Учасники

Автори / Тимофiй Хомяк / «Люди мають зрозуміти: українське — це модно»

Книжкова крамниця «Білокнижник», розташована у підвалі старовинного будинку на Червоній площі, вже кілька років є культовим місцем для україномовної громади Дніпропетровська. Тут розташована мистецька агенція «Арт-Вертеп», яка поєднує в собі читацький клуб, художню галерею й музичну тусовку, хоча, у той же час, вона є комерційним підприємством. У невеличких кімнатах крамниці серед книжок, картин та комп’ютерів завжди товчеться молодь. Керівник та засновник агенції Тимофій Хом’як — за фахом історик, за покликанням — арт-менеджер, який зробив своєю професією сучасну українську культуру, стверджує, що всі розмови про її загибель або кризу жодним чином не відповідають дійсності. Більше того, за його спостереженнями, інтерес молоді до «укрсучкульту» зростає.

— Тимофію, як сталося, що в Дніпропетровську, який багато хто вважає російськомовним містом, з’явився такий «острівець» сучасної української культури?

— Незважаючи на російськомовність, Дніпропетровськ завжди був і є українським містом. Тому якогось дива в нашому існуванні особисто я не бачу. Та й саме поняття української культури ми розглядаємо значно ширше, ніж україномовність. Останні пару років ми взяли собі за слоган «БудьСучУкр!» — тобто будь сучасним українцем. А сюди підпадає все, що цікаве й амбітне. Щодо нашої історії, то почалася вона з музичного гурту «Вертеп», який 8 березня 2001 року відіграв свій перший публічний концерт. А вже за кілька місяців музиканти гурту з друзями та колегами власноруч «зліпили» фестиваль «Вертеп на Вертепі». З цього почався відлік мистецької агенції. Тоді я займався тим, що купував на різних складах у Києві компакт-диски українських виконавців і передавав їх на реалізацію в дніпропетровські магазини. Назвати це бізнесом було складно, бо майже все я витрачав на поїздки у Київ. Але у мене була мета — показати, що сучасна українська музика існує і вона не гірша за російську. І дійсно, незабаром музичні магазини самі почали замовляти українські компакти. Згодом у нас з’явився мистецький портал в iнтернеті, і тепер він, мабуть, найбільший в Україні. Його відвідують тисячі користувачів на добу. Уявіть собі, 40 тисяч абонентів, що отримують культурно- мистецькі новини. Наш офіс, він же книжковий клуб «Білокнижник», з’явився вже в 2003-му. Є й інші підрозділи — віртуальна галерея «Барзо»: живопис, графіка, скульптура та організація виставок — все, що пов’язано з візуальним мистецтвом, промо-студія «Ліфт» — музичне видавництво. Щодо «Білокнижника», то відверто скажу, що спочатку ніхто не сподівався на щось серйозне, але вирішили спробувати — і два роки тому відчули, що справа пішла. Українські книжки купують чи беруть почитати, адже ми працюємо і як бібліотека. Крім того, їх замовляють через інтернет-магазин не тільки з різних кутків нашої країни, але й із Росії, Ізраїлю, Німеччини, Аргентини. Про такий асортимент українських книг чи дисків ще п’ять років тому навіть мріяти було дивацтвом. Зараз, на мій погляд, особливих проблем із книговидавництвом немає. Видавництв — сотні, а от де продавати чи як рекламувати той чи інший мистецький товар — це тепер стало основною проблемою. Наш читач майже нічого не знає ані про сучасних українських письменників, ані про книги, які виходять. В Україні майже не існує арт-менеджменту, і спостерігається брак новин культури у всіх видах ЗМІ. Ті нечисленні публікації, що з’являються, складають п’ять відсотків з того, що має бути.

— Якими саме книгами цікавляться люди, і хто він — сучасний читач українською?

— Насамперед, це молодь — школярі та студенти. Вони складають приблизно половину читачів. Ще двадцять відсотків — викладачі або люди, які шукають книги за фахом. Решта — це інтелігентні люди середнього та старшого віку, що завжди цікавилися культурою. Найбільш популярними серед письменників вже протягом кількох років залишаються Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Любко Дереш, Ірена Карпа. Останнім часом чималої популярності набули Марія Матіос, Лариса Денисенко, Ірен Роздобудько, Тарас Прохасько. Їхні наклади абсолютно не завищені. Окрім сучасної художньої літератури, великим попитом користується також історична література, наприклад, «Нариси з історії України» Наталі Яковенко, останнім часом дуже добре продається книга англійського історика пані Томсон «Трубадури імперії» — про вплив російської літератури на формування російської великодержавницької ментальності. Втім, людей цікавить все, починаючи від кактусів до художніх альбомів. Якщо це якісна книга, то вона користується попитом.

— Якщо я правильно зрозумів, останнім часом спостерігається загальне підвищення інтересу не тільки до української книги, а й до української культури в цілому, і молодь йде до неї через сучасну музику?

— На мою думку, сьогоднішній флагман — це література. Наших молодих письменників і за кордоном видають, і в рідній країні вони створюють чималий рух. Тому не можна казати, що саме через музику молодь приходить до моди на культуру. Чималий вплив мають телевізійні проекти: «Шанс» або «Танці» — через них відбувається «долучення» переважної більшості людей. Особисто для мене та багатьох моїх друзів музика дійсно сприяла активній українізації. Хоча «Гурт мандрівних дяків «Вертеп» за свою історію виконував пісні російською, білоруською, польською і навіть татарською. Наразі репертуар складається лише з україномовних пісень. Це можуть бути сучасні обробки народних пісень, пісні, написані нами на власні вірші або вірші наших друзів — Сергія Жадана, дніпропетровської поетеси Вікторії Наріжної, художника Максима Паленка, який малює для видавництва «А-Ба-Ба-Га- Ла-Ма-Га». Пригадую, коли ми записали альбом з обробками українських обрядових пісень, я приніс його в міське управління культури просто для того, щоб заявити про себе: ось, ми є. Але цей диск мені майже жбурнули в обличчя, мовляв, багато вас тут ходить. Ми нічого не просили для себе, а тому це було вдвічі образливiше. Пройшло небагато часу — і саме цей альбом під назвою «Підпілля» увійшов до 100 кращих дисків України. Ось тоді міські чиновники від культури піднесли цей диск меру Дніпропетровська із словами: «Це ми виховали».

— Сьогодні доводиться чути, що без підтримки держави українська культура не може існувати і вижити, але, як свідчить ваш досвід, все не так погано?

— За останні пару років організованих нами мистецьких акцій тільки в Дніпропетровську можна нарахувати кілька сотень. Нас часто питають: хто спонсор? Відповідаю — ми виступаємо у якості продюсерів або творців культурно-мистецького продукту. Це наша основна робота. Але є й робота зі спонсорами, заробляємо на напрямах, які дотичні до мистецтва — це й організація корпоративних вечірок, і рекламні акції, і навіть вибори. А чому б і ні? Звичайно, трапляються люди, які час від часу підтримують ті чи інші мистецькі акції — за це їм щира дяка. Сама культура меценатства чи спонсорства теж є новою для нашого суспільства. Тому ми «ворушимо» і нову буржуазію, тобто комерційних партнерів, і пересічного громадянина. Люди мають зрозуміти, що українське — це модно, цікаво та актуально. На допомогу «совкових» держслужбовців розраховувати, звичайно, не варто. Треба покладатися на швидкий розвиток арт-менеджменту та арт-маркетингу в нашій країні. Гадаю, що варто долучатися до цієї справи.

Розмовляв Вадим РИЖКОВ, «День»

№18, п'ятниця, 1 лютого 2008

Додав Art-Vertep 01 лютого 2008

Про автора

Тимофій Хомяк: народився 28.05.78. в м.