Учасники

Автори / Олексiй Бондаренко / Пісні та вірші

ДАВНИНА (прослухати МР-3 цієї пісні)

Де сплять у могилах діди-козаки,
Де місяць гуляє над степом широким,
Там чується маревом подих глибокий,
З Великого Лугу там віють духмяні вітри.

Та Кузьма та Дем`ян, божії ковалі,
Колись в давнину прив`язали до плугу
Зміюку великого та й зорали по лугу,
До Чорного моря порили річки та балки

Вітер дме, трави гне,
Вітер дме, трави гне….

До заходу сонця порубаний шлях,
Що було колись, то тепер позабуто.
Мовчить волопас, то так має бути,
Душа загубилась десь в бур`янах.

Не треба шукать зачарований скарб,
Ще час не прийшов, щоб він дався у руки,
Підняти вітрила та й на чайці за вітром чкурнути.
Що за думу мичить німий божевільний кобзар?

Вітер дме, трави гне,
Вітер дме, трави гне….


КУПАЛЬСЬКА КОЛИСКОВА (прослухати МР-3 цієї пісні)

Розплетена коса, та й рясная роса,
Місяць-пугач налякав…
Розхристана душа, змарнілая рожа,
Папороть цвіт викидав…

За обрій вилетів, снігом на землю впав,
Житом зійшов навесні.
Сопілоньку почув, та й голівоньку забув.
Дивні купальські пісні.

По вуха у гріхах, як пес у ріп`яхах,
Їх не залити дощем,
Птахам-мандрівникам на ніч притулок дам,
Варту знесу під кущем…

Котиться бубликом, жевріє вогником,
В небі, в узварі зірок.
Купільської ночі спідницю намочи,
Та й спробуй літа шматок.


CТЕПАМИ…

Степами бігли, пливли Самарою,
З Ярилою-сонцем та понад хмарою,
Браталися нивою, дощем хрестилися,
Зустріли липень, та й залишилися.

Пили водицю з Дніпра долонями,
І цілували серпи мозолями,
Ловили блискавки, сплітали намистами,
Єднались серцями, думками чистими.

А коли гуляли — лилося відрами,
А як танцювали — то разом з вітрами.
Співали зорями — птахи зліталися,
Всім роздавали, ще й залишалося.

Віками не спали, доленьку кували,
Вдень ледве жевріли, вночі палали.
Поле засівали, сльозами здобрили,
Дощику в Бога, в молитві прохали.

Ступали росами ногами босими,
Пухку пільгу змітали косами.
Напували коней Кільчені берегом,
Зростали в небо з тополей-деревом.

Дніпра порогами бились з ворогами,
Пишались ранами, як нагородами,
В неволю ходили, не всі поверталися,
Братами з полону знов визволялися.


Серце в питанні рветься…

Серце в питанні рветься,
У грудях ізнов нейметься.
Вчиню йому я допит
Звідки ж той дивний клопіт?

Аж лихоманить, трусить,
Бо говорити мусить,
Наче питає, небого,
Яка в тобі дорога.

Хто в мені сум посіяв,
За те, що робив, що діяв.
І як перейти це поле,
Де пастки стоять навколо.

Звідки ж той дивний клопіт,
Твій піднебесний зошит,
Візьму у груди небо,
І повернусь до тебе.

Маю щодня надію,
Ту променисту мрію,
Що блимотить у серці,
Душі відкриває дверці.

Бо серце в питанні рветься.
У грудях ізнов нейметься.
Вчиню йому я допит,
Звідки ж той дивний клопіт?

Зігріє, відмиє душу мою дрібну
Осяє, подбає, не кине її саму.


ОЙ, ДНІПРЕ, ДНІПРЕ…

Ой, Дніпре, Дніпре, літопис слов`янський,
В твоїй святій воді поринули віки,
Колись в степах ти чув пісні поганські,
Тобі з могил всміхались баби.

Ой, Дніпре, Дніпре, пращур наш забутий,
Колиска руська, пережив багато див.
В дитинстві був ти Борисфеном та Славутой,
Твоєй водою Володимир нас хрестив.

Ой, Дніпре, Дніпре, мінялися народи,
Сармати, скіфи, алани, татарва,
Гасали кручами шукали твої броди
То ханський ятаган, то кошового булава.

Ой, Дніпре Дніпре, батько ти козацький,
Чубатих діточок своїх кохав і боронив.
На Хортиці ховав, ти захисник бурлацький,
У Чорне море їх на чайках виводив.

Навіщо Дніпре, приніс велике горе:
На Чортомлицьку Січ ті орди москалів?
Та шибениці на плотах погнав у саме море,
За що козацьким трупом ти нагодував сомів?

Ой, Дніпре, Дніпре, гарні в тебе доньки:
Самара, Ворскла, Оріль та Саксагань.
В`ються коло тебе, як в танці дівчиноньки,
А де козацькі скарби — знає щука і тарань.

Ой, Дніпре, Дніпре, де твої пороги?
Сплять під водою, в глибині мовчать.
Лихими бур`янами поросли на Січ дороги,
Та електрогреблі всі тебе не зупинять.


ВІН

Він збирав філософське каміння,
Що летіло в його город.
І мостив їм шлях до подвір’я
До притулку Східних Ворот

Був прихильником власної тиші,
Марно слова не випускав.
Любив слухать як кубляться миші
На горіщі під пучками трав.

Кудись їхав — гледів у шибки,
Марно часу не рахував.
Залюбки попадав у пробки,
Бо нікуди не поспішав.

Відчуття забивав у люльку,
Режисером був свого сну.
Горизонти катав у кульку,
клав насіння на весну.

Він бабусям казав у маршрутках:
«Дозвольте я за вас заплачу»,
ну, а ви за мене заплачте,
як по митарствам полечу.

Боронив степу шмат і болото
Від лихих та недобрих людей.
Він ніколи не знав нудоти
Непомітно зникав з очей.


ГОРИЦВІТ

Свою долю конотопським відьмам в карти програв,
По Чумацькому шляху босоногий ступав.
Півзатоптану квітку із багна підібрав,
На Різдво Господнє до вертепу пристав.

О-о, тумани та зорі, о-о, в ранковім дозорі.

Доведеться мандрувати — я на південь конем,
Коров’ячими стежками за сліпим кобзарем.
До таврійського степу, до татарських скель.
Де ще прірви пам’ятають дзвін козацьких шабель.
Але ж на них:
Пугу, пугу — козаки з лугу…

На коліна припасти заховатись в траву,
Запалити від сонця стару люльку свою.
Полетіти бджолою до гори над Дніпром.
Розтектися балками, волов’їм молоком.

Гей-га, затріщить лелека, гей-га, полетить далеко…

Гарцювати на герці всім гуртом на горі,
Де танцюють закохані в степ журавлі.
Запливти в дикі плавні, забуритись в байрак,
Поки біг — був заможнім, зупинився — бідняк.

О-го — верби та тополі, го-о, навпомацки до волі.

З Базавлука сон суне, кучугури мина,
Нагадає шуліка, що ковила розцвіла.
Назбирати зірок з неба — до дірявих кишень,
До гори в Підгородне, до Самари — в Кільчень.
А там в ночі русалка залоскоче,
А там в ночі лишенько дівоче…
0-о, Дажбог та Ярило, О-о, сум дощами намило…


РАСТАМАНСЬКА ЯЛИНКА

Oldове дитятко дорогою йшло,
Шкіряний хайратник стискав його коло,
Халявами джинсів пилюльку змітав,
Очами в посадці ялинку шукав.

Метелики — квіти злітали у ніг,
І коники грали в траві поміж них.
А сонце серпневе нестерпно пече,
Та де ж та ялинка в посадці росте?

Виросла растаманська ялинка,
Веселощів дитяткам принесла.

Вночі вітерець колискову співав:
- Бай-бай, спи, ялинко, — її колихав.
Проміння зігріло, дощик дав води,
Брати будяки шепотіли казки.

Любив біля тебе ходить їжачок,
Гніздо коноплянка звила між гілок,
Ховалось від вовка мале зайченя,
В норі між коріння спало мишеня.

Нарешті побачив кохану свою,
Колись насадив він її на весну,
Густа, кучерява, висока й міцна,
Все літо в посадці ялинка росла.

А шишки великі й такі запашні,
А зіллячко жирне, гілочки густі,
Ростеш ти на волі, ростеш — не знаєш,
Що радощів діткам багато знесеш.

Зійдуться до купи, затарять люльки,
Бо всі планцюжкові друзі-парубки,
Хто буде серйозним, а хто біса гнать,
А я про ялинку цю пісню співать. Бо…

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Я, Бондаренко Олексій Олександрович народився 1972 року у Дніпропетровську. Своєю маленькою батьківщиною вважаю невеличке село Матросове (Францове) Солонянського району,звідки походить мій батько.