Автори / Іван Аксьоненко / "Надія"
це життя,
що струїтсья навколо нас,
чи принесе воно нам мрію про щасливе майбуття?
чи знищить вщент рознесе як водяний матрац?
кожен шукає відповідь на питання без кінця
хтось може знайде,а хтось так і залишить життя
не знайдучи відповіді тої
не дочекавшись кохання..її однієї...
так відбувалось і у тому королівстві,
що звалось "королівством розтягнених сердець".
не було веселощів у тому місці
не було і плачу ні тут ні там десь...
Жила у королівстві тому молода дівчина
а звали миле те створіння Ліна
Ні не Лєна що поряд в місті теплому живе,
а звичайна Ліна що тут родилась і помре...
у пучині жовтій міста щодня рухалась дівчина
пучина створена настроєм що люди її дають
настрій створила інший Ліна
тепер на неї чистії шляхи чекають...
у повсякденні жовтому знайшла мала віру
ні не ту що з розп'яттями Ісуса
а ту що в серці існує і живить мрію
мрію яку так давно вона шука
На обличча що з дитинства голові з'явилось
Обличча,що у дівчинки як майбутнього знак відбилось
світленьке,губки пухкі,з носом милим,
і очі зелені,вушка-мрія,коси довгуваті,чорнобривий...
та що обличча скаже їм?
для люду це всього лиш мрія!
-"ВСЬОГО ЛИШ"?!-Закричала Ліна.
-Я В СЛОВА ЖАХЛИВІ ВАШІ НЕ ВІРЮ!
тому із аурою світу та доброти власного її світу
ходила Ліна в королівстві довгії літа..
одна..одна..одна...завжди одна
завжди водинці Лінонька ходила
Король часу того був вже старенький дуже
сідий,з очима повними покою - хворий,усім байдужий...
і без наслідника,і без кого другого
навіть родича не мав далекого
А син його єдиний при пологах згинув
тоді то цар із королівством в жовту глухоту і ринув
бо серце скалічене його навіки було
як й син єдинин..милий...згинуло воно
Але чого ж іще очікувать коли і кролівство це -
кожен своє розбите,змучане серце пасе...
і королівство гинуло..
немає віри,усе у жовтізні..кохання-згинуло
Чаклун іще у королівстві був
Старий,подеколи дурний,дід Ізегул.
він короля свого зачарував
і молодиком швиденько прималював
Примовивши слова,що дві неділі має той
і що наслідника пристолу здобути має король.
світленький,губки пухкі,з носом милим,
і очі зелені,вушка-мрія,коси довгуваті,чорнобривий...
-ЦЕ КОРОЛЬ!
але ніхто не хтів з царем кохання мати
усім було вже й так боляче - на все начхати
король у вітчай знову впав..
та раптом надію заново отримав.
ТО Ліна,Ліна милеє створіння...
Ліна,що так довго чекала-постаріла...
вже п'ятдесят чи шістдесят рочків мала
і все віру..віроньку в душі вона тримала...
Король побачив Ліну,не зтримався
побачив цю вродливу та не молоду дівчину,закохався
і наче сон у неї під очима
і наче сон,очі відчинила...
Новина-Новина!
Король вже королеву знову ма!
Новина-Новина!
Можливо всі ми живемо не дарма!...
Та король настільки Ліну покохав,
що не зміг її обманом брати,два тижні зачекати благав...
і за два тижні Ліна побачила справжнього царя
і за два тижні не змінила рішення вона!
бо він старий й вона стара
бо він живий і вона ще й досі жива
так!вони щастя пізнали
ще довго-майже,вони разом жили,і одне-одного кохали
іще пройшло два тижні,обидва повмирали...
а за собою не лишили нічого..
і без наслідника,і без кого другого
навіть родича не мали обидва хоча б далекого
Але...колись розповідали,що королівство перейменували
і тепер це Серце-мир...
За довгі роки засух, чи безкінечних злив
загинув весь народ Сердець розтягнутих,як ніби вітер змив...
Прийшли засновники нові,
Та збудували місто нове на місті тім
ТАК!тепер це Серце-мир
Це місто віри-вір
Там вірять,що кожен кохання своє мати буде
і що кохання це все людство пам'ятати буде
що Ліна всім допоможе
і що віра в кохання всіх щасливими зробити може!
так смерть бідної дівчини принесла рай на вічнії-віки
Так мала покохала Ліна
і так цей світ лишила
У кожному своє кохання відтворила...
І в світі добрих всіх сердець
лиш в Ліну існує тепер віра
усі її по свому звуть...
я зву її - Надія....
Додав aksyonenko 07 березня 2009
Про автора
Звичайний хлопець - романтик,що обожнює тематику "смертельного кохання".
