Коцюбинського, достойно продовжуючи розбудову української словесності. Блискуче знана Валер'яном французька мова додавала його творам поетики — повнокровності фрази: живої, дихаючої, сповненої натхнення і пристрасті. Він зумів зблизити свою творчість із Західною літературою, сприймаючи враження нових літературних течій, доводячи стилістику до найвищих світових зразків свого часу.
У стрімкому вирі нищівних 19—20-х років він закарбував чуттєву картину людського характеру революційної доби. Його творчість сповнена людськості, розгубленості душі в змаганні з машиною смертоносного часу.
Валер'ян Підмогильний сам здійснив таку ж подорож, в пошуку свого я розкривши нові грані свідомості на сторінках творів. Його роман «Місто» одна із знакових книг століття. Розповідь про долю юнака в тенетах великого полісу, по суті живого хижого організму, що висмоктує совість людини. Роман можна порівнювати з найкращими зразками літератури подібного змісту. Він близький геніальним прозаїкам і в той час своєрідний, яким і має бути справжнє мистецтво. Злочин, що робить місто з людиною, нагадує Достоєвського з його живим і зловісно сірим Петербургом і Мопасана з темою морального виродження в «Любому Друзі». Разом із цим — це суто українська драма людини — сільської натури з її темною підсвідомістю, що роз'їдає серцевину особистості.
Літературознавство
Валер'ян Підмогильний працював теж і в літературознавстві, даючи цікаву й сміливу, як на радянську дійсність, спробу психоаналітичного розгляду творчості І. Нечуя-Левицького у своїй праці «Іван Нечуй-Левицький» («Життя і революція», кн. 9, 1927). Був автором критичної оцінки поезії М. Рильського під назвою «Без стерна» («Життя і революція»,1927). Працював теж як літературний редактор журналу «Життя і революція», з редакції якого був усунений після 1930 року.
Загибель
11 січня 1935 року В. Підмогильний визнав, що належав до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії». Визнав тому, що, на його думку і ще подібних (група складалась із сімнадцяти чоловік, серед яких Микола Куліш, Г.Епік, О.Ковінька, Євген Плужник), «політика колективізації привела українське село до голоду». Після самогубства Миколи Хвильового та М. Скрипника, практично того ж розстрілу без суду, за вироком — вороги, «терористи» в вузьких колах називали Постишева «душителем українського народу».
Закритий суд без свідків і адвокатів позбавив всіх учасників націоналістичної групи волі «терміном на десять років з конфіскацією особистого майна».
В соловецькому таборі в нелюдських умовах ізолятора Підмогильний продовжував писати. Збереглось 25 листів до дружини, в яких він розповідає про свої переклади, розпочаті повісті, оповідання.
Особлива трійка УНКВС винесла новий вирок: «Розстріляти» 3 листопада 1937 року до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції, щоб звільнити місце для нових мучеників режиму. Разом із Валер'яном Підмогильним в урочищі Сандромох у Карелії розстріляні Микола Зеров, Григорій Епік, Лесь Курбас,Микола Куліш,Мирослав Ірчан,Юліан Шпол.
Валеріана Підмогильного було реабілітовано 1956 року.
На Байковому кладовищі Києва є могила сім'ї Підмогильних.
Твори
Оповідання
«Добрий Бог» (Собачий Хутір, липень 1918)
«Гайдамака» (Собачий Хутір, серпень 1918)
«Ваня» (березень 1919)
«Старець» ( серпень 1919)
«Важке питання»
«Пророк»
«На іменинах» (, вересень 1919)
«Дід Яким» ( вересень 1919)
«На селі» ( вересень 1919)
«В епідемічному бараці» (1920)
«Собака» (1920)
«Проблема хліба» (1922)
«Іван Босий» (березень 1922)
"Син" (1923)
«Військовий літун» (1923)
"Історія пані Ївги"(1923)
«Сонце сходить» (1924)
«Третя революція» (1925)
«З життя будинку» (1933)
Повісті
«Остап Шаптала» (1921)
«Повість без назви» (1933-1934)
Романи
"Місто" (Київ, 1927)
«Невеличка драма» (1930)
Збірки
Твори, Том І, збірка оповідань, 1919
Військовий літун, збірка оповідань,1924
Проблема хліба, збірка оповідань,1930